Максим Кривоніс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Максим Кривоніс
Польська ґравюра Максима Кривоноса. XVII століття
Польська ґравюра Максима Кривоноса. XVII століття
Народився бл. 1600
невідомо
Помер 1648(1648)
Замостя, Річ Посполита
Країна Річ Посполита
Приналежність Гетьманщина
Звання полковник
Війни/битви Хмельниччина
Битва під Жовтими Водами
Битва під Пилявцями
Корсунська битва
Битва під Махнівкою
Битва під Костянтиновом
Облога Високого замку (1648)
Облога Львова (1648)

Макси́м Кривоні́с (Кривонос, або Перебійніс також Перейбийніс) (нар. бл. 1600 — пом. 1648)  — український військовий діяч періоду Хмельниччини, лисянський полковник, один з керівників козацько-селянських повстань в Україні під час Хмельниччини. Учасник Корсунської битви, літньої подільської та осінньої волинсько-галицької кампаній 1648 року. Вперше в історії Львова взяв штурмом Високий замок.

Життєпис[ред.ред. код]

Походження[ред.ред. код]

Біографічні дані про Максима Кривоноса незначні. Про його життя до початку повстання звісток немає. Справжнє його прізвище невідоме. Згідно з однією з версій, він з селянської (інша версія, що з попівської) родини з села Вільшанка (підписувався «Максим Вільшанський»), або Острога [1]. Автор анонімного німецького памфлету (є припущення що це польський генерал Христофор Хувальдт), називає його вихідцем з Шотландії[2] Автор того ж памфлету називає його «ein gebohrenen Schott». У цьому разі прізвище Кривоноса може бути перекладом шотландського прізвища «Камерон», що означає «кривий ніс», а не прізвиськом, що посилається на зовнішність Кривоноса. Інші звістки непрямо свідчать про його місцеве походження.[3].
Мав брата, який загинув у Пилявецькій битві, дорослого сина Олександра Кривоносенко.

Український історик Володимир Кривошея зазначає:

Кривоноси у XVII ст. були достатньо відомим шляхетським родом на Мстиславщині. Вони володіли Бугодищами, Служнею, Кривоносівщиною, Кондратівським. Ці надання були отримані ще від князя Мстиславського. У середині цього століття там ще проживали дід Стефан та його онуки, брати Микола, Семен, Василь. Останні мали сестер: Полонію, заміжню за Валюжиничем, Варвару — за Яном Бушковським, Катерину — за Юхимом Товпигою, Ксенію — за Лукашем Бичковським. Юстина Кривоніс була дружиною Яна Козловського (1663). До них близькими (можливо, свояками) були шляхтичі Яків Слюнка, Олександр Товпига. Кривоноси і Товпиги володіли Кондратівкою на основі королівських привілеїв їх предкам. ...Товпига був козацьким полковником на початку XVII ст. Можливо, що і шляхтичі Мстиславського повіту Кривоноси належали до старовинних козацьких родів.

Хмельниччина[ред.ред. код]

Докладніше: Хмельниччина

Вся відома діяльність Максима Кривоноса тривала кілька місяців протягом 1648 року. Вперше Кривоніс відзначився у Корсунський битві де керував передовим полком козацької армії. Із сформуванням Лисянського полку став його першим полковником. З червня 1648 року на Поділлі очолив повсталі козацькі та селянські загони, з яких сформував цілу армію. За свідченнями тогочасних джерел:

якийсь поганець Кривоніс, збунтувавши всю чернь
.

Здобув міста Ладижин, Бершадь, Тульчин, Вінницю та інші. В цей час він титулував себе «полковник його королівської милості Війська Запорізького», без зазначення свого територіального полкового округу, бо сам мав під своєю владою полковників. Також, у 1648 році він наказний гетьман над чотирма полками: черкаським, корсунським, білоцерківським та уманським.

