Тульчин: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 228: Рядок 228:


== Посилання ==
== Посилання ==
[http://uspix.at.ua/ '''"Успіх" газета безкоштовних оголошень''']
* [http://www.tulchin.net Тульчин/Tulchin]
* [http://www.tulchin.net Тульчин/Tulchin]
* [http://tutbuv.com/?p=3543 Тут був Я. "Тульчин. Прикордонний Версаль"]
* [http://tutbuv.com/?p=3543 Тут був Я. "Тульчин. Прикордонний Версаль"]

Версія за 22:58, 4 грудня 2011

Тульчин
Герб Тульчина
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район Тульчинський район
Код КОАТУУ: 524310100
Засноване 1607
Магдебурзьке право 1787
Статус міста з 1795 року
Населення 15631 (01.01.2011)[2]
Площа 9.26 км²
Густота населення 1688 осіб/км²
Поштові індекси 23600-23606
Телефонний код +380-4335
Координати 48°40′28″ пн. ш. 28°50′59″ сх. д. / 48.67444° пн. ш. 28.84972° сх. д. / 48.67444; 28.84972Координати: 48°40′28″ пн. ш. 28°50′59″ сх. д. / 48.67444° пн. ш. 28.84972° сх. д. / 48.67444; 28.84972
Висота над рівнем моря 208 м
Водойма Сільниця, Тульчинка
День міста друга неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Журавлівка
До станції 13 км
До обл./респ. центру
 - фізична 69 км
 - залізницею 120 км
 - автошляхами 83 км
До Києва
 - фізична 230 км
 - залізницею 370 км
 - автошляхами 359 км
Міська влада
Адреса 23600, Вінницька обл., Тульчинський р-н, м. Тульчин, вул. Леніна, 1, 2-23-51
Міський голова Весняний Валерій Михайлович

Тульчин у Вікісховищі

Карта
Тульчин. Карта розташування: Україна
Тульчин
Тульчин
Тульчин. Карта розташування: Вінницька область
Тульчин
Тульчин
Мапа
Христо-Різдв'яний Кафедральний собор, пл.Суворва
Особняк 1905р.,вул.Леніна.

Тульчи́н — місто на півдні східного Поділля, адміністративний центр Тульчинського району Вінницької області, розташоване у видолинку між невисокими горбами,в межиріччі р.Тульчинки й р. Сільниці (притока Південного Бугу). Тульчин - з 1994 року центр Тульчинської та Брацлавської єпархії УПЦ.

Географія

Вид на місто з пагорбів.

Розташування

Місто Тульчин розташоване у південній частині Подільского плато.Геологічна будова міста визначається його розміщенням в межах Українського кристалічного щита, фундамент якого складають кристалічні породи.Близькість материнського щиту обумовлює наявність і добуток таких корисних копалин, як граніт, глина, кварцит, гнейси. Усі ці корисні копалини є будівельними матеріалами і використовуються в будівництві споруд, шляхів, прокладці інженерних комунікацій.Рельєф міста - це хвиляста рівнина порізана долинами,балками та ярами.Найвища точка міста над рівнем моря - 273м,найнижча - 196м. На території протікають річки: Сільниця, Тульчинка.Джерела утворюють 3 ставка.

Клімат

У фізико-географічному відношенні належить до лісостепової зони.Клімат міста помірно континентальний,зима коротка,м'яка,з частими відлигами,літо тривале,досить тепле.Середня температура січня складає −4,0˚C, липня +20,0˚C. Середньорічна кількість опадів — 472 мм,найменше — у березні та жовтні, найбільше — у липні.З несприятливих кліматичних явищ на території міста спостерігаються хуртовини,ожеледь,тумани в холодний період року,грози з градом.Тривалість світлового дня коливається від 8 до 16,5 годин.

