Дятел білоспинний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дятел білоспинний
Самець
Самець
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Дятлоподібні (Piciformes)
Родина: Дятлові (Picidae)
Рід: Дятел (Dendrocopos)
Вид: Дятел білоспинний
Біноміальна назва
Dendrocopos leucotos
(Bechstein, 1802)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Dendrocopos leucotos
EOL: 1177523
ITIS logo.jpg ITIS: 554047
Redlist logo v1223290225.gif МСОП: 141704
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 81522
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Dendrocopos leucotos

Дятел білоспинний (Dendrocopos leucotos) — лісовий птах родини дятлових (Picidae), найбільший представник роду дятел (Dendrocopos). Один з 5-ти видів у фауні України. В Україні гніздовий кочовий вид.

Опис[ред.ред. код]

Морфологічна характеристика[ред.ред. код]

Схожий на великого строкатого дятла. Довжина тіла: 240—260 мм; маса самця: 105—112 г, самки: 105—106 г. Виражений статевий диморфізм. У дорослого самця смуги на шиї, плечі, верх спини, верхні покривні пера крил і надхвістя чорні; лоб білуватий; на голові червона «шапочка»; горло, щоки, покривні пера вух, шия, низ спини і поперек білі; воло, груди і черево спереду білуваті, з чорними рисками; черево ззаду і підхвістя червонувато-рожеві; махові пера чорні, з білими плямами, які на розгорнутих крилах утворюють смуги; хвіст чорний, цупкий, загострений, крайні стернові пера білі, з чорними смугами; дзьоб і ноги темно-сірі; райдужна оболонка ока коричнева. У дорослої самки, що схожа на дорослого самця, голова зверху цілком чорна. Молодий птах схожий на дорослого самця, але червона «шапочка» поцяткована чорним.

Від великого строкатого, середнього і сирійського дятлів відрізняється білим низом спини і попереком, а також чорними плечами.

Голос[ред.ред. код]

Кричить відносно рідко, переважно у сезон розмноження та інколи восени. У порівнянні з великим строкатим дятлом голос не такий різкий, відносно тихий та нижчий. Найчастіше видає голосне «кік».

Систематика[ред.ред. код]

Виділяють 12 підвидів:

  • D. l. leucotos (Bechstein, 1802), номінативний підвид, широко поширений в Євразії від північної, центральної або східної Європи до північного сходу Азії, Кореї та Сахаліну;
  • D. l. lilfordi (Sharpe & Dresser, 1871);
  • D. l. tangi (Cheng, 1956);
  • D. l. subcirris (Stejneger, 1886);
  • D. l. stejnegeri (Kuroda, 1921);
  • D. l. namiyei (Stejneger, 1886);
  • D. l. takahashii (Kuroda & Mori, 1920);
  • D. l. owstoni (Ogawa, 1905);
  • D. l. fohkiensis (Buturlin, 1908);
  • D. l. insularis (Gould, 1863);
  • D. l. quelpartensis (Kuroda & Mori, 1918);
  • D. l. uralensis (Malherbe, 1860).

Ареал виду та його поширення в Україні[ред.ред. код]

Поширення білоспинного дятла

Поширений в південній частині лісової зони Євразії, але скрізь нерівномірно. Гніздовий ареал простягається суцільною смугою від Східної Європи через усю Північно-східну Азію до Південного Китаю, узбережжя Охотського моря та островів Японії. Займає західну частину Скандинавського півострова, мозаїчно поширений в долині Ельби, вздовж кордону Німеччини та Австрії, на півдні Балканського півострова. В Україні поширений відносно мозаїчно, найчастіше трапляється на Розточчі, у Східних Карпатах, на Західному та Житомирському Поліссі та на північному сході країни.

Чисельність і причини її зміни[ред.ред. код]

Європейська популяція оцінюється у 180—550 тис. пар.[1] Загальну чисельність виду в Україні оцінено в межах 570–930 пар. За останні 20 років чисельність виду скоротилась більше ніж у 3—4 рази. Причиною зміни чисельності є практика суцільних рубок старих лісів. Експлуатація лісових масивів особливо зросла за останні два десятиліття.

Особливості біології[ред.ред. код]

Самка біля дупла

Осілий вид, типовий моногам. Населяє старі, але достатньо світлі листяні та мішані ліси з великою кількістю загиблих дерев. У першу чергу віддає перевагу березнякам, але зустрічається також у лісах за участю ясеня, тополі, клена, вільхи, дуба, граба, верби. У Карпатах та на Розточчі оселяється у пралісах або старих букових лісах, обов'язково з високим відсотком (не менше 5—7%) старих трухлявих дерев. У Поліссі найчастіше займає вологі ліси або ж лісові заплави рік та біля берегів озер. Гніздиться у дуплах м'яких порід дерев. Глибина дупла 25—37 см, высота льотка 5,5—7 см, ширина льотка 4,7—6,4 см.[2] Гніздування відбувається у березні−червні. Кладка з 3—7 (зазвичай 4−6) видовжених білих яєць. Насиджування здійснюють обидва птахи. Тривалість інкубації 11—12 днів, виліт молодих через 24—28 діб після вилуплювання. Успішність гніздування в Україні скорочується через порушення лісового законодавства та зростання чисельності хижаків (зокрема кунячих). Успіх розмноження не перевищує 2,1–2,4 молодих на пару. У живленні переважають ксилофаги, личинки комах, лялечки мурашок різних видів. Їжу найчастіше здобуває на стовбурах гнилих або висохлих дерев, часто повалених, або у пеньках.

Охорона[ред.ред. код]

Знаходиться під охороною Бернськї конвенції (Додаток ІІ). Внесений до останнього видання Червоної книги України (2009) (статус — рідкісний). В Україні охороняється у заповідниках − Поліський, Карпатський, «Ґорґани», «Розточчя», національних природних парках: Шацькому, «Сколівські Бескиди», Карпатському, «Прип'ять-Стохід». Для ефективнішої охорони необхідні спеціальні менеджмент плани для підтримки природних лісостанів з високим відсотком старих дерев м'яких порід як на незаповідних, так і на заповідних територіях.

Примітки[ред.ред. код]

  1. BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).
  2. Winkler, Hans; Christie, David A. 2002. Family Picidae (Woodpeckers) in del Hoyo, J., Elliott, A., & Sargatal, J., eds. Volume 7: Jacamars to Woodpeckers // Handbook of the birds of the world. — Barcelona: Lynx Edicions, 2002. — Р. 483−484.

Посилання[ред.ред. код]

  • Горбань І. М., Горбань Л. І., Кийко А. О. Дятел білоспинний // Червона книга України. Тваринний світ / під ред. І. А. Акімова. — К.: Глобалконсалтинг, 2009. — С. 473.
  • Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К.: 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X

Зовнішні посилання[ред.ред. код]