Орлан-білохвіст

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Орлан-білохвіст
Дорослий птах
Дорослий птах
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Соколоподібні (Falconiformes)
Родина: Яструбові (Accipitridae)
Рід: Орлан (Haliaeetus)
Вид: Орлан-білохвіст
Біноміальна назва
Haliaeetus albicilla
(Linnaeus, 1758)
Синоніми
Falco albicilla
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Haliaeetus albicilla
ITIS logo.jpg ITIS: 175419
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 8969
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Haliaeetus albicilla

Орлан-білохвіст (Haliaeetus albicilla) — хижий птах ряду Соколоподібні (Falconiformes) родини Яструбові (Accipitridae), один з 8 видів роду орлан (Haliaeetus). В Україні осілий, кочовий, перелітний птах.

Походження та систематика[ред.ред. код]

Орлан-білохвіст разом із білоголовим орланом (Haliaeetus leucocephalus) являють собою пару криптичних видів. Вони виникли в результаті дивергенції не пізніше початку міоцену (близько 10 млн років тому) але не раніше середнього олігоцену (близько 28 млн років тому).[1]

До недавнього часу більшість авторів у межах виду орлан-білохвіст виділяли два підвиди: номінативний (Haliaeetus albicilla albicilla) та гренландський (Haliaeetus albicilla groenlandicus). Підстави для виділення базувалися на більших розмірах останнього та інших пропорціях тіла. Однак з початку XXI ст. вид розглядають як монотиповий, а відмінності у розмірах пояснюють правилом Бергмана.[2] Нещодавні дослідження мітохондріальної ДНК підтверджують цю гіпотезу. З точки зору еволюційного масштабу гренландські орлани від'єдналися відносно нещодавно і не накопичили достатньо велику кількість генетичних відмінностей.[3]

Опис[ред.ред. код]

Визначення в природі[ред.ред. код]

Великий за розміром хижий птах (розмах крил досягає 2-2,5 м). У природі можна впізнати задовгими і широкими крилами (махові пера у польоті розставлені), хвіст короткий, клиноподібної форми. Дорослий птах темно-бурий, з більш світлою головою і шиєю, білим хвостом, жовтуватим дзьобом і ногами. Молодий птах — темно-бурий, низ із поздовжніми плямами, хвіст і дзьоб темні, ноги сірувато-жовті. У польоті довго ширяє. Від орлів, особливо в польоті, відрізняється клиноподібною формою хвоста, а дорослий птах — також білим забарвленням хвоста.

Морфологічні ознаки[ред.ред. код]

Статевий диморфізм виражений тільки у розмірах. Маса тіла (кг): 3,1—6,9 (самці — 3,1-5,4, у середньому — 4,0; самки — 4,1-6,9, у середньому — 5,6). Довжина крила (см): 55,2-71,5 (самці — 55,2-64,0, у середньому — 60,6; самки — 62,1-71,5, у середньому — 66,8). Довжина хвоста (см): 25,4-33, (самці — 25,4-33,1, у середньому — 28,0; самки — 27,6-33,0, у середньому — 30,5)[4].

Перший пуховий наряд — із довгого розрідженого пуху сірувато-бурого кольору, на голові пух особливо довгий і чисто-білий, з темною плямою біля ока; лапи і восковиця рожеві; дзьоб чорний. Другий пуховий наряд розвивається у віці близько 3 тижнів — він густий і короткий, темний буро-сірий, між пухом пробиваються білі пухнасті вершини пер; лапи і восковиця блідо-жовті, дзьоб чорний.

Після вильоту із гнізда мають перший річний наряд, який щороку змінюється і більш-менш остаточним стає після чотирьох років життя.

Перший річний наряд з чорнувато-бурою головою, на спинному боці бурий зі світлим вохристим рисунком із плям і білих країв пер, прикритих основою пір'я; краї пер іноді білуваті; махові пера темно-бурі, стернові чорно-бурі з мармуровим рисунком, іноді брудно-білі з темною строкатістю, що утворюють краї пера; черевний бік світло-сірий з темно-бурими плямами і білими основами пер. Райдужка бура, дзьоб чорнуватий, восковиця і лапи блідо-жовті, кігті чорні.

Другий річний наряд орлана подібний до першого, але голова більш світла, на спинному боці ще помітні білі основи пер, надхвістя із домішкою білого, хвіст білий з чорною строкатістю.

