Населення Туреччини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Населення Туреччини становить 72,5 мільйонів осіб, згідно з даними перепису 2009 року, середньорічні темпи його зростання становлять 1,45%. Середня щільність населення становить 92 людини на км², частка населення, що проживає в міських районах становить 75,5% від всієї чисельності населення, тоді як, ще століття тому ця цифра була протилежною й країна вважалася селянського типу. Основне населення країни — турки. Слід зазначити, що сама ця назва стала поширеною опісля проголошення Туреччини республікою в 1923 році — до того в суспільстві було поширене наймення османи. Мустафа Кемаль запропонував взяти назву «турки» (по-турецьки «тюрк») вважаючи, що це сприяє згуртуванню тюркомовних народів, а відповідно тому й республіку назвати Туреччиною. Таким чином в нову історичну епоху османи стали турками, а Османська імперія стала Турецькою республікою.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Загальні демографічні показники в Туреччини такі (станом на 2008 рік):

  • Вікова структура: 0-14 років — 24,4% (чоловіків 8937515 / 8608375 жінок), 15-64 років — 68,6% (чоловіки 25030793 / 24253312 жінки), 65 років і старші — 7% (чоловіки 2307236 / 2755576 жінки).
  • Темпи приросту населення]] — 1,013%%
  • Народжуваність — 16,15 новонароджених на 1000 осіб населення.
  • Смертність — 6,02 смертей на 1000 осіб населення.
  • Співвідношення статей: при народженні — 1,05 хлопчаки / 1 дівчинка, у віці до 15 років: 1,04 хлопчаки / 1 дівчинка, у віці від 15 років і до 65 років: 1,03 чоловіків / 1 жінку, у віці 65 років і старше: 0,84 чоловіків / 1 жінку, сумарний показник — 0,9825 чоловіків / 1 жінку.
  • Коефіцієнт дитячої смертності — 36,98 смертей на 1000 новонароджених.
  • Очікувана тривалість життя: загальна — 73,14 років, для чоловіків — 70,67 років, для жінок — 75,73 років.
  • Загальний коефіцієнт народжуваності — 1,87 новонароджених припадає на одну жінку.

На момент утворення Турецької республіки чисельність її населення оцінювалася у 12 532 000 осіб. З того часу в країні було проведено 12 переписів населення, згідно з якими від 1927 року населення країни зросло в 4,4 раза, причому тільки з 1950 по 1985 роки — в 2,5 раза. Швидке зростання населення, яке перевищило у 2005 році 70 мільйонів, залишається важливою проблемою країни. Розподіл жителів по території Туреччини вкрай нерівномірний, найбільш густо заселені узбережжя Мармурового і Чорного морів, а також райони, що прилягають до Егейського моря. Найбільше місто країни — Стамбул, найменш населений район — Хакк'ярі.

Етнічний склад[ред.ред. код]

У статті 66-ій Конституції Турецької Республіки визначається поняття «турків», як таких «хто пов'язаний з турецькою державою через зв'язок громадянства», тому легальне використання слова «турецький», як громадянин Туреччини відрізняється від етнічного визначення цього слова. Тим не менше, більшість населення Туреччини є етнічними турками або ж тюрками. Взагалі, слово «турок» чи «турецький» також має ширше значення в історичному контексті, тому що, деколи, особливо в минулому, його використовували для позначення всіх мусульманських жителів Османської імперії, незалежно від їхньої етнічної приналежності[1].

Окрім титульної нації — тюрків, в країні визначена категорія «визнаних етнічних меншин» й «невизнаних етнічних меншин». Далебі, частіше буває, що невизнані меншини в кілька разів чи десятків разів перевищують, чисельно, визнані меншини, що пов'язується їз складними політико-суспільними взаємостосунками в країні. Відповідно до умов Лозаннського договору за такими групами закріплений статус меншин і, отже, вони користуються всіма правами національних меншин, яким намагається дотримуватися владна верхівка країни. До визнаних меншин відносять — вірменів, греків, юдеїв.

