Хільдегарда Бінгенська
Хільдегарда Бінгенська (нім. Hildegard von Bingen; лат. Hildegardis Bingensis; *1098 — †17 вересня 1179), також відома як Свята Хільдегарда, була німецькою наставницею яка заснувала дві жіночі общини (у Рупертсбергу (Rupertsberg) 1150 року та у Айбінгені (Eibingen) 1165 році) у третій чверті 12 століття. Хоч зараз вона і згадується як абатиса (або настоятелька монастиря), проте слід зазначити що вона ніколи не мала такого статусу за життя та перебувала під юрисдикцією абата її рідного монастиря у Дізібоденберзі (Disibodenberg).
Хільдегарда Бінгенська була артисткою, письменницею, драматургом, лінгвістом, натуралісткою, філософом, лікаркою, поетом, політичним консультантом, пророком, провидицею та композиторкою. Вона є першим композитором чия біографія є відомою та одна з її робіт — «Ordo Virtutem» є однією з перших знаних літургічних драм. Дехто помилково пов'язує ці роботи із першоджерелами, що ведуть до розвитку оперної музики, проте виглядає дуже малоймовірним зв'язок між Хільдегардою та засновницею оперної музики Флорентіною Камератою (Florentine Camerata).
Хільдегарда писала теологічні, натуралістичні, ботанічні, медичні та дієтологічні тексти та листи, літургічні пісні, поеми, також вона написала першу дійшовшу до нас пєсу про моральність. Біографістка Кармен Ачеведо Бутхер (Carmen Acevedo Butcher) описувала Хільдегарду, як ерудитку, у своїй публікації 2007 року: Хільдегарда Бінгенська: Духовний Читач (Hildegard of Bingen: A Spiritual Reader)
Зміст |
[ред.] Біографія
Хільдегарда народилась у сім'ї вільних дворян, яка була на службі у графа Шпонхайма (Sponheim), наближеного до Хохенштауфенського (Hohenstaufen) імператора. Вона була десятою дитиною та хворобливою із самого народження. З часів, як Хільдегарда була ще дуже молодою, вона переживала видіння. Можливо через її видіння, чи через політичну вигоду, Хільдегардові батьки запропонували її як десятину церкві у віці восьми років. Вона була віддана під опікунство Юти фон Спонхайм (Jutta von Sponheim) до церкви, яка була на околиці Дізібоденбергського (Disibodenberg) монастиря у землі Рейнланд-Палатінейт (Rhineland-Palatinate), що зараз є одним із регіонів Німеччини. Юта була надзвичайно популярна та мала багато наступників-монастирів, що розквітлі навколо неї.
По смерті Юти, у 1136 році, Хільдегарда була одноголосно обрана «магістром», або лідеркою їхньої сестринської общини. Вибори привели до важливого переїзду двадцяти членів її общини до новоствореного нею монастиря Святого Рупертсберга (Saint Rupertsberg) у Бінгені (Bingen), що на Рейні, у 1150 році. Але не зважаючи на те, що вона була духовною наставницею у цій общині, вона ніколи не визнавалась як настоятелька. Її община у Рупертсберзі та Айбінгені залишалась під юрисдикцією Бенедиктинського монастиря у Дізібоденберзі. Фольмар (Volmar), настоятель Хільдегарди, також обіймав посаду управителя, тобто представника абата.
Хільдегарда розуміла, що тримати при собі її видіння буде мудрим рішенням та довіряла їх лише Юті, яка у свою чергу переказувала їх Фольмару, що був Хільдегардовим вчителем, а згодом писарем. Протягом усього свого життя вона продовжувала переживати численні видіння. У 1141 році вона отримала Боже провидіння: «Запиши усе що ти побачиш та почуєш». Щоправда вона вагалась записувати ці провидіння, та, невдовзі, фізично захворіла. У її першому теологічному творі 'Scivias або «Знай Шляхи» («Know the Ways») Хільдегарда описала її внутрішню боротьбу:
Я не послідувала негайно цій команді. Власні сумніви робили мене невпевненою. Я аналізувала думки інших стосовно мого рішення та відсіяла від себе свою власну думку. Та врешті решт я відкрила що була настільки хвора, що не могла навіть зійти з ліжка. Мені думалось, що цією хворобою Господь навчив мене слухати краще. Потім, коли мої друзі Річард і Фольмар підштовхнули мене писати, я почала записувати. Я почала писати цю книгу і отримала сили закінчити її так чи інакше за десять років. Ці видіння не були сфабриковані моєю власною уявою, ні моєю ні чиєюсь ще. Я бачила їх як я була у священних місцях. Вони — чудо Господнє. Вони — секрети Господа. Я записувала їх тому, що святий голос не припиняв говорити до мене, «Дивись і говори! Слухай і пиши!»
Яскраві описи фізичних відчуттів Хільдегарди у сукупності з її видіннями були діагностовані нейрологами, включаючи популярного автора Олівера Закса (Oliver Sacks), як симптоми мігрені, проте немає доказів що мігрень може спричиняти подібні видіння.
Біографія життя Хільдегарди були написані двома монахами, Годфрідом (Godfrid) та Теодоріком (Theodoric).
[ред.] Твори
Увага у останні десятиліття до жінки середньовічної церкви призвело до великого інтересу до Хільдегарди, а саме до її музики. Приблизно вісім композицій дійшли до наших часів, які є одними з найбільших збірок серед середньовічних композиторів.