У третьому річному наряді, четвертому та, частково, п'ятому голова забарвлена дещо темніше, ніж у дорослих, білі основи пір'я а грудях ще зберігаються у більшому чи меншому ступені, залишки темної строкатості наявні на бічних парах стернових пер.

Дорослі птахи (у четвертому і послідуючих річних нарядах) одноманітно бурі, у свіжому оперенні темні з фіолетовим відблиском, у зношеному вигляді — сірувато-бурі; відтінки бурого кольору варіюють також індивідуально; шия і голова світлі, у зношеному оперенні брудно вохристо-білі; пір'я спини, вола, черева і боків з нерізкими блідими краями; махові пір'я чорно-бурі; довгі пера надхвістя білі, зазвичай з чорними вершинними мітками; стернові білі. Райдужка від блідої горіхово-бурої до жовтої, дзьоб жовтий, лами і восковиця яскраво-жовті, кігті чорні. Цей наряд з'являється після трьох річних линянь і повʼязаний з першим річним проміжним.

Географічної мінливості забарвлення і розмірів не виявлено. Статевий диморфізм у забарвленні не проявляється[5].

Голос[ред.ред. код]

Голос дорослі орлани видають переважно у гніздовий період на гніздовій території. Це гучний крик, який складається з серії 15 — 30 коротких пронизливих звуків у зростаючому темпі та тоні, які можна передати як «кльо-кльо-кльо-кльо» або «кра-кра-кра-кра». Коли кричить сидячи, то дещо витягає шию вперед і піднімає голову вгору. Кричить і в повітрі, при ширянні на висоті. Біля гнізда з яйцями або пташенятами у тривозі може видавати писклявий на високих нотах короткий крик[6].

Характер перебування та поширення[ред.ред. код]

У північній частині ареалу перелітний, у південній — осілий або кочуючий вид[5]. Ступінь осілості також залежить від віку — молоді птахи більш схильні до дальніх переміщень[4].

Ареал[ред.ред. код]

Помаранчевий: гніздовий, перелітний.
Зелений: зустрічається протягом року
Синій: зустрічається тільки взимку

Поширений у північній Палеарктиці, пов'язаний з великими водоймами і деревною рослинністю вид.

Ареал протягом останніх двох століть зазнавав суттєвих змін. Протягом XIX − першої половини XX ст. відбувалося помітне скорочення області поширення[4], з 1970−1980-х рр. на більшій частині відбувається відновлення ареалу та його розширення.

Поширений в Євразії від Скандинавії, Данії, долини Ельби, Словаччини, Угорщини, Балканського півострова на схід до басейна Анадиру, Камчатки, тихоокеанського узбережжя Східної Азії. На північ по узбережжю Норвегії до 70-ї паралелі, до північної частин Кольського півострова, південної частини Каніна, Тиманськї тундри, південної частини Ямала, на Гиданському півострові до 70-ї паралелі, до гирла Єнісея, на Таймирі до гирла Пясини, між долинами Хатанги і Лени до 73-ї паралелі, далі на схід на півночі до 70-ї паралелі та приблизно до південного схилу Чукотського хребта. У Північній Азії гніздиться вздовж північної межі зростання деревної рослинності[5][7][8].

На південь до Греції, Малої Азії, північного Ірака, пониззя Амудар'ї, нижньої течії Ілі, Алаколя, Зайсана, північної Монголії, північно-східного Китаю і Корейського півострова. Заселяє західне узбережжя Гренландії на північ до затоки Диско. Острови: Ісландія, Британські острови, Еланд, Сахалін, Курильські острови, Хоккайдо[7].

У період скорочення чисельності в XIX − першій половині XX ст. зник на гніздуванні у районах західної межі ареау: в Шотландії, Данії, Австрії, Абанії, Ізраїлі, Єгипті та ряді інших місць. Південна межа відступила на північ в Азії, на Кавказі[4][9].

Спеціальні заходи щодо реінтродукції виду були успішно здійснені у Великобританії[10][11][12], Ізраїлі[13], окремих районах Німеччини[14], Данії[15].

У результаті прийнятих заходів щодо реінтродукції та загального збільшення чисельності на початку XXI ст. відновив гніздування у більшій частині європейського ареалу, за виключенням о. Сардинія, Сирії і деяких інших районів. Ареал відновився також в більшій частині Азії та на Кавказі.