Питання щодо етнічних особливостей на території сучасної Туреччини є часто обговорювані і визначається, як доволі протирічливе. Оскільки цифри, що опубліковуються в різних джерелах не завше відповідають дійсності через політичні та конфронтаційні особливості в турецькому суспільстві. Незважаючи на систематично проводимі в країні переписи населення, на яких визначаються різноманітні фактори існування турецького суспільства, дивним положенням є те, що ці переписи ніколи не торкалися етнічної тематики за для визначення національного складу в країні, тому уже склалася традиція, що більшість мешканців країни, незалежно від свого походження, вважають себе спочатку турками, а вже потім згадують своє походження. Тому, підрахувати чисельність етносів, навіть приблизно, буває дуже важко, водночас, державними органами привідкриті деякі цифри, на основі яких можна вималювати, частково, етнічну палітру Туреччини[2]:

Етнічна карта Туреччини
Розселення курдів у Туреччині (2010)

Основні етнічні меншини:

  • Нащадки різних тюркських народів

Мови[ред.ред. код]

Державною й офіційною мовою Туреччини є турецька мова або ще як її називають тюркська мова, відповідно в країні понад 80% населення, вважають її рідну мову, а ще 10-15% сприймають її як другу мову. Урядом та суспільством мова сприймається як важливий чинник турецької ідентичності в сьогоднішній Туреччині. Як свідчить 42 стаття Конституції Туреччини[3]:

Ніяка мова, крім турецької, не повинна викладатися в якості рідної мови турецьким громадянам у будь-яких освітніх навчальних закладах країни. Іноземні мови, які необхідно викладати в освітніх навчальних закладах, і правила, яких потрібно дотримуватися при проведенні навчання в школах з вивченням іноземних мов, визначаються відповідним законом. Положення міжнародних угод зберігаються.

Такий офіційно-урядовий погляд на мовні питання нерідко критикується правозахисними організаціями світу, оскільки згідно з офіційною точкою зору в країні є тільки три етно-мовних меншини: греки, вірмени і євреї, права яких гарантовані Лозанським мирним договором 1923 року. Розмови ж про які-небудь інших меншини та їх претензії в мовних питаннях турецький уряд вважає сепаратизмом[4].

Тим не менше в країні говорять приблизно 50 мовами, носії яких за різними оцінками становлять від 10 до 25% населення Туреччини. Найбільшими мовами після турецької є північнокурдська (курманджі) і зазакі (дімле), якими послуговоються поміж собою курди. Саме через різночитання та трактування чисельності цих мов, настільки різниться загальна чисельність нетюркського населення країни. Загалом в країні спостерігається 5 різних мовних сімей, не-турецької етнічної групи, якими послуговуються етнічні меншини в країні. Найбільшвживані й яскраві представники мовного різноманіття країни:

Останній перепис населення Туреччини, в якому ставилося питання щодо мови, було проведено в 1965 році. Хоча нерідко вважається, що дані про мови етнічних меншин у країні (згідно з тим переписом) помітно занижені, але він єдиний який дає хоч мінімальна число етнічних мовців, а з іншого — досить вірно відмічає мовний розподіл по провінціях країни. Для турецького суспільства, в цілому, характерне слабке знання іноземних мов. За даними на 2006 рік 17% жителів країни могли послуговуватися англійською мовою (в різних степінях її володіння), 4% — німецьку мову, 1% — французьку і 1% — розмовляють частково по-російськи.

Так склалося історично, що територія теперішньої Туреччини була колискою для багатьох знаних, а нині вимерлих мов, які таки дещицею поповнили турецьку мову. До них відносяться: хеттська мова — найдавніша індоєвропейська мова, підтвердженням якої існує давнє письмове свідчення (близько 1600 до н. е. аж до 1100 до н. е., коли існувала Хетська імперія); іншими були анатолійські мови — лувійська мова, а потім лікійська мова, лидійська мова і мільян мова, які вимерли в часі першого століття до нашої ери через еллінізацію Анатолії та експансією еллінської культури, їм частково вдалося перетворитися в різних діалекти елінської мови, яка згодом стає спільною мовою для всіх мшканців Малої Азії. Урартська мова, що належить до хуррито-урартської мовної сім'ї існувала у Східній Анатолії навколо озера Ван, якою послуговувалися за часів царства Урарту (приблизно з дев'ятого століття до н. е. до шостого століття). Також тут розвивалися фригійська мова, аккадська мова (у вигляді ассірійської мови), старогрецька мова, візантійська мова, класична вірменська мова, латинська мова і класична сирійська мова, арамейська мова релігійних християн.

Релігійний склад[ред.ред. код]

Туреччина є світською державою, виступаючи першовідкривачем-«піонером» такого суспільного ладу в ісламському світі. Іслам як державну релігію, було скасовано Ататюрком в 1928 році і відповідно сформована законодавча база, щодо унеможливлення впливу релігійного керівництва на владні чинники, натомість турецькою Конституцією передбачається свобода віросповідання і совісті[5][6]. Близько 99 відсотків населення декларує свою релігійну приналежність, натомість, незалежні опитування показують, що близько 3% дорослого населення не визначили свій зв'язок з релігією[7], стверджуючи, що «не мають релігійних переконання» або «не вірять в релігійні доктрини»[8].

