Сова довгохвоста

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сова довгохвоста
Strix uralensis.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Совоподібні (Strigiformes)
Родина: Совові (Strigidae)
Рід: Сова (Strix)
Вид: Сова довгохаовста
Біноміальна назва
Strix uralensis
Pallas, 1771
Поширення у світі
Поширення у світі
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Strix uralensis
ITIS logo.jpg ITIS: 555433
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 36305
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Strix uralensis

Сова довгохвоста (Strix uralensis ) — птах родини Совові (Strigidae) ряду Совоподібні (Strigiformes). Включає 15 підвидів, поширених у Європі та Азії. Один з трьох видів роду у фауні України. В Україні рідкісний гніздовий вид, представлений 2-ма підвидами: S. u. macroura та S. u. uralensis.

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Сова великих розмірів, світло-сірого забарвлення з довгим клиноподібним смугастим хвостом і широкими крилами без темних плям на згинах. Коли птах сидить, хвіст виступає далеко за кінці складених крил. Має великі чорні очі. Дзьоб жовтий. Лицевий диск сірий, обрамлений вузькою білуватою смугою. Між очима валики, утворені білим пір'ям у вигляді вертикальних брів у формі півмісяця, повернутих «ріжками» від дзьоба досередини лицевого диску. Пір'яні «вушка» відсутні. На грудях малюнок з продовгуватих темних плям по білому або сірувато-білому фоні. Самки більші за самців, але такого ж забарвлення. Довжина тіла: 50—59 см, розмах крил: до 115 см, маса самців: 540—730 г, самок: 720—1200 г. Карпати заселяють дві морфи — темна і світла, які відрізняються інтенсивністю загального забарвлення, до темно-бурого.

Ареал виду та його поширення в Україні[ред.ред. код]

Шгіздовий ареал охоплює Європу, Азію, від Скандинавії на захід до Японії та Кореї на сході. Південна межа ареалу збігається з південною межею смуги тайги. В Європі існують реліктові популяції 3-х підвидів, одна з яких S. u. macroura заселяє Українські Карпати. У зимовий період зрідка залітає у Чернігівську, Київську, Волинську, Сумську, Черкаську та інші області.

Чисельність і причини її зміни[ред.ред. код]

Чисельність європейської популяції становить 53—140 тис. особин.[1] У межах України це один із найпоширеніших видів сов Закарпатської області, трапляється частіше у букових лісах. Загальна чисельність становить близько 1 тис. особин, яка зростає у зимовий період за рахунок міграцій птахів з пн. У європейській частині Росії, Білорусі і країнах Балтії починаючи з 1960-х рр. зареєстровано ріст чисельності і розширення ареалу на південний захід.

Причинами зміни чисельності є: незаконне знищення у сезон полювання, вирубування старих лісових масивів. Чисельність залежить також від інтенсивності розмноження мишоподібних гризунів.

Особливості біології[ред.ред. код]

Осілий птах, який здійснює лише невеликі кочівлі. Займає букові, хвойні та мішані ліси Карпат. Під час зимівлі спускається на Закарпатську рівнину, тримається на старих кладовищах, у дубових і заплавних лісах уздовж р. Боржави, Тиси, Латориці. Гніздиться у старих гніздах інших птахів у березні — квітні. Строки гніздування дуже розтягнуті. У кладці 4—6 яєць. Насиджує самка протягом 27—29 днів. Поява молоді можлива з другої декади травня по липень включно. Пташенята знаходяться у гнізді біля 30 днів, і ще біля місяця виводок тримається у районі гнізда. Живиться здебільшого мишоподібними гризунами.

Охорона[ред.ред. код]

Включено до Конвенції CITES (Додаток ІІ), Бернської конвенції (Додатк ІІ). Занесено до Червоної книги України (1994, 2009). Охороняється на території об'єктів природно-заповідного фонду Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької, Львівської областей. З метою ефективнішої охорони необхідно обмежити вплив фактору непокою у гніздовий період та попереджати браконьєрський відстріл мисливцями.

Примітки[ред.ред. код]

  1. BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Пукинский Ю. Б. Жизнь сов. Серия: Жизнь наших зверей и птиц. Вып. 1. — Л.: Изд-во ЛНУ, 1977. — 240 с.