У минулому гніздився на Фарерських островах, Корсиці[4].

У більшості регіонів має нерівномірне поширення, гніздиться головним чином вздовж басейнів великих річок, морського узбережжя і берегів озер. Відсутній у горних і безводних районах.

Зальоти нестатевозрілих і холостих птахів влітку і восени відмічали за межами ареалу — аж до полярного узбережжя, на півночі Ямала, на о. Білий, Новосибірських островах[8][16].

Поширення в Україні[ред.ред. код]

В Україні мешкає практично на всій території, крім Карпат та гірського Криму, поблизу водойм (боліт, озер, річок). Гніздиться вздовж Дніпра та його головних притоків, на р. Сіверський Донець, р. Дунай, а також поблизу великих ставкових господарств у інших регіонах. Під час кочівель трапляється по всій Україні. На зимівлі — переважно вздовж Дніпра, у Північно-Західному Причорномор'ї, на Сиваші та спорадично в інших регіонах[17].

Чисельність[ред.ред. код]

Сучасна популяція орлана-білохвоста у світі оцінюється в 5000—7000 пар, в тому числі в Європі гніздиться 4000—4700 пар. Протягом XIX — першої половини XX ст. чисельність виду в Європі скорочувалася. З 1980-х років у більшій частині ареалу чисельність зростає[18].

В Україні протягом XIX — першої половини XX ст. чисельність катастрофічно скорочувалася. У другій чверті XX ст. гніздилося 100–150 пар. Мінімальна кількість зафіксована в 19601970-ті рр. — 20—30 пар. Відновлення чисельності у заплаві Дніпра почалося з другої половини 1970-х —рр., в інших регіонах — з середини 1980-х рр. У 1989 гніздилося 30—40 пар. З початку 1990-х років чисельність зростає. У середині 1990-х років гніздилося 50—70 пар, станом на 2009 р. — 100–120 пар[19][20].

На території України щороку зимує 260–370 особин[17].

Причини зміни поширення та чисельності[ред.ред. код]

Однією з головних причин скорочення чисельності орлана-білохвоста було переслідування з боку людини. У Західній Європі кампанія щодо винищення шкідливих хижих птахів розпочалася ще в XVIII ст.[21][10]. У Російській імперії цей процес розпочався дещо пізніше — наприкінці XIX ст. З цією метою здійснювався відстріл птахів, розоряли гнізда. У період після Великої Вітчизняної Війни у СРСР навіть виплачувалися премії за відстріл пернатих хижаків. У цілому в СРСР до середини 1960-х рр. щорічно знищувалося 100–150 тис. хижих птахів.[22]. В Україні виплата грошових премій була зупинена тільки в 1969 р.

Однією з головних причин скорочення чисельності хижих птахів в Європі та Північній Америці в 1950-160-х роках на сьогодні більшість дослідників визнають широке застосування отрутохімікатів, у першу чергу хлорорганічних сполук[21]. Це призводило до зниження репродуктивних здібностей птахів та, як наслідок, до зниження їх чисельності. У результаті досліджень продуктивності орлана в Швеції були встановлені суттєві її відмінності протягом XX ст., що корелювало із вмістом ДДТ в яйцях орланів.[23], аналогічні результати були отримані в Німеччині[24] та інших країнах.

Протягом XIX ст. та до 1970-х рр. головними причинами скорочення чисельності в Україні були: винищення дорослих птахів, їхніх яєць, вирубування лісів в місцях гніздування, створення каскаду водосховищ на Дніпрі, що супроводжувалося вирубування заплавних лісів, затопленням долини ріки, скороченням кормової бази[17][19][20].

Факторами, які сприяли відновленню чисельності орланів в Європі починаючи з 1980-х років, називають: покращення охорони, заборону застосування ДДТ, пристосування орланів до гніздування поруч з людиною.

Річний цикл[ред.ред. код]

Осілий птах, частина популяції у осінньо-зимовий період кочує. Кочують поодинці або парами, у місцях концентрації здобичі утворюють скупчення. Осінні кочівлі спостерігаються переважно в жовтні — листопаді; весняні — з початку лютого до середини березня.