Населення

В середині минулого століття в Тульчині налічувалось 1164 будівлі,у 1859 році в місті проживало 11217 жителів.У 1861 році після скасування кріпацтва стрімко почалась розвиватись економіка міста, швидко зростало населення, так у 1866 році тут вже проживало 21685 жителів.За даними всеросійского перепису на 28 січня (9 лютого) 1897 року в місті налічувалось 16245 чоловік ( з них 61,90%-євреї).За результатами всесоюзного перепису 1926 року-12600 чол., 1939-13500, 1959-12500, 1970-14279, 1989-17100.За даними першого всеукраїнського перепису 2001 року в місті проживало 16136 чол.


Назва

В документі Львівського магістрату від 3 липня 1648 року під назвою Нестервар. Походження самої назви Тульчин викликає багато суперечок. Найвірогіднішим видається угорське та турецьке етимологічне коріння. Нестервар, в перекладі з угорської- Нeстер (Дністер) і - вар (замок/місто).Місто знаходиться на річці Тульчинці,від якої і отримало свою назву.

Історія

Місто належало подільській шляхетській родині Струсів г. Корчак.Катерина Струс вийшла заміж за Калиновського і таким чином Тульчин перейшов до родини Калиновських.

Перші письмові відомості про Тульчин належать до 1607 року.Привілей на місто наданий генералу подільських земель Валентію Калиновському Сигізмундом ІІІ Вазою.У першій половині XVII — століття Тульчин стає визначним торговельним центром завдяки брацлавському старості Адаму Калиновському . З 1649 недовгий час сотенне містечко Брацлавського полку, з 1667 Тульчин знову відійшов до Речі Посполитої, з 1672 по 1699 рік під владою Османської імперії.

В 1648 тут був укріплений замок,з камяними вежами по кутах.

Однак після нетривалого занепаду і розрухи, викликаних трагічними подіями під час штурму Тульчинської потужної фортеці з численним гарнізоном повсталими козацькими загонами пол. Кривоноса,Хмельницького в 1648 році під час народно-визвольної війни українського народу проти польського поневолення, Тульчин в кінці XVIII — століття розквітає і стає широко знаним центром промисловості і ремесел, високої європейської культури, завдячуючи визначному державному і політичному діячеві, графу Щенсному Потоцькому — володарю великих земель в Україні.

В 1778 в Тульчині було 440 осель.

У 18.061726 році київський воєвода Франц Салезій Потоцький отримує Тульчин та навколишні землі 1775 році від Станіслава Потоцького,а Станіслав отримав Тульчин від Гелени Калиновської .

Станіслав Щенсний Потоцький

Станіслав Щенсний Потоцький робить Тульчин своєю резиденцією, споруджуючи в 1782 році палацо — парковий ансамбль «Хороше», який успішно сперечався з кращими королівськими аналогами Європи. Цей унікальний і величний витвір мистецтва та архітектури проектували французький художник, будівельник і механік Лакруа, дизайнер голландець Меркс, автор парку англієць Міллер. Місто швидко будується і буйно розквітає, успішно торгує, заповзято працює, стає відомим, статечним, а слава про нього лине ген по Європі: саме тут з"являються кращі європейські зразки декоративних і фруктових дерев, кращі сорти сільськогосподарських культур, рослин і квітів, виводяться кращі породи свійської худоби і птиці, виготовляються вишукані сорти і марки напоїв, створюються шедеври ремесел і гончарства, вдосконалюється система аграрної економіки, поліпшується матеріальне становище селян. 17.05. 1787 році, з нагоди перебування польського короля Cтаніслава Августа Понятовського місту надається магдебурзьке право, у 1792 році був резиденцією Торговицької конфедерації. На честь перебування короля Щесний Потоцький на площі ринку поставив колону,а населенню в межах милі дарував "вольну".На честь Торговицької конфедерації Щесний Потоцький поставив гранітний памятник.Також ним був фундований мурований Домініканський костел,урочисте відкриття якого відбулося 9.05.1784 ,з Риму були в костел були привезені і тут покладені мощі св. Піуса.В палацовому парку "Хороше" знаходилась мармурова баня в мавританському стилі,привезена з Царгороду.

