Лежень (птах)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лежень
Burhinus indicus, central India.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Euraryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Сивкоподібні (Charadriiformes)
Родина: Лежневі (Burhinidae)
Рід: Лежень (Burhinus)
Вид: Лежень
Біноміальна назва
Burhinus oedicnemus
Linnaeus, 1758
Померанчевий − гніздовий період,  зелений − круглорічно,  синій − райони зимівлі
Померанчевий − гніздовий період,
зелений − круглорічно,
синій − райони зимівлі
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Burhinus oedicnemus
ITIS logo.jpg ITIS: 176749
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 85105
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Burhinus oedicnemus

Лежень (Burhinus oedicnemus) — птах ряду Сивкоподібні (Charadriiformes), Один з 7-ми видів роду; єдиний вид роду в фауні України, представлений номінативним підвидом. Деякі дослідники відносять вид до ряду Журавлеподібних. В Україні гніздовий, перелітний птах.

Зовнішній вигляд та морфологічні ознаки[ред.ред. код]

Лежень

У дорослого птаха оперення пісочно-буре, з густою темною строкатістю; горло і «брови» білі; груди, черево і підхвістя білі або вохристо-білі. На верхніх покривних перах крил білі смуги; махові пера зверху чорно-бурі, з кількома невеликими білими плямами; спід крил білий; стернові пера, крім бурувато-сірої центральної частини, білі, з чорними поперечними смугами. Дзьоб жовтий, на кінці чорний; ноги оливково-жовті. Очі великі, райдужна оболонка жовта. Молодий птах подібний до дорослого, але світліший; білі смуги на верхніх на верхніх покривних перах крил ледь помітні. Маса тіла — 338—550 г, довжина тіла — 40—44 см, розмах крил — 77—85 см.

Підвиди[ред.ред. код]

Нараховують шість підвидів лежня:

  • Burhinus oedicnemus distinctus (Bannerman, 1914)
  • Burhinus oedicnemus harterti Vaurie, 1963
  • Burhinus oedicnemus indicus (Salvadori, 1865)
  • Burhinus oedicnemus insularum (Sassi, 1908)
  • Burhinus oedicnemus oedicnemus (Linnaeus, 1758)
  • Burhinus oedicnemus saharae (Reichenow, 1894)

Ареал виду та його поширення в Україні[ред.ред. код]

Лісова, лісостепова, напівпустельна та пустельна зони помірного та тропічного поясів Євразії та Північної Африки; на півночі Євразії гніздовий перелітний, на півдні − осілий або частково осілий; перелітні популяції зимують на північному заході та сході Африки, півдні Аравійського півострова.

В Україні: гніздиться, можливо, на більшій частині території, достовірно — у сухостеповій зоні, а на півночі − вздовж великих річок.

Чисельність і причини її зміни[ред.ред. код]

Чисельність світової популяції не відома. Популяція у Європі оцінюється у 46−78 тис. ос.[1] Для більшості територій України не визначена. На півночі Керченського півострова 1 пара трапляється на 1,4—2 км², подекуди вздовж Сиваша — на 0,8—1 км². Чинники зменшення чисельності: знищення гнізд під час випасання худоби та обробітку ланів; розлякування птахів (гинуть залишені яйця та пташенята); зростання кількості здичавілих собак та воронових птахів.

Особливості біології[ред.ред. код]

Трапляється на ділянках з дуже низьким та розрідженим травостоєм або без рослинності, також з оголеним камінням, на кам'янистих осипах і солонцях у цілинних степах (петрофітних та псамофітних), на пасовищах, перелогах, а також у покинутих кар'єрах. З зимівель мігрує у квітні, у зворотному напрямку у вересні — першій половині жовтня. Гніздиться у першій декаді травня — на початку липня. Моногам. Гніздо — невелика ямка на землі, обкладена камінцями, грудками ґрунту, уламками сухих стебел та коренів трав'яних рослин, сухими екскрементами овець, кіз, зайців. У кладці 1−2 яйця. Насиджують яйця та водять пташенят обидва партнери. Тривалість інкубації 27—30 діб. Підйом на крила у віці 42—49 діб. Статева зрілість з 3 року життя. Тривалість життя — до 30 років. Живляться дрібними безхребетними.

Охорона[ред.ред. код]

Вид занесено до Червоної книги України (1980, 1994, 2009). Знаходиться під охороною Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Берн, 1979) (Додаток ІІ) та Конвенції по збереженню міграційних видів диких тварин Бонн (1979) (Додаток ІІ). Необхідне створення охоронних територій (Приазовська височина); знищення здичавілих собак та воронових птахів; запобігання випадків непокоєння птахів у гніздовий період.

Посилання[ред.ред. код]

  1. BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).
  • Андрющенко Ю. О. Лежень // Червона книга України. Тваринний світ / За ред. І. А. Акімова. — К.: Глобалконсалтинг, 2009. — С. 446. — ISBN 978-966-7059-0-7
  • Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України. — Київ: 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X

Література[ред.ред. код]

  • Фауна України. Т. 4. Птахи: Загальна характеристика птахів. Курині. Голуби. Рябки. Пастушки. Журавлі. Дрофи. Кулики. Мартини / Кістяківський О.Б. — К.: АН УРСР, 1957. — 432 с.