Розмноження[ред.ред. код]

Повітряна дуель між орланами, Норвегія
Гніздо на сосні біля вирубки
Пташеня у другому пуховому вбранні
Троє пташенят у гнізді

Орлан-білохвіст на гніздуванні звичайно пов'язаний з морськими узбережжями, широкими річками, озерами та вологими місцями. В Україні пари білохвостів оселяються на відстані 0,5 — 6 км від найближчої кормової водойми (в середньому ця відстань становить 1,7 км)[17]. Для гніздування зазвичай обирає найбільш віддалені від антропогенної діяльності ділянки. Проте з кінця ХХ ст. намітилася тенденція адаптаціїцього хижака до існування поруч з людиною. Нині окремі пари гніздяться неподалік від доріг, у лісосмугах серед полів тощо. Відмічено успішне гніздування в адміністративних межах міст Західної Європи- Гамбургу, Берліну[25]/

Гніздиться головним чином на деревах, місцями — на скелях та, як виключення, на землі.[26][10][27] Відмічали також гніздування білохвостів на металевій опорі ЛЕП[28], на надмогильних спорудах[29], на триангуляційній вежі[30] та інших місцях.

В Україні в наш час всі гнізда білохвостів розташовані на деревах. Найбільше гнізд (52,6%) збудовані на соснах, дещо менше — на тополях чорних (15,8%), на вільхах (11,8%), а також на тополях білих та на вербах (по 6,6%), на дубах черешчатих (5,3%) та на осиці (1,3%)[17]. До кінця ХІХ ст. орлани також гніздилися на скелях південного берегу Криму[6].

На своїй гніздовій ділянці нерідко має декілька гнізд. У Норвегії із 48 територій на 10 знаходилося по 1 гнізду, на 21 — по 2 гнізда, на 11 — по 3 гнізда, на 4 — по 4 гнізда, на 1 — 5 гнізд, на 1 було 11 гнізд, всього 117 гнізд, в середньому 2,5 на пару[26]. У Німеччині середня кількість гнізд на пару була 2,2[31], в різних регіонах Польщі — від 1,8 до 3,2[30] В Україні 15 гніздових територій мали по 1 гнізду, 4 — по 2 гнізда, та 5 — по 3 гнізда; в середньому 1,58 гнізда на гніздову територію[17]. Одне гніздо може займатися багато років. При зміні гнізда, як правило, будує нове і у старі не повертається.

Гнізда орланів-білохвостів являють собою масивні споруди, побудовані з гілок дерев. Лоток влаштовується з тонших гілок і вистилається сухою травою[6]. Новозбудовані гнізда мають діаметр 145–170 см та висоту від 33 до 80 см. Багаторічні гнізда можуть досягати 175–180 см в діаметрі та до 1,5-3,1 м у висоту[17].

Орлан-білохвіст — моногам, пари постійні. Дорослі птахи протягом усього року тримаються парою.

На території України токування білохвостів починається вже з середини грудня, більшої активності воно набуває з середини січня, досягаючи піку перед відкладанням яєць. Шлюбна поведінка включає повітряні демонстрації і голосову активність. Один птах або пара високо кружляють над гніздовою територією на висоті 60 — 100 м, рідше до 200 м і вище. Нерідко під час таких кружлянь спостерігаються і повітряні ігри пари, а також сутички із сусідніми парами. Крики, пов'язані із шлюбною поведінкою, в умовах Середнього Придніпров'я найчастіше можна почути з першої декади грудня до першої декади березня, тобто до початку насиджування[17].

Відкладання яєць білохвостами в різних частинах ареалу значно варіює: на півдні це відбувається наприкінці лютого — в березні, в середній смузі наприкінці березня — у квітні, у лісотундрі та тундрі наприкінці квітня — на початку травня.[5][4][32]

У білохвостів в Україні відкладання яєць відбувається з кінця першої декади лютого до початку першої декади квітня, тобто може розтягуватися на два місяці. Найбільш звичайними є строки яйцевідкладання з кінця лютого до кінця другої декади березня, коли відкладається близько 86% кладок[17].

Яйця орлана великі, білі, іноді з ледве помітним блакитним відтінком. Вони еліптичні з полюсами, які не дуже відрізняються один від одного, зрідка — короткоеліптичні. Яйця з чітко відмінними тупим і гострим полюсами, наприклад гостроовальні, зустрічаються рідко.[6]

Розміри яєць орланів у Норвегії були наступними: довжина 65 — 89, ширина 56 — 63 мм[26]. Оологічні показники орланів території України: довжина 69,5 — 80,1 (75,89), ширина 53,5 — 62,0 (58,83) мм; вага 128,0 — 151,5 (139,3) г.