Тульчин у складі Російської Імперії

З 1793 року Тульчин у складі Російської Імперії, недовгий час повітове місто Брацлавського намісництва, у 1795році затверджується герб міста у вигляді лицарського щита із зображенням на блакитному полі старої Брацлавської фортеці, а на зеленому полі, внизу,-трьох золотих снопів жита. З 1804 заштатне містечко Подільської губернії.

З березня 1796 по березень 1797 року в Тульчині перебував великий російський полководець Олександр Васильович Суворов. За 12 км від міста(с.Тиманівка) знаходяться криниці, які викопали і облаштували в свій час солдати О.Суворова. Саме тут у Тульчині великий полководець написав свою геніальну працю «Наука перемагати».В 1806 році в Тульчині стояв другий корпус Мейєндорфа, ад'ютантом у якого був видатний український письменник Іван Петрович Котляревський. Перебував він у Тульчині з лютого по грудень 1806 року. А в 1818 році в Тульчині розмістився штаб другої армії, офіцери якого були учасниками Вітчизняної війни проти Наполеона. Того самого року група прогресивно настроєних офіцерів штабу об'єдналася в Тульчинську управу таємної організації «Союз благоденства», на зміну якому прийшло Південного Товариства декабристів. Організатором і душею управи був полковник П. І. Пестель, ад'ютант головнокомандувача другою армією. Молоді офіцери збирались на квартирі Пестеля. Тут можна було зустріти О. Юшневського, В. Давидова, Ф. Вольфа, В. Іванова, О. Барятинського, С. Волконського, М. Лорера та інших активних учасників майбутнього декабристського виступу.

На час перебування П. І. Пестеля в Тульчині припадають його зустрічі з О. С. Пушкіним; російський поет ще до свого заслання на південь Росії мріяв побувати у цьому затишному містечку Подільської губернії, де знаходився штаб 2-ї армії і де серед кола революційно настроєних молодих офіцерів мав чимало знайомих. Уперше йому вдалося приїхати до Тульчина лише у лютому 1821 року. Пушкін іще двічі побував у Тульчині — у серпні та листопаді 1822 року, де мав розмови з Пестелем, іншими діячами Південного товариства та його друзями-однодумцями Юшневським, Басаргіним, Раєвським та іншими. Він побував у Павла Івановича вдома, відпочивав у нього під розлогими липами. Ті зустрічі й щирі розмови про майбутнє Росії надихнули Олександра Сергійовича Пушкіна на вірші, які навіки прославили Тульчин і перших провісників свободи. В 10-й главі відомого роману «Євгеній Онегін» читаємо:

Пушкін О. С.
Пестель П. І.
Було це при Неві льодистій.
Та в краї, де раніш весна
Сміється Кам'янці тінистій,
Горбам похилим Тульчина,
Де Вітгенштейнові дружини
Дніпром підмивані рівнини
І степ надбузький облягли,
Діла по-іншому пішли...
Там Пестель... для тиранів,
І в рать вливав незнаний пал
Спокою повний генерал,
І Муравйов огнем одваги,
В ім'я нових, жаданих прав
Союзу сполох приспішав.

(Переклад Максима Рильського)[3]

У дореволюційний літопис міста вписується й спогад про перебування в ньому «польського Лєрмонтова», друга А.Міцкевича — поета Юліуша Словацького. В один з липневих днів 1827 року, їдучи до Одеси, Ю.Словацький зі своїм другом Зеноном Михальським прибув до Тульчина. їх вразив красою сад і парк «Хороше». І Ю. Словацький робить запис у подорожніх нотатках: „На третій день ввечері ми приїхали до гарного Тульчина… «Хороше» і сади захопили мене“… Там сади і парки, палаци належали магнатам. За їх огорожами був зовсім інший Тульчин.