Серед її найвідоміших робіт «Церковна сила» («Ordo Virtutum») та «Гра Сил» («Play of the Virtues») — п'єси про моральність. Вони є прикладом рідкісного та раннього місця для жіночих голосів з однією чоловічою роллю, що грає диявола, який через його спотворену натуру не може співати. Ця велика музична робота була створена, як і більшість Хільдегардової музики, для релігійних церемоніальних концертів у виконанні монахинь її монастиря. Це заманливо заявляти, що така постановка була натхненням та засновником того, що у майбутньому стало відомо як опера. Однак, не виглядає схожим на те, що північно-італійські засновники оперного стилю були ознайомлені з роботами Хільдегарди.
Хільдегардова музика описується як монофонічна; вона складається з однієї мелодійної лінії, що розроблена для обмеження інструментального акомпанементу для високого сопрано. Як вже зазначалось, Хільдегарда — це перший композитор, для якої відома біографія.
На додаток до музики, Хільдегарда також писала медичні, ботанічні та геологічні трактати. Вона також винайшла альтернативний алфавіт. Тексти її робіт привели її до використання у обігу цієї форми модифікованої середньовічної латині, включаючи багато вигаданих, об'єднаних та скорочених слів. Завдяки її винаходам нових слів для лірики та рукописам багато людей, що займаються синтезуванням нових мов (англ. conlangers), дивляться на неї як на середньовічного першопочинателя.
Вона зібрала свої видіння у три книги. Перша і найбільш важлива Scivias або «Знай Шляхи» («Know the Ways») була завершена у 1151 році. «Книга заслуг життя» (Liber vitae meritorum або «Book of Life's Merits») та «Господня діяльність» (De operatione Dei або «Of God's Activities») також відомі як «Книга робіт провидця» (Liber divinorum operum або «Book of Divine Works»). У цих томах, які писались упродовж усього її життя аж до смерті у 1179 році, вона вперше описала кожне видіння та потім інтерпретувала їх. Розповідь про її видіння була пишно прикрашена під її керівництвом, як було припущено іншими монахинями у монастирі, у той же час у інтерпретацію видінь проводив монах Фольмар, додаючи зображення цих видінь (дивіться першу світлину на початку статті). Її інтерпретації зазвичай досить традиційно католицького походження. Книга була знаменита у середні віки та вперше була видана в Парижі 1513 року.
У її роботі Scivias («Know the Way») провидиця Хільдегарда була одна з перших, хто інтерпретував звіра у Книзі Одкровення Іонна Богослова як антихриста, постать, чиє зростання до вершин могутності можна було б порівняти із життям самого Христа, але у демонічній формі. Для Хільдегарди джерело диявольської сили Антихриста лежало у Іудаїзмі.
Описані провидіння Хільдегарди стверджували, що незайманість — це найвищий рівень духовного життя, проте вона також писала про мирське життя, включаючи материнство. Вона перша жінка, що написала трактат про жіночу сексуальність, даючи наукове пояснення жіночого оргазму.
[ред.] Важливість
Хільдегарда була сильною жінкою та підтримувала зв'язки зі священниками, серед яких Євген III (Eugene III) та Анастасіус IV (Anastasius), з видними політиками як Абат Зугер (Abbot Suger), з німецькими імператорами як Фредерік I (Frederick I Barbarossa) та іншими впливовими фігурами, як Святий Бернард (Saint Bernard of Clairvaux), останній сприяв її роботі за волею її настоятеля Куно (Kuno) у Трієрському Синоді у 1147 та 1148 роках.
Багато настоятелів та настоятельок звертались до неї за молитвами та порадами на різноманітні теми. Вона багато подорожувала під час її чотирьох проповідницьких поїздок, це єдина жінка що зробила подібне на той час. (дивись Scivias, tr. Hart, Bishop, Newman)
Хільдегарда була однією з перших людей, до кого було застосована офіційна процедура канонізації, проте цей процес зайняв настільки багато часу, що чотири спроби канонізації (остання була у 1244 році під проводом Інокентія IV (Innocent IV)) не були доведені до кінця і вона залишилась на рівні зарахованих до блаженних (це перша ступінь канонізації). Але, не зважаючи на це, вона була віднесена деким до роду святих, а саме у Рейнланді (Rhineland) в Німеччині.
Хільдегардове ім'я було внесене до списку святих у Римі наприкінці XVII століття. Її церковний день 17 вересня. Її прихідська церква та паломницький дім з її мощами, включно з алтарем із вмурованими її земними речами знаходиться у Айбінгені (Eibingen), що поблизу Редесхайму (Rüdesheim), що на Рейні.
[ред.] Посилання
- Праці та життя Хільдегарди
- Дарія Морозова. LINGUA IGNOTA Хільдегарди Бінгенській
- Хільдегарда Бінгенська Документи, історія і ін. (англ.)
- Новий переклад Хільдегарди Хільдегарда Бінгенська: A Spiritual Reader (англ.)
- Сторінка "Нового пришестя" Хільдегарди Бінгенській (англ.)
- Життя та біографія (англ.)
- Дискографія
- Коротка біографія Хільдегарди (англ.)
- Також дискографія
- Церква Святої Хільдегарди у Айбінгені, Німеччина з інформацією про Хільдегарду та Хільдегардовий склеп (нім.)
- Поезія Хільдегарди (рос.)
За основу даної статті було взято англомовну статтю Hildegard of Bingen
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||