Орлани відкладають від одного до трьох яєць, найчастіше трапляються кладки з двох яєць. Середній розмір кладок становить: у Великобританії − 1,64[10], у Швеції — 1,62[33], у Норвегії − 2,16[26], в Україні — 2,24[17] яйця. Відкладання яєць відбувається з інтервалом 2-5 діб. Насиджує переважно самка, інкубаційний період становить 38 діб на одне яйце.[4]

Вилуплення першого пташеняти у білохвостів в Україні відбувається звичайно з середини першої декади квітня до кінці другої декади цього місяця, найчастіше в середині другої декади квітня. Пташенята залишають гніздо найчастіше у третій декаді червня у віці 70—80 діб. Протягом 1—2 місяців батьки їх підгодовують.

В Україні успішність гніздування (відсоток пар, які успішно виростили пташенят до кількості пар, які приступали до розмноження) становить 73,5%. Найчастіше гніздо залишає лише одне пташеня (близько двох третин випадків), рідше — двоє пташенят (близько однієї третини випадків) та лише у 4% випадків успішно виростає троє пташенят[34][17].

Статевозрілими стають у 4—6 років.

Сезонні переміщення та зимівлі[ред.ред. код]

У залежності від географічної широти та віку орлан-білохвіт є осілим, кочуючим або мігруючим птахом. Сезонні переміщення мають досить складний характер. Вони розпочинаються у птахів усіх вікових категорій у серпні — на початку вересня у зв'язку із пошуком територій, багатих на здобич. У другій половині вересня розпочинається міграція молодих птахів із регіонів, де орлани не залишаються зимувати. Згодом починається міграція або кочівля дорослих білохвостів, які пов'язана із замерзанням водойм.

Осіння міграція виду в Україні триває з початку вересня до кінця листопада. Найінтенсивніше скрізь вона проходить протягом жовтня. Строки міграції залежать від температурного режиму — у теплі осені міграція може розтягуватися до середини грудня[35]. Більшість мігруючих птахів — це молоді особини[4]. У Західній Палеарктиці переміщення здійснюються переважно на південь та південний захід[4],[26]. Білохвости мігрують поодиноко, рідко парами. Лише на місцях тимчасових зупинок спостерігаються скупчення, які нараховують десятки особин. Більша частина мігрує вздовж великих та середніх річок, що пояснюється трофічним характером міграцій. В Україні переміщення відбуваються переважно вздовж Дніпра та його притоків, а також вздовж Сіверського Дінця.[35]. Характерно, що міграція молодих птахів спостерігається на місяць раніше дорослих[4].

Взимку білохвости тримаються переважно біля незамерзаючих ділянок морів та річок. Частина птахів зимує на гніздових ділянках, які віддалені від незамерзаючих водойм, поблизу скотомогильників та в степу. В Європі найважливішим місцем зимівлі орланів є узбережжя Балтійського моря, де зимує близько 3600 птахів[18]. Найважливішими місцями зимівлі виду в Україні є узбережжя Чорного і Азовського морів, а також Дніпро. Чисельність зимуючих орланів в Україні становить 260–370 птахів, із них 140–160 зимує в Північно-Західному Причорномор'ї, Північному Приазов'ї і на Сиваші та 100–150 особин − на Дніпрі[36].

Відліт птахів з місць зимівлі на півдні України відбувається з середини лютого до кінця квітня, найчастіше — з кінця лютого до початку третьої декади березня та співпадає в цілому із строками розпаду зимівель водоплавних. В інших регіонах країни міграція звичайно триває з середини березня до середини квітня, окремі особини мігрують до кінця квітня[35]. Характерно, що весняна міграція виду на території України проходить у строки, коли дорослі орлани в багатьох випадках вже мають кладки.

