Орябок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Орябок
Самець орябка
Самець орябка
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Куроподібні (Galliformes)
Родина: Фазанові (Phasianidae)
Підродина: Тетерукові (Tetraoninae)
Рід: Орябок (Bonasa)
Вид: Орябок
Біноміальна назва
Bonasa bonasia
(Linnaeus, 1758)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Bonasa bonasia
Commons-logo.svg Вікісховище: Bonasa bonasia
ITIS logo.jpg ITIS: 175801
Redlist logo v1223290225.gif МСОП: 141368
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 64669
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Bonasa bonasia

Орябок, або рябчик (Bonasa bonasia) — вид невеликих птахів роду орябок (Bonasa). Дуже широко поширений в північній половині Європи і по всій сибірській тайзі, один з найхарактерніших лісових птахів. Цей птах розмірами лише дещо більше голуба. Вага коливається від 330 до 580 г. Довжина тіла 35—37 см. Це осілий вид, літає мало, вважаючи за краще бігати по землі. Злітає з шумом, переміщаючись на невеликі відстані. Тримається звичайно парами.

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Оперення орябка рудувато-сіре з плямами, або рябе (звідси українська назва виду). Зовні схожий на інших тетеруків, але, на відміну від останніх, плесно у нього оперене тільки на три чверті довжини і покрита внизу на передній стороні двома рядами щитків, а пальці голі. Крила короткі, тупі.

Забарвлення оперення у самця і самки в цілому схоже і складається з суміші димчастого і рудого кольорів з чорними і білими штрихами, плямами і крапками. Воне настільки підходить до сірого фону гілок і стовбурів багатьох дерев, особливо ялини, що обросла лишайниками, що рябчик, що притиснувся до стовбура або припав до гілки, стає абсолютно непомітним. Цей прийом використовується рябчиками, що ховаються від мисливців та хижаків.

У залежності типу лісу, в якому зустрічаються рябчики, і відповідного подвида цих птахів, загальний тон їх забарвлення представляє безліч варіацій. Так, рябчик півночно-східної Європи відрізняється загальним димчастим тоном своєї верхньої сторони, в Прибалтиці і Польщі до цього тону домішується рудий колір, у рябчиків Центральної Європи загальний тон стає рудим, а у рябчиків, що мешкають в Сибіру, — чистіше сірим. Для самців характерна чорна пляма на підборідді і горлі, добре виражений чубок і широке червоне кільце навколо очей.

Розповсюдження[ред.ред. код]

Орябок широко поширений на більшій частині північної Євразії — від Скандинавського півострова і Піренеїв на заході до лісової зоні Охотського узбережжя, Сахаліну, Маньчжурії, Кореї, Північної Японії, Північної Монголії і Алтаю на сході. Основні природні житла на території колишнього СРСР — в лісовій зоні від Карпат до Сахаліну, включаючи ліси північного сходу Європейської частини Росії, Середнього і Північного Уралу, Зауралля, середньої смуги Сибіру і гірських хребтів по її південних межах до Бурятії включно. Відсутній в лісах Кавказу і Камчатки. На півночі вважає за краще сирий і густий хвойний ліс, по південних же околицях області свого розповсюдження тримається в змішаному чорноліссі, особливо у березових, вільхових і осикових лісах.

Спосіб життя[ред.ред. код]

Узимку рябчик харчується бруньками і сережками на гілках дерев[1]

Орябки — мешканці лісів. Живуть осіло, здійснюючи лише коротку кормову кочівлю. Основні корми влітку і восені — зелені частини рослин, суниці, насіння і комахи. Люблять розривати мурашники, щоб дістати кокони мурах. Взимку і весною харчуються переважно бруньками дерев і лісовими ягодами, що залишилися, особливо ягодами ялівця. Взимку також годуються на деревах сережками берези, вільхи і інших видів. Ночують в снігу. Рятуючись від морозів, зариваються в сніг. Тому велике число рябчиків гине від замерзання в результаті появи після відлиги міцного насту. Те ж саме спостерігається в несніжні зими. У рябчика є чимало ворогів, особливо куниця, соболь і лисиця із звірів і яструб-тетерев'ятник з птахів. Також представляють небезпеку беркут, орлан-білохвіст і пугач. Особливо небезпечні хижаки для молодих птахів і пташенят.

Розмноження[ред.ред. код]

Орябки живуть парами і гніздяться на землі[2]

На відміну від глушців і тетеруків орябки є моногамними птахами і не збираються на групові токи. Орябки утворюють пари і селяться в сирих безлистих хвойних (ялиново-ялицевих) або змішаних лісах. Там, де орябків багато, в кінці літа вони нерідко утворюють невеликі зграйки, але вже з осені знову розбиваються на пари. Під час весняного токування самець видає характерний протяжний тонкий свист і переслідує самку, розпускаючи віялом хвіст, піднімаючи чубчик, надуваючись, волочучи по землі крила і роблячи різкі повороти. Самка, що зазвичай знаходиться поблизу від самця, біжить на його посвист, видаючи час від часу грубіший і уривистий свист.

