Населення Ніуе

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Населення Ніуе M:
Ріст чисельності населення країни
Ріст чисельності населення країни
Чисельність 1,2 тис. осіб
Густота 6,2 особи/км²
Природний рух
Природний приріст ▼-0,03 %
Народжуваність 18,5 ‰
Фертильність 2,6 дітей на 1 жінку
Вікова структура
Середня тривалість життя 69,5 року
Статева структура
загалом 0,97 чол./жін.
Етнічні групи
Нація ніуеанці
Найбільший етнос ніуеанці
Нацменшини європейці, азіати
Мови
Офіційна ніуанська, англійська

Населення Ніуе. Чисельність населення країни 2014 року становила 1,2 тис. осіб (235-те місце у світі)[1]. Чисельність остров'ян стабілізувалась і незначно зменшується, природний приріст — -0,03 % (202-ге місце у світі) . Дані про коефіцієнт потенційної народжуваності відсутні.

Історія[ред. | ред. код]

До 1930 року на Ніуе відзначався значний приріст населення, а 1966 року було досягнуто історичного максимуму чисельності населення — 5194 особи[2]. Однак з того року почала знижуватися кількість населення. У 1994 році, вперше за тридцять років, було помічено приріст населення, після якого знову сталася депопуляція[2]. Згідно з переписом 2006 року (дані Департаменту статистики Ніуе), чисельність населення країни становила 1625 осіб (вівся облік всього населення, що перебував під час перепису на острові, включаючи резидентів і нерезидентів; якщо резиденти перебували за кордоном, то їх не враховували в перепис). У 2009 році населення острова зменшилось до 1398 осіб. Темпи падіння населення в Ніуе є високими на тлі інших країн Океанії — 0,032 % 2009 року. Але перепис 2006 року виявив зниження чисельності населення на 9 % в порівнянні з даними перепису 2001 року, тобто на 163 особи[3].

Природний рух[ред. | ред. код]

Згідно з переписом 2006 року тільки в трьох населених пунктах був зареєстрований приріст населення відносно 2001 року: в Авателе (зростання на 31 %), в Південному Алофі (зростання на 21 %) і Тамакаутога (зростання на 12 %). В інших же населених пунктах був відзначений спад. Найбільший спад був у Північному Алофі (на 43 %), Муталау (на 36 %) і Макефу та Накупив (по 29 % відповідно)[3]. Основною причиною депопуляції, як і раніше, залишається еміграція до Нової Зеландію, хоча зміна чисельності населення Північного Алофі була зумовлена зміною меж селища[4].

Відтворення[ред. | ред. код]

Народжуваність на Ніуе, станом на 2006 рік, дорівнює 18,46 ‰[1].

Дані про смертність на Ніуе, станом на 2006 рік — відсутні[1].

Природний приріст населення в країні 2014 року був негативним і становив -0,03 % (депопуляція) (202-ге місце у світі)[1]. Ця тенденція зберігається через посилений відплив населення до Нової Зеландії[2].

Вікова структура[ред. | ред. код]

Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 69,5 року[2]. Середній вік 2006 року становив 30,7 року.

Вікова структура населення острова Ніуе, станом на 2015 рік, мала такий вигляд:

  • діти віком до 14 років — 24,9 %;
  • дорослі віком 15—64 років — 63,2 %;
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 11,9 %[2].

Шлюбність — розлучуваність[ред. | ред. код]

Розселення[ред. | ред. код]

Густота населення країни 2015 року становила 6,2 особи/км² (226-те місце у світі)[1].

Урбанізація[ред. | ред. код]

Докладніше: Села Ніуе

Ніуе середньоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 42,5 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зменшення частки міського населення — 0,94 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].

Головні населені пункти країни: Алофі (столиця) — 1,0 тис. осіб (дані за 2014 рік)[1]. Алофі складається з двох поселень: Південний Алофі (434 людини 2006 року) і Північний Алофі (147 чоловік 2006 року)[3]. Друге за чисельністю населення поселення — селище Авателе (164 людини 2006 року). Намукулу — найменше село острова (всього 14 осіб 2006 року)[3].