Живлення[ред.ред. код]

Під час полювання над водою

Широкий спектр об'єктів живлення, їх розмір та вага є відображенням різноманітних способів полювання білохвоста. У цілому, в залежності від наявної здобичі та ситуації, білохвіст є хижаком, падальником або клептопаразитом, який здобуває рибу, водно-болотних птахів, ссавців, споживає також падло. У Середньому Придніпров'ї риба становить близько 80% об'єктів живлення виду. З риб найчастіше у раціоні білохвостів на Середньому Дніпрі зустрічається лящ (25%), на другому місці — судак — 14%, на третьому — короп (4%). Серед птахів найчастіше трапляється крижень[17]. У інших частинах ареалу риба також зазвичай переважає в раціоні орлана.[5][4]

Загрози та охорона[ред.ред. код]

Головними загрозами та лімітуючи ми факторами для виду сьогодні вважають: лісогосподарську діяльність; використання земель для розвитку інфраструктури; зміну гідрологічного режиму річок і меліорацію; турбування біля гнізд у результаті рекреаційного навантаження; скорочення кормової бази; браконьєрський відстріл, вилучення з гнізд та нелегальна торгівля; отруєння в результаті поїдання приманок для інших тварин; вторинне отруєння внаслідок накопичення Плюмбуму в організмі; зниження продуктивності; підвищену смертність; загибель на ЛЕП та в результаті інших колізій; зміну клімату.[37]

У наш час головними факторами загрози для орлана-білохвоста в Україні є: лісогосподарська діяльність, браконьєрський відстріл, збільшення рекреаційного навантаження поблизу водойм, збіднення кормової бази, забруднення довкілля[38][17][19][20].

Орлана-білохвоста занесено до усіх трьох видань Червоної книги України (1980, 1994, 2009). У останньому виданні (2009) його віднесено до категорії «рідкісний». Вид занесено до Червоного списку МСОП (2000) (стутус — найменший ризик) та Європейського червоного списку (статус — рідкісний). Включено до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення (Конвенція СІТЕС) (1973) (Додаток І), Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Берн, 1979) (Додаток II), Конвенцію про збереження мігруючих видів диких тварин (Бонн, 1979) (Додаток I і II).

Орлан-білохвіст та людина[ред.ред. код]

Взаємовідносини орлана-білохвоста з людиною різноманітні та мають давню історію. Кістки цього хижака зустрічаються в культурних шарах людських поселень. Їх появу у таких місцях пояснюють декількома причинами. 1. Використання кісток скелета для виготовлення знаряддя (переважно проколок у періоди кам'яного і залізного віків). 2. Використання кісток скелета в символічних цілях (кігтеві фаланги орланів знайдені на стоянках неандертальців, середнього палеоліту тощо). 3. Використання орлана в їжу. 4. Використання оперення (для виготовлення стріл та прикрас). 5. Для полювання — цих хижаків використовували вкрай рідко. 6. Використання в ритуальних цілях.[39]

Вважають, що саме орлан-білохвіст був праобразом зображення «білого орла» на гербі Польщі. Вважають, що саме цей вид хижих птахів є одним з прийнятих симовлів у пластунів[Джерело?]. Оскільки орлан-білохвіст є рідкісним видом, у багатьох країнах його зображено на поштових марках.

Посилання[ред.ред. код]