В середині минулого століття Тульчин був містечком з 1164 господарствами. Жалюгідними й мізерними проти «Хорошого» виглядали похилені халупи місцевих ремісників. Приїжджі могли зупинитись у двох «гостинних» дворах. Шинок і кондитерська лавка — оце і вся «торговельна мережа». Осінні дні виповнювались гудком цукроварні, збудованої в 1848 році Потоцьким. А медицину представляла стара аптека, в якій завжди дрімав такий же старий провізор. Додайте військовий шпиталь при другій армії та юнкерське училище, відкрите в зв'язку з перебуванням у містечку великого штабу, і матимете повне уявлення про описуване нами місто, яким воно було сто років тому. Реформа 1861 року не принесла Тульчину істотних змін. Хіба що в 1862 році тут відкрилось духовне училище та через сім років у місті почав працювати шкіряний завод, а в 1886 році — паровий млин. Були ще вовночесалка, завод штучних мінеральних вод, крупорушка, макаронна фабрика, вальцевий млин, медоварний завод. До переліченого можна було б додати каретну і тютюнову фабрики, два цегельних, три свічкових заводи та кілька інших кустарних підприємств. Про розмах їх виробництва свідчить хоча б ось така статистика: на 17 тульчинских підприємствах було зайнято 134 робітники — в чотири рази менше, ніж сьогодні на одній взуттєвій фабриці. Це була його, так би мовити, важка індустрія. Зате за іншими показниками дореволюційний Тульчин набагато випередив своїх сусідів. У місті на той час було вже 5 церков, костьол, 2 синагоги, понад десять молитвених домів, 23 шинки, 13 винних лавок і великий винний склад. На кожних 660 жителів припадала корчма. Таким переступив поріг нового, XX століття Тульчин — містечко ремісників і торгівців. Важким було життя ремісників і міської бідноти. В їх середовищі росте незадоволення рабським становищем, визріває протест проти самодержавства. Несила було більше терпіти наругу. Ще в серпні 1904 року спалахнув страйк столярів — перший організований виступ робітників Тульчина. То на одному, то на іншому підприємстві займаються зірниці народного гніву, що були яскравим відблиском бурхливих подій першої російської революції. В травні 1905 року під червоними прапорами, з лозунгами, що закликали до боротьби з царизмом, вийшли тульчинці на загальноміський мітинг. Полум'яно пролунали над площею слова більшовицьких агітаторів, які напередодні прибули до Тульчина з Одеси. Подільське місто заявило про свою підтримку революційних мас Росії. Нові масові виступи робітників підтримали навколишні селяни, а невдовзі селянський рух охопив усю Подільську губернію. Уряд ввів у Тульчин військові частини. Почалось жорстоке переслідування революційно настроєних робітників і селян. Але це не припинило їх виступів.

Бурхливі події відбувались у Тульчині протягом 1917—1920 років, місто побувала під владою і більшовиків, і Директорії, денікінських і австро-німецьких військ. Радянська влада остаточно встановилася 19 червня 1920 року.

На зорі Радянської влади визначною подією в культурному житті Тульчина була активна діяльність видатного українського композитора Миколи Дмитровича Леонтовича. Значна частина творчого життя М. Д. Леонтовича пов'язана з Тульчином. З 1908 року викладає співи в єпархіальному жіночому училищі. Працюючи там понад 10 років, отримує казенну квартиру, навкруги якої був садок. За цей час він створив біля 200 хорових творів, 10 духовних хорів. У 1914 році з Тульчина вилітає його знаменитий «Щедрик», який співали в багатьох містах, і він став своєрідною емблемою хорової музики. У 1920 року Леонтович створює в Тульчині народний хор. Пісня «Смерть» була останньою його хоровою обробкою, яку він не встиг вивчити з хором, бо в ніч на 23 січня 1921 року трагічно обірвалося життя видатного сина України. Леонтович загинув від кулі колишнього агента повітчека Б. Грищенка, який грабував населення. Після трагічної смерті М. Д. Леонтовича, як згадує його учень М. Д. Покровський «…повітова влада затвердила хор Леонтовича, як державну капелу при Брацлавському повіті… Капела і її учасники були взяті на державне забезпечення…».

