Сова довгохвоста
| Сова довгохвоста | ||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||
| ||||||||||||||
| Strix uralensis Pallas, 1771 | ||||||||||||||
 Ареал довгохвостої сови | ||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||
|
Сова́ довгохво́ста[1] (Strix uralensis) — птах родини Совові ряду Совоподібні. Включає 15 підвидів, поширених у Європі та Азії. Один з трьох видів роду у фауні України. В Україні рідкісний гніздовий вид, представлений двома підвидами: S. u. macroura та S. u. uralensis.
Опис[ред. | ред. код]
Сова великих розмірів, світло-сірого забарвлення з довгим клиноподібним смугастим хвостом і широкими крилами без темних плям на згинах. Коли птах сидить, хвіст виступає далеко за кінці складених крил. Має великі чорні очі. Дзьоб жовтий. Лицевий диск сірий, обрамлений вузькою білуватою смугою. Між очима валики, утворені білим пір'ям у вигляді вертикальних брів у формі півмісяця, повернутих «ріжками» від дзьоба досередини лицевого диска. Пір'яні «вушка» відсутні. На грудях малюнок з довгастих темних плям по білому або сірувато-білому фоні. Самки більші за самців, але такого ж забарвлення. Довжина тіла: 50—59 см, розмах крил: до 115 см, маса самців: 540—730 г, самок: 720—1200 г. Карпати заселяють дві морфи — темна і світла, які відрізняються інтенсивністю загального забарвлення, до темно-бурого.
Поширення[ред. | ред. код]
Шгіздовий ареал охоплює Європу, Азію, від Скандинавії на захід до Японії та Кореї на сході. Південна межа ареалу збігається з південною межею смуги тайги. В Європі існують реліктові популяції 3-х підвидів, одна з яких S. u. macroura заселяє Українські Карпати. У зимовий період зрідка залітає у Чернігівську, Київську, Волинську, Сумську, Черкаську та інші області.
Чисельність і причини її зміни[ред. | ред. код]
Чисельність європейської популяції становить 53—140 тис. особин[2]. У межах України це один із найпоширеніших видів сов Закарпатської області, трапляється частіше у букових лісах. Загальна чисельність становить близько 1 тис. особин, яка зростає у зимовий період за рахунок міграцій птахів з пн. У європейській частині Росії, Білорусі і країнах Балтії починаючи з 1960-х рр. зареєстровано ріст чисельності і розширення ареалу на південний захід.
Причинами зміни чисельності є: незаконне знищення у сезон полювання, вирубування старих лісових масивів. Чисельність залежить також від інтенсивності розмноження мишоподібних гризунів.
Особливості біології[ред. | ред. код]
Осілий птах, який здійснює лише невеликі кочівлі. Займає букові, хвойні та мішані ліси Карпат. Під час зимівлі спускається на Закарпатську рівнину, тримається на старих кладовищах, у дубових і заплавних лісах уздовж р. Боржави, Тиси, Латориці. Гніздиться у старих гніздах інших птахів у березні — квітні. Строки гніздування дуже розтягнуті. У кладці 4—6 яєць. Насиджує самка протягом 27—29 днів. Поява молоді можлива з другої декади травня по липень включно. Пташенята знаходяться у гнізді близько 30 днів, і ще біля місяця виводок тримається у районі гнізда. Живиться здебільшого мишоподібними гризунами.
Охорона[ред. | ред. код]
Включено до Конвенції CITES (Додаток II), Бернської конвенції (Додаток II). Занесено до Червоної книги України (1994, 2009). Охороняється на території об'єктів природно-заповідного фонду Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької, Львівської областей. З метою ефективнішої охорони необхідно обмежити вплив фактору непокою у гніздовий період та попереджати браконьєрський відстріл мисливцями.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).
Посилання[ред. | ред. код]
- Потіш Л. А. Сова довгохвоста // Червона книга України. Тваринний світ / під ред. І. А. Акімова. — К. : Глобалконсалтинг, 2009. — С. 468.
- Сова довгохвоста в Червоній книзі України
Література[ред. | ред. код]
- Пукинский Ю. Б. Жизнь сов. Серия: Жизнь наших зверей и птиц. Вып. 1. — Л.: Изд-во ЛНУ, 1977. — 240 с.
|