  1. Wink M., Heidrich P., Fentzloff C. A mtDNA phylogeny of sea eagles (genus Haliaeetus) based on nucleotide sequences of the cytochrome b-gene // Biochemical Systematics and Ecology. — 24 (1996) С. 783-791.
  2. Josep del Hoyo (ed.), Andrew Elliott (ed.), Jordi Sargatal Handbook of the Birds of the World. — Barcelona: Lynx Edicions, 1992. — Т. 2. — ISBN 8487334156
  3. Hailer F., Helander B., Folkestad A. O. et al. Phylogeography of the White-tailed eagle, a generalist with large dispersal capacity // Journal of Biogeography. — 34 (2007) (7) С. 1193–1206.
  4. а б в г д е ж и к л м Cramp S., Simmons K.E.L. Haliaeetus albicilla White-tailed Sea Eagle // The Birds of Western Palearctic. — Oxford: Oxford Univ. Press, 1980. — Т. 2. — С. 48-58.
  5. а б в г д Дементьев Г.П. Отряд хищные птицы — Accipitres или Falconiformes // Птицы Советского Союза. — М.: Советская наука, 1951. — Т. 1. — С. 70-341.
  6. а б в г Зубаровський В. М. Фауна Украины. 5. Птахи. Вип. 2. Хижі птахи. — К.: Наукова думка, 1977. — 322 с.
  7. а б Степанян Л. С. Конспект орнитологической фауны СССР. — М.: Наука, 1990. — 727 с. — ISBN 5-02-005300-7
  8. а б Кищинский А.А. Орнитофауна северо-востока Азии. История и современное состояние. — М.: Наука, 1988. — Т. 2. — 288 с.
  9. Галушин В.М. Орлан-белохвост // Красная книга РСФСР: Животные. — М.: Россельхозиздат, 1983. — С. 215-217.
  10. а б в г Love J.A. The return of the Sea Eagle. — Cambridge: Cambridge University Press, 1983. — 227 с.
  11. Mee A. Re-introduction of the White-tailed sea eagle to County Kerry, Republic of Ireland // Soorae (ed.) Global Re-introduction perspectives: re-introduction case-studies from around the global. — Cambridge: Cambridge University Press, 2008. — С. 153-155.
  12. Evans R.,Broad R., Duffy K., MacLennan A., Bainbridge I., Mudge G. Re-istablishment of a breeding population of the White-Tailed Eagles in Scotland // Sea Eagle 2000. Procceedings from an international conference at Björkö, Sweden, 13–17 September 2000 / Helander B., Marquiss M. & Bowerman W. (eds.) – Stockholm: Swedish Society for Nature Conservation/SNF & Atta. 45 Tryckeri AB, 2003. — (2003) С. 397-404.
  13. Hatzofe O., Oron T., Woodley B. The Reintroduction of the White-Tailed Sea Eagle (Haliaeetus albicilla) in Israel // Abstracts of the 4-th Eurasian Congress on Raptors. Seville, Spaine, 25-29 Sept. 2001. — (2001) С. 84-85.
  14. Frolich K. Ein Versuch zur Wiederansiedlung der Seeadler (Haliaeetus albicilla) in einem Randbiotop der Schleswig-Holsteinishen Seeadlerpopulation mit helf der Wildflugmethode // Zool. Anz.. — 211 (1983) (1-2) С. 30-42.
  15. Gensbol B. The re-colonization of the Sea Eagle in Denmark // Sea Eagle 2000. Procceedings from an international conference at Björkö, Sweden, 13–17 September 2000 / Helander B., Marquiss M. & Bowerman W. (eds.) Stockholm: Swedish Society for Nature Conservation/SNF & Atta. 45 Tryckeri AB, 2003. — С. 67-70.
  16. Головатин М.Г., Пасхальный С.П Распространение, численность и экология орлана-белохвоста на севере Западной Сибири // Беркут. — 14 (2005) (1) С. 59-70.
  17. а б в г д е ж и к л м н п Гаврилюк М.Н. Орлан-білохвіст в Україні: сучасний стан, біологія та охорона. — Автореф. дис. … к.б.н.. — К.: 2002. — 22 с.
  18. а б BirdLife International Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge: UK: BirdLife International, 2004. — 374 с. — ISBN 0-9468888-53-1
  19. а б в Гаврилюк М.Н. Изменения численности орлана-белохвоста на территории Украины в XX ст. и возможные их причины // Беркут. — 13 (2004) (2) С. 205–225.
  20. а б в Гаврилюк М. Н. Орлан-білохвіст // Червона книга України. Тваринний світ / За ред. І. А. Акімова. — К.: Глобалконсалтинг, 2009. — С. 432.
  21. а б Newton I. Population Ecology of Raptors. — Berkhamsted: T. & A.D. Poyser, 1979. — 399 с.
  22. Галушин В. М. Хищные птицы. — М.: Лесная промышленность, 1970. — 134 с.