У 1923 році місто стає центром округу(до якого входило 17 районів) — 30 окружне місто УРСР.У 20рр. в місті розгорнулось промислове будівництво. У Тульчині вже діє десять підприємств — хлібопекарня, два млини, олійня, друкарня, електростанція та інші, засновується взуттєва та швейна фабрики. Будуються школи, лікарня, кінотеатр та ін. Швидко розгорталось житлове та культурне будівництво. У 1923 році відкрив двері краєзнавчий музей.9 лютого 1932 р. постановою ВУЦВК на 4 позачерговій сесії ХІІ скликання утворено 5 областей в Україні, серед яких і Вінницька, до неї ввійшов Тульчинський район із центром — містом Тульчином.

Розв'язана гітлерівською Німеччиною Велика Вітчизняна війна стала великим випробуванням для мешканців Тульчинщини. Для підпільної боротьби проти окупантів готувалися люди. В оборонних боях на території району брали участь війська 18 армії Південного фронту в складі 55 і 17 стрілецьких корпусів. Фашистські війська захопили Тульчинський район 23 липня 1941 р. Його територія була підпорядкована румунській адміністрації у складі «Трансністрії». Настали нестерпні часи окупації. За опір ворогам десятки патріотів піддались жорстоким тортурам та катуванням, а потім були розстріляні в Тираспольській тюрмі. Особливо жорстоко загарбники розправлялися з мирним єврейським населенням. З перших днів окупації в Тульчині були розстріляні радянські активісти з сім'ями.7 грудня 1941 р понад 4 тисячі тульчинців було зігнано в табір смерті в с. Печеру. Туди ж силою зброї переміщено людей єврейської національності Тульчинського, Шпиківського та інших районів. У могилах поблизу Печерського лісу захоронено близько 8 тисяч жертв фашистського терору.15 березня 1944 року Тульчин було звільнено від німецько-фашистських загарбників військами 27 армії ІІІ повітрянодесантної дивізії під командуванням генерал-майора І. М. Конєва. Хоробро билися мешканці міста Тульчина на фронтах Великої Вітчизняної війни. Близько тисячі уродженців міста не повернулися з фронту до своїх рідних домівок. Їх, як і тисячі інших патріотів, котрі віддали своє життя за щастя народу, не забудуть вдячні нащадки. Пам'ять полеглих навічно в наших серцях. У найкращому, найзатишнішому місці Тульчина — сквері Слави — відкрито монумент загиблим героям. Ніколи не в'януть квіти і біля братської могили в парку «Пам'яті».

Після закінчення війни почалося повернення міста до мирного життя: відновлені пошкоджені і зруйновані житлові і суспільні будівлі, пущені в лад промислові підприємства, знов запрацювали школи, лікарні. У подальші роки проводилося будівництво нових житлових будівель, створення промислових підприємств, магазинів, шкіл, нових корпусів лікарні, культурно-побутових закладів та ін.

У постперебудовні роки, незважаючи на економічні труднощі, жителям міста вдалося в основному зберегти потенціал, накопичений за всі попередні роки. Активно розвивається малий і середній бізнес.

Спеціальне гасіння на честь 400-ліття Тульчина. 2007

Визначні особи

Файл:DSC00684.jpg
памя'тник О.В.Суворову, пл.Суворова
  • Адам Калиновський - брацлавський староста,засновник міста,збудував в Тульчині дерев. домініканський костел,в якому зостався похований 1638.
  • київський воєвода Франц Салезій Потоцький
  • воєвода руський ,маршалок Торговицької конфедерації,фундатор палацу,Домініканського костелу Станіслав Щенсний Потоцький
  • Полковник Максим Кривоніс — один з керівників козацько-селянських повстань на Україні під час Хмельниччини.
  • В Тульчині на замовлення генерала Абази,український художник Іван Сошенко робив копії з образів Тульчинського палацу.
  • І.П.Котляревський — видатний український письменник, поет, драматург, засновник сучасної української літератури.
  • Юліуш Словацький — польський поет і драматург.
  • Станіслав Трембецький — польський поет, представник класицизму і рококо, придворний поет польського короля Станіслава Понятовського.