Загалом переважна більшість населення країни мусульмани, переважно суніти (85-90%)[9][10]. Існує велика меншина Алеві (10-15%), в рамках шиїтської спільноти послідовників ісламу[11], а також деякі інші малочисельні суфійські практики[12]. У країні запроваджена релігійно-світська інституція на чолі з Головуючим у справах релігій (Diyanet Іслер Başkanlığı), він тлумачить Ханафі — ісламські школи права і несе відповідальність за діяльність та функціонування в країні 75 000 зареєстрованих мечетей і розподіл місцевих і провінційних імамів[13].

Крім того, офіційні урядові дані свідчать про наявність в країні 100 000 осіб, що сповідують інші, не мусульманські вірування[14]. Це переважнохристияни, здебільшого Вірменської Апостольської церкви, Ассірійської Церкви Сходу і Грецької православної церкви (64000 осіб) та віруючі юдеї, переважно сефариди (26000 осіб)[15][16].

Історично склалося, що Православна Церква мала свій головний осередок у Царгороді (Константинополі), теперішньому Стамбулі. Від четвертого століття православний світ формувався навколо Константинополя, що став осідком Константинопольського патріарха. Проте нині турецький уряд не визнає екуменічного статусу Патріарха Варфоломія I, який є найстаршим серед рівних єпископів в традиційній ієрархії православного християнства, тому діяльність духовенства та керівництва цієї Церкви відбувається за суттєвого обмеження. Більшість земель та майна Церкви і духовні школи, в тому числі духовна семінарія Халкі, були конфісковані, а християни, як і раніше, широко переслідувані в Туреччині[17].

Туреччина славиться численними релугійно-культовими спорудами, частина яких має світове значення. У країні діє велика кількість мечетей — 78 000. Крім того, зареєстрована 321 громада — різних християнських вірувань і напрямків з своїми церквами, існують 36 іудейських синагог, а також числені історичні культові споруди, які вважаються культурною спадщиною країни.

Примітки[ред.ред. код]

  1. American Heritage Dictionary (2000). «The American Heritage Dictionary of the English Language: Fourth Edition — "Turk"». Houghton Mifflin Company. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2006-12-27. 
  2. Andrews, Peter A. Ethnic groups in the Republic of Turkey., Beiheft Nr. B 60, Tübinger Atlas des Vorderen Orients, Wiesbaden: Reichert Publications, 1989, ISBN 3-89500-297-6; + 2nd enlarged edition in 2 vols., 2002, ISBN 3-89500-229-1.
  3. http://www.antalya-realty.ru/laws/1-6
  4. Questions and Answers: Freedom of Expression and Language Rights in Turkey. New York: Human Rights Watch. 2002-04. 
  5. ICL — International Constitutional Law — Turkey Constitution
  6. «Turkey: Islam and Laicism Between the Interests of State, Politics, and Society» (PDF). Peace Research Institute Frankfurt. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2008-10-19. 
  7. KONDA Research and Consultancy — Religion, Secularism and the veil in daily life.
  8. KONDA Research and Consultancy — Religion, secularism and the veil in daily life
  9. ,,COUNTRYPROF, TUR, 4562d8cf2,46f9135d0,0.html Country Profile — Turkey, January 2006, United States Library of Congress, 2008-01.
  10. «Turkey». World Factbook. CIA. 2007. 
  11. Miller, Tracy, ред. (October 2009) (PDF), Mapping the Global Muslim Population: A Report on the Size and Distribution of the World's Muslim Population, Pew Research Center, http://pewforum.org/newassets/images/reports/Muslimpopulation/Muslimpopulation.pdf, процитовано 2009-10-08 
  12. All about Turkey: Sufism
  13. Bureau of Democracy, Human rights and Labor — International Religious Freedom Report 2007- Turkey
  14. Foreign Ministry: 89,000 minorities live in Turkey Today's Zaman (2008-12-15). Retrieved on 2009-08-23.
  15. «An Overview of the History of the Jews in Turkey» (PDF). American Sephardi Federation. 2006. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2008-10-19. 
  16. Country Profile: Turkey, August 2008 — Library of Congress — Federal Research Division
  17. «The Patriarch Bartholomew». 60 Minutes. CBS News. 2009-12-20. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2010-01-11.