  23. Helander B., Olsson A., Bignert A., Asplund L., Litzen K. DDE, PCB, coplanar PCB, eggshell parameters and reproduction in the White-tailed Sea Eagle in Sweden // Sea Eagle 2000. Procceedings from an international conference at Björkö, Sweden, 13–17 September 2000 / Helander B., Marquiss M. & Bowerman W. (eds.) – Stockholm: Swedish Society for Nature Conservation/SNF & Atta. 45 Tryckeri AB, 2003. — (2003) С. 265-266.
  24. Oehme G. Thin eggshell phenomenon and its trend in the White-tailed Sea Eagle (Haliaeetus albicilla) especially in the population to be found in the German Democratic Republic (GDR) // Baltic Birds 5. — (1990) (2) С. 64.
  25. Лыков Е.Л. Гнездящиеся дневные хищные птицы в городах Европы // Хищные птицы в динамической среде третьего тысячелетия: Тр. VI Междунар. конф. По соколообразным и совам Северной Евразии, г. Кривой Рог, 27–30 сентября 2012 г. – Кривой Рог: Изд. ФЛ-П Чернявский Д.А. — (2012) С. 558-565.
  26. а б в г д Willgohs J.F. The White-tailed Eagle Haliaetus albicilla albicilla (Linne) in Norway. Arbok for Universitetet I Bergen. Mat.- Naturv. Serie. — Bergen-Oslo: Norwegian Univ. Press., 1961. — Т. 12. — 212 с.
  27. Русанов Г.М., Кривоносов Г.А., Виноградов В.В. Орлан-белохвост и скопа в дельте Волги // Охрана хищных птиц. - М.: Наука. — (1983) С. 155-158.
  28. Султанов Э. Г., Карабанов Н. И., Гумбатова С. Э., Карабейли Ф. А. Материалы по хищным птицам Каспийского побережья Азейбарджана // Матер. 3 конф. молодих орнитологів України. - Чернівці, 1998. — С. 141-143.
  29. Грачев В. А. Биология орлана-белохвоста в дельте Или // Орнитология. — 12 (1976) С. 103-113.
  30. а б Mizera T. Bielik. — Swiebodzin: Wydavnictvo Lubuskiego klubu pryrodników, 1999. — 195 с. — ISBN 83-87846-04-X
  31. Sieber H. Bestandsentwicklung und Schutz des Seeadlers (Haliaeetus albicilla) im Bezirk Schwerin // Nat. Natschutz Mecklenbg. — 16 (1980) С. 81-104.
  32. Fischer W. Die Seeadler. Die Neue Brehm-Buchrei. 221. — Magdeburg: Westarp Wissenschaften, 1995. — 192 с.
  33. Helander B. Reproduction of the White-tailed Sea Eagle Haliaeetus albicilla in Sweden // Holarctic Ecology. — 8 (1985) С. 211-227.
  34. Gavrilyuk M., Grishchenko V. Breeding success of the White-tailed Eagle (Haliaeetus albicilla) in Ukraine in 1988-1998 // The Ring. (Abstracts of the 2-nd Meet. of European Ornithologists Union and 3-rd Internat. Shrike Symposium).. — 21 (1999) (1) С. 142.
  35. а б в Гаврилюк М.Н Міграції орланів-білохвостів в Україні // Вісник Черкаського державного університету. Серія біологічні науки. — (2000) (22) С. 25-31.
  36. Gavrilyuk M Wintering of the White-tailed Eagle Haliaeetus albicilla in Ukraine // 6-th World Conference on Birds of Prey and Owls. Budapest, Hungary, 18−23 May 2003. Abstracts. — (2003) С. 65.
  37. Action Plan for the conservation of White-tailed Sea Eagle (Haliaeetus albicilla) / B. Helander, T. Stjernberg. — Strasbourg: 2002. — 43 с.
  38. Клестов М. Л. Орлан-білохвіст // Червона книга України. Тваринний світ / За ред. І. А. Акімова. — К.: Укр. енциклопедія, 1994. — С. 333.
  39. Зиновьев А.В. Орлан-белохвост: история взаимодействия с человеком в Евразии (по архезоологическим матеріалам) // Хищные птицы в динамической среде третьего тысячелетия: Тр. VI Междунар. конф. по соколообразным и совам Северной Евразии, г. Кривой Рог, 27–30 сентября 2012 г. — Кривий Ріг: 2002. — С. 26-31.

Література[ред.ред. код]

  • Cramp, S. and K. E. L. Simmons. The birds of the Western Palearctic (1980), Oxford, U.K.: Oxford Univ. Press.
  • Зубаровський В. М. Фауна України. Т. 5. Птахи. Вип. 2. Хижі птахи. — К.: Наук. думка, 1977. — 322 с.
  • Гаврилюк М. Н. Орлан-білохвіст // Червона книга України. Тваринний світ / За ред. І. А. Акімова. − К. : Глобалконсалтинг, 2009. — С. 432.
  • Гаврилюк М. Н. Орлан-білохвіст в Україні: сучасний стан, біологія та охорона. — Автореф. дис. … к.б.н. — К., 2002. — 20 с.
  • Дементьев Г. П. Отряд хищные птицы — Accipitres или Falconiformes // Птицы Советского Союза.  М.: Сов. наука. — 1951. — Т. 1. — С. 70—341.

Посилання[ред.ред. код]