З потепленням кількість токуючих птахів на даній ділянці лісу збільшується, пари часто сходяться впритул, що приводить до гонитви один за одним і бійок між самцями. В період токування самці тримаються майже виключно на деревах, годуються мало і значно втрачають у вазі, разом з тим відбувається збільшення їх сім'яників. Самка, навпаки, багато годується на землі, додаючи у вазі до початку висиджувания, після чого вага знижується.

Гнізда будують на землі. Гніздом служить ямка, викопана в землі самкою під кущем, деревом, що впало, або іншим подібним же прикриттям і вистелена травою, листям і дрібними прутиками. У кладці буває від шести до восьми (рідше — 10 і навіть 14—15) яєць, розміром декілька більше голубиних і таких, що мають бурий-жовте забарвлення з рідкісними червоно-бурими плямочками. Самка насиджує яйця близько трьох тижнів. На яйцях самка сидить часто так міцно, що дозволяє узяти себе в руки. У висиджуванні самець не бере участі, але тримається поблизу від гнізда і допомагає самці під час відходу за пташенятами. Пташенята, що вилупилися, покриті пухом і вже через декілька годин виходять з гнізда. Через чотири-п'ять днів вони можуть перепурхувати і до 10—11-го дня злітають на дерева. З тритижневого віку пташенята вже ночують на деревах; через шість тижнів досягають розмірів дорослих птахів. Перший час вони живляться комахами, пізніше — рослинним кормом.

Люди та орябки[ред.ред. код]

Орябок — цінний промисловий птах і один з найчисленніших і широко поширеніших представників пернатої дичини. У нього ніжне біле м'ясо. На початку 20 століття на ринки Російської імперії щорічно надходило близько 5 млн рябчиків, а в сприятливі роки — до 7—10 млн цих птахів. До кінця 20 століття рябчик залишався одним з популярних об'єктів здобичі мисливців лісової зони. Так, в Волго-Вятському економічному районі в середньому за сезон один мисливець відстрілював від 3 до 9 рябчиків[3]. В цілому рябчик продовжує займати перше місце по питомій вазі в промислі борової дичини.

Навесні на орябка полюють з пищиком — дудочкою з гусячого пера або з пташиної ножної кістки, рідше з дерева і свинцю. На початку весни використовують приманки з голосом самця, а коли самки сядуть на яйця, підманюють самців голосом самки. Цей спосіб полювання надає дуже багато здобичі. Краще всього рябчик йде рано вранці, 9 години, і потім години за 2—3 до заходу. Підманутий рябчик підлітає до самого мисливця, який стріляє в нього, коли рябчик сидить.

Літнє полювання на рябчика проводиться або без собаки, або з собакою (легавою і лайкою), роль якого, втім, кінчається, як тільки виводок знайдений. Рябчики, що полохають із землі тим або іншим способом, звичайно не відлітають далеко, а поблизу ж розсаджуються на деревах і затаюються, підпускаючи на постріл мисливців, що видивляються їх. В кінці липня або в серпні молоді рябчики також починають йти на пищик, причому, використовуються маніли з голосом молодого рябчика. Іноді пищиком користуються тільки для того, щоб по відгуку визначити місце, де причаївся рябчик на дереві.

Пізно восени, коли виводки вже розбиваються, молоді птахи добре летять на голос старого орябка. Більше всього здобувають рябчиків восені, всілякими пастками: петлями, сидіннями, пастушками, ковпаками, пружкамі, давушкамі і іншими самоловами[4].

Восени, а також ранньою зимою, на рябчика полюють із загоничами, від легкого постукування яких по деревах рябчики перелітають з дерева на дерево, поки не натраплять на стрілецьку лінію, де шум, вироблюваний ними при польоті, видає їх мисливцеві. У Сибіру (на Алтаї) спостерігалося масове замерзання рябчиків наприкінці зими під снігом, куди вони зазвичай забираються для ночівлі. Це трапляється, коли лютий мороз, що раптово наступив після відлиги, покриває сніг товстою крижаною кіркою, з-під якої рябчики не можуть вибратися. Користуючись такими випадками, мисливці відшукують за деякими ознаками заморожені ночівлі і здобувають мерзлих рябчиків. Для полювання на рябчиків застосовують дріб[3][5].

Охорона[ред.ред. код]

На території України полювання заборонене. Включено до Червоної книги України (1994, 2009), до Бернської (Додаток ІІІ) конвенції. З метою охорони слід проводити біотехнічні заходи з поліпшення кормових та захисних властивостей угідь, обмежити антропогенний вплив на біотопи поширення виду, регулювати чисельність ворогів, налагодити штучне розведення з наступною інтродукцією у природне середовище.

Посилання та примітки[ред.ред. код]

  1. З шведскої куховарської книги Elisabeth Östman (18691933): Östman E. Iduns kokbok. — 1911.
  2. Рисунок з книги: Naumann J.F.
    Tetrastes bonasia

    Naturgeschichte der Vögel Mitteleuropas. — Gera, 1897. — Band VI. — Tafel 8. (Природна історія птахів Середньої Європи.)

  3. а б Данні із статті Количева (1990).
  4. В дореволюційній Росії (до 1917 року) вживання подібних пасток в Європейській частині було заборонене. Крім того, на більшій території Європейської частини Росії охота на рябчиків була заборонена з 1 березня по 1 липня.
  5. Відомості про полювання на рябчика узяті з Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона.

Література[ред.ред. код]