Війна на Волині та Поділлі[ред.ред. код]

Kozak.gif

Наприкінці червня, у розпалі повстанського руху, на Поділлі з'явився з власним полком князь Ярема Вишневецький, який відступав від задніпровських повстанців із своїх Лубенських володінь до родових волинських маєтків. Ярема Вишневецький розпочав каральні дії проти повсталого населення Поділля та козаків. Проте, після деяких успіхів Ярема Вишневецького під Немировом та Махнівкою (Махновичами), повстанці здобули ці міста. Після відступу Яреми Вишневецького до Волині козацько-селянське військо під керівництвом Максима Кривоноса штурмом взяло (12 липня) Полонне — один з найбільш укріплених замків тогочасної України. У Полонській фортеці козаки захопили 80 гармат. 16 липня18 липня під Константиновом тривали бої між повстанцями (яких рахували на 50 тисяч), на чолі з Максимом Кривоносом, та польськими військами — полками Осінського, Корицького, Суходольського, Тишкевича та Вишневецького, під головним командуванням останнього. Поляків близько 10 тисяч, але це регулярне, відбірне військо. Повстанці зазнали великих втрат, але поле битви лишилося за ними. Поляки відступили до Збаража, а Максим Кривоніс з військом рушив від Константинова на південь і, проминувши Межибож, 25 липня взяв приступом Бар — місто, яке укріплене не гірше за Полонне, і до того ж займало важливе стратегічне положення. У Барі повстанці також захопили велику кількість зброї та інших військових припасів.

Падіння Полонного і Бара зробило у польському суспільстві сенсацію не меншу, ніж жовтоводська та корсунська поразки коронних військ. Значна частина Волині і все Поділля перейшло під контроль Максима Кривоноса.

Ярема Вишневецький намагався придушити повстання жорстоким терором проти селян та міщан краю.

Війна на Поділлі перешкоджала встановленню перемир'я між Богданом Хмельницьким i Річ Посполитою. У зриві мирної угоди звинувачені і Максим Кривоніс, і Ярема Вишневецький. Вони складали всю вину один на одного.

Свою програму Максим Кривоніс висловив у листі до князя Владислава Заславського, закликаючи того до мирних переговорів:

те що було зачалося, заспокоїлося, і вже ми не хотіли пустошити землі польської, тільки уївся нам князь Єремія: людей мордував, стинав, на палю садив — скрізь, в кожнім місті серед міста шибениця, а тепер виявляється, що на палі були невинні люди… Коли ваша милість пришлеш на певний час до нас послів — я можу затриматись, а коли не буде — мушу боротися.

У даному повідомленні йшлося про козацьких послів, затриманих поляками; Максим Кривоніс не мав звісток про їхню долю.

Ярема Вишневецький відписував Адам Киселю, який посередничав у мирних переговорах:

не хочеться й жити у такій вітчизні, і краще вмерти, ніж дозволити поганству й гультяйству панувати над нами
.

Хмельницький та Кривоніс[ред.ред. код]

Кривоніс у пам'ятнику «Героям Визвольної війни». Жовті Води.

Богдан Хмельницький у той час офіційно відмежувався від дій Кривоноса. Він писав польським комісарам, призначеним для укладення перемир'я, що не дозволяв Максимові Кривоносові ані зав'язувати бої, ані займати міста. Історики ставлять під сумнів щирість таких заяв гетьмана. У серпні армія Кривоноса з'єдналася з головними силами Хмельницького, який іще у липні виступив із Чигирина. Максим Кривоніс взяв активну участь у поході Хмельницького під Львів та Замостя у серпні — листопаді 1648 року. У деяких документах трапляються згадки про суперечки та навіть гострі конфлікти між Богданом Хмельницьким і Максимом Кривоносом. Одна з таких суперечок привела до арешту Кривоноса; його прикуто, але через день звільнено. Здійснено дане покарання:

...ланцюгом за шию до гармати

Облога Високого замку[ред.ред. код]

При облозі Львова козаки Кривоноса захопили Високий Замок — позицію, яка домінувала над усією місцевістю. Звідти, як свідчив сучасник:

можна було стріляти курей на ринку
.

Останній похід[ред.ред. код]

У Пилявецькій битві Максим Кривоніс командував лівим крилом козацької армії; причому його військо отаборилося окремо від війська Хмельницького. Сама чутка про появу Кривоноса під Замостям викликала у місті паніку.

Смерть[ред.ред. код]

Максим Кривоніс помер під час облоги Замостя. Причина смерті достеменно невідома. Найпоширенішою є версія, що він помер від чуми. Польський історик Тадеуш Кшонстек пропонує іншу версію: де Максим Кривоніс убитий за таємним наказом Богдана Хмельницького, який прагнув позбутися небезпечного конкурента. Також є припущення, що Максим Кривоніс помер від рани, котру отримав в бою ще до початку облоги Львова, розташована вище серця рана не гоїлась, через що почалася інфекція.