В Тульчині плідно працювали знамениті українські поети і письменники Марко Вовчок, А.Свидницький, І.Стороженко, М.Маркевич, а згодом тут гостювали Павло Тичина, Максим Рильський, Микола Бажан.

Пам'ятник Миколі Леонтовичу у Тульчині

Тульчин - батьківщина визначних вчених В. Міхельсона, Л. Дейча, М.Маркевича. Тут творили художники І.Сошенко та К. Рейхель.

Тульчин - це місто "українського Баха", видатного і геніального українського композитора, класика М. Леонтовича з його безсмертним "Щедриком".

Економіка

Промисловість міста представлена слідуючими галузями:харчова (ВАТ"Тульчинський маслосирзавод"(торгова марка"Тульчинка"), ТОВ “Тульчинм’ясо”, ВАТ „Тульчинський хлібокомбінат”, ТОВ „Діана”(завод продтоварів), ТОВ "Тульчинський консервний завод”; легка ВАТ "Тульчинська швейна фабрика”, ТОВ"Двін"(взутєва фабрика).Також в місті працюють кілька будівельних підприємств та організацій, ТОВ "Тульчинський Агромаш”, "Тульчинське лісомисливське господарство" та ін.

Транспорт

В місті працюють два автотранспортних підприємства(1-вантажні,2-пасажирські перевезення).Діє автовокзал та автобусне сполучення з основними містами області та України. Міський громадський транспорт включає в себе:маршрутне таксі та три служби легкового таксі.

Охорона здоров'я

Районна лікарня, районна поліклініка, дитяча консультація, стомотологічна поліклініка, туберкульозний диспансер.

Освіта та культура

4 загальноосвітні школи, 5 дошкільних дитячих закладів, музична дитяча школа, 2 спортивні школи, 3 вищих учбових заклада (технікум ветеринарної медецини, училище культури, вище професійно-технічне училище №41).

Кінотеатр, будинок культури, 8 бібліотек.

ЗМІ

"Успіх" газета безкоштовних оголошень Районна газета "Тульчинський край" заснована 1925р., районне радіо частота мовлення 105.5 Мгц.

Пам'ятки архітектури

Файл:Музей краєз.JPG
краєзнавчиий музей,колишній будинок Декабристів (18ст.)
  • Палац Потоцьких (Тульчин) (18-19ст.).
  • Будинок Декабристів (18ст.тепер краєзнавчий музей).
  • Успінська церква з дзвіницею (1789р.).
  • Римо-католицький костел (19ст.).
  • Христо-Різдвяний кафедральний собор (18ст.колись домініканський костел та монастир).
  • Житлові будинки (18-19ст.)

Старе єврейське кладовище.

Музеї та пам'ятники

Файл:DSC02047.jpg
пам'ятник Шевченко Т.Г.
  • Краєзнавчий музей (вул.Гагаріна,1).
  • Музей-садиба М.Д.Леонтовича (вул.Леонтовича,2).
  • Музей декабристів знаходиться на реконструкції з початку 1990рр.
  • Пам'ятники Суворову О.В., Леонтовичу М.Д., Шевченко Т.Г., Пушкіну О.С., Пестелю П.І.

Малодосліджені артефакти

Під містом знаходиться мережа підземних споруд, які збудовані ще у середньовіччі і використовувалися населенням з метою захисту від ворогів. Граф Потоцький мав тунелі, які використовував у транспортних цілях. Вони з'єднували Комплекс палацу Потоцьких з іншими об'єктами міста.

Галерея

Виноски

  1. Тульчин // Український радянський енциклопедичний словникКиев: Главная редакция Украинской советской энциклопедии, 1989. — Т. Том 3. — С. 416.
  2. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  3. О. С. Пушкін. Євгеній Онегін. Уривки з 10-ої глави
  4. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 227 с. ISBN 966-8201-26-4

Дивись також

Посилання

"Успіх" газета безкоштовних оголошень