 
№ Племінна територія Населення
Алофі
Алофі 		1 Алофі Тафіті 624 Авателе
Авателе
2 Хакупу Тафіті 221
3 Авателе Тафіті 150
4 Муталау Моту 133
5 Туапа Моту 129
6 Лакепа Моту 88
7 Макефу Моту 87
8 Ліку Моту 71
9 Хікутіваке Моту 63
10 Фатіау Моту 60

Міграції[ред. | ред. код]

Процес міграції з острова Ніуе має довгу історію, ще з середини XIX століття європейці вивозили ніуеанців на різні плантації: остров'яни працювали на бавовняних плантаціях в Самоа, добували фосфорити в Східної Полінезії[5]. Але тільки після закінчення Другої світової війни процес еміграції з острова Ніуе набув сучасного вигляду. Нова Зеландія, Австралія і США, які в той час потребували робочої сили у зв'язку із значним економічним зростанням, без всяких проблем брали ніуеанців. Відкриття ж в 1971 році на Ніуе міжнародного аеропорту, а також надання острову в 1974 році статусу самоврядного державного утворення у вільній асоціації з Новою Зеландією (це означало і надання остров'янам новозеландського громадянства), значно полегшило процес еміграції корінного населення Ніуе. Основними чинниками відпливу населення стали: економічний (більш високий рівень життя в Новій Зеландії, висока зайнятість, зарплата, вищий рівень освіти), географічний (Ніуе — невеликий острів, розташований далеко від континентів і великих архіпелагів; нестача землі та інших важливих ресурсів; часті руйнівні тропічні циклони, що завдають непоправної шкоди місцевій інфраструктурі й сільському господарству), політичний (у минулому тісні колоніальні стосунки з Новою Зеландією; невдоволення населення політичною ситуацією на острові)[5].

Велика діаспора вихідців з Ніуе існує в Новій Зеландії. 2001 року в цій країні було зареєстровано 20 100 ніуеанців (близько 9 % чисельності народів Океанії, які проживають на території Нової Зеландії). Більшість з них (78 %) проживала в місті Окленд, 5 % — у Веллінгтоні.

Расово-етнічний склад[ред. | ред. код]

Етнічний склад (2011 рік)[1]
Етнос: Відсоток:
ніуеанці
  
 66.5%
мішаного походження
  
 13.4%
європейці й азіати
  
 12%
полінезійці
  
 8%
Докладніше: Народи Нової Зеландії

Головні етноси країни: ніуеанці — 66,5 %, мішаного з ніуанцями походження — 13,4 %, європейці й азіати — 12 %, полінезійці — 8 % населення (оціночні дані за 2011 рік)[1]. Етнічна картина 2001 року, згідно з даними офіційного перепису, мала такий вигляд: ніуеанці — 80,6 %, вихідці з інших островів Океанії — 10,5 %, європеоїди — 4,7 %, монголоїди — 0,2 %[6]. Кількість нащадків від шлюбів корінних островитян і жителів інших островів Тихого океану — 2,4 %, а ніуеанців і європейців — 1,6 %[6]. Пращури ніуеанців, як вважається, припливли на острів з Тонги, Самоа і острова Пукапука[2].

Українська діаспора[ред. | ред. код]

Докладніше: Українці Океанії

Мови[ред. | ред. код]

Мови Ніуе (2015 рік)[1]
Мова: Відсоток:
ніуеанська
  
 46%
англійська
  
 11%
інші
  
 43%
Докладніше: Мови Нової Зеландії

Офіційні мови[7]: ніуеанська — розмовляє 46 % населення країни, англійська — 11 %. Дуже поширений білінгвізм (дані на 2011 рік).

Ніуеанська — одна з численних мов полінезійської групи австронезійських мов, поряд з гавайською, маорі, самоанською, таїтянською та іншими. Разом з тонганською мовою Ніуе становить тонганську підгрупу полінезійської групи мов. Писемність мови була створена в першій половині XIX століття християнськими місіонерами родом з Самоа. Загальна чисельність носіїв тонганської мови в 1998 році становила 7990 осіб. У мові використовується латинський алфавіт. Він складається всього з 17 букв: 5 голосних і 12 приголосних. Велику роль в усному мовленні відіграє довгота голосних звуків, що може змінювати значення слова. На письмі довгота позначається Макроном. Ніуеанська має два діалекти: моту (діалект північної частині острова, давніший) і тафіті (діалект південній частині острова, сучасніший)[8]. Різниця між ними в основному полягає у засобах словотворення і лексиці (наприклад, kautoga на моту і lala на тафіті означають «гуава»).

Говоримо ніуеанською…
Українська Ніуеанська
Привіт! Fakaalofa atu! (одній людині)
Ходи сюди. Omai taha ki fale.
Мене звуть Дарина. Ko Daryna e higoa haaku.
Котра зараз година? Kua ta e matahola fiha he mogo nei?
Зараз пів на дев'яту. Kua hafa he mole e matahola hiva.
Бувай! E, koe! (одній людині)

Згідно з переписом населення 2006 року, переважна більшість жителів острова (72 %) стверджували, що регулярно спілкуються ніуеанською, 18 % респондентів вказали, що користуються нею часто і лише 3 % — не говорять нею взагалі. При цьому для двох третин жителів ніуеанська є їхньою першою мовою, якої вони навчаються з дитинства; 12 % остров'ян з дитинства вивчають і ніуеанську, і англійську; лише для 9 % ніуеанців англійська мова є їхньою першою мовою. У більшості домашніх господарств (43 %) жителів спілкуються як ніуеанською, так і англійською[9].

Релігії[ред. | ред. код]

Релігії в Ніуе (2009 рік)[1]
Віросповідання: Відсоток:
протестанти
  
 70%
мормони
  
 10%
католики
  
 10%
свідки Єгови
  
 2%
інші
  
 6%
атеїсти
  
 2%
Докладніше: Релігія в Новій Зеландії

Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: Конгрегаціоналістська християнська церква Ніуе (англ. Congregational Christian Church of Niue), заснована Лондонським місіонерським товариством — 67 %, інший протестантизм — 3 % (адвентизм — 1 %, пресвітеріанство — 1 %, методизм — 1 %), мормони — 10 %, римо-католицтво — 10 %, Свідки Єгови — 2 %, інші — 6 %, не сповідують жодної — 2 % (станом на 2011 рік)[1].

  • Інтер'єр церкви в Алофі, 1896 рік
    Інтер'єр церкви в Алофі, 1896 рік

Панівною релігією на острові Ніуе виступає християнство. Першим християнським місіонером, який висадився на Ніуе 1830 року, став член Лондонського місіонерського товариства Джон Вільямс[10]. Хоча він і не залишився на острові, проте взяв з собою для навчання в місіонерській школі двох ніуеанців, які після повернення на батьківщину зайнялися просвітницькою діяльністю. В цілому ж, процес християнізації населення йшов досить повільно і супроводжувався невдоволенням населення з огляду на те, що місіонери завезли на острів ряд невідомих захворювань, через які загинула велика кількість остров'ян[11]. Конгрегаціоналістська християнська церква Ніуе — найбільша християнська церква країни, є місцевим відділенням Лондонського місіонерського товариства, отримала автономію 1970 року[12]. 1996 року церква відкрила своє представництво в новозеландському місті Окленд, де проживає велика діаспора ніуеанців[13].

Освіта[ред. | ред. код]

Докладніше: Освіта в Новій Зеландії

Рівень письменності 2015 року становив 99 % дорослого населення (віком від 15 років): 99 % — серед чоловіків, 99 % — серед жінок. Дані про державні витрати на освіту у відношенні до ВВП країни, станом на 2015 рік, відсутні.

Охорона здоров'я[ред. | ред. код]

Докладніше: Охорона здоров'я в Новій Зеландії

Забезпеченість лікарями в країні на рівні 3 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2008 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 7,4 % ВВП країни (87-ме місце у світі)[1].

Смертність немовлят до 1 року, станом на 2007 рік, 29,4 випадків на 1 тис. народжень[1].

Захворювання[ред. | ред. код]

Кількість хворих на СНІД невідома, дані про відсоток інфікованого населення в репродуктивному віці 15—49 років відсутні[1]. Дані про кількість смертей від цієї хвороби за 2014 рік відсутні[1].

Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 42,5 %[1].

Санітарія[ред. | ред. код]

Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 98,4 % населення в містах і 98,6 % в сільській місцевості; загалом 98,5 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 100 %, в сільській місцевості — 100 %, загалом по країні — 100 % (станом на 2015 рік)[1].

Соціально-економічне становище[ред. | ред. код]

Дані про відсоток населення країни, що перебуває за межею бідності, відсутні. Дані про розподіл доходів домогосподарств у країні відсутні[1].

Рівень проникнення інтернет-технологій надзвичайно високий. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 1090 унікальних інтернет-користувачів (213-те місце у світі), що становило 91,6 % від загальної кількості населення країни[1].

Трудові ресурси[ред. | ред. код]

Загальні трудові ресурси 2001 року становили 663 осіб (231-ше місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: більшість зайняте фермерством на сімейних городах, працю з оплатою грошима можна знайти лише в державних установах і в проектах Ради з розвитку Ніуе[1]. Безробіття 2001 року дорівнювало 12 % працездатного населення (135-те місце у світі)[1].

Гендерний стан[ред. | ред. код]

2006 року частка чоловіків становили 46,5 % (756 осіб), жінок — 53,5 % (782 особи) від усього населення острова[14].

Демографічні дослідження[ред. | ред. код]

Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ Нової Зеландії і Департаментом статистики Ніуе.

Переписи[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа Niue : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, . — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. ↑ а б в г д е Niue Meteorological Service. 2.5.1a. Population // Initial National Communication Of Niue Island Under The United Nations Framework Convention On Climate Change.
  3. ↑ а б в г (англ.) Niue Population Profile Based on 2006 Census of Population and Housing. A Guide for Planners and Policy-makers.
  4. ↑ Niue Population Profile Based on 2006 Census of Population and Housing. A Guide for Planners and Policy-makers.
  5. ↑ а б (англ.) Helen Lee, Steve Tupai Francis. Chapter 11. The Impact of Transnationalism on Niue. Niuean Migration // Migration and Transnationalism: Pacific Perspectives.
  6. ↑ а б (англ.) Niue Census of Population and Households: 2001. [Архівовано 23 травня 2013 у Wayback Machine.] — Secretariat of the Pacific Community, 2008. — P. 17.
  7. ↑ Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
  8. ↑ Wolfgang B. Sperlich. Tohi vagahau Niue. — University of Hawaii Press, 1997. — С. 25. — ISBN 0824819330.
  9. ↑ (англ.) Niue Population Profile Based on 2006 Census of Population and Housing. A Guide for Planners and Policy-makers.
  10. ↑ (англ.) Percy Smith. Niue Island, and its People // The Journal of the Polynesian Society. — 1903. — Т. 12, вип. 1. — С. 15.
  11. ↑ (англ.) History of Niue.Seafriends.
  12. ↑ (англ.) New Members. Pacific. Ekalesia Niue.World Council of Churches.
  13. ↑ (англ.) Congregational Christian Church of Niue. World Council of Churches. Заархівовано 11 вересня 2011 року.
  14. ↑ (англ.) Niue Population Profile Based on 2006 Census of Population and Housing. A Guide for Planners and Policy-makers.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Населення Ніуе
Ніуе Ніуе в темах
Релігії
Народи
Мови
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Населення_Ніуе&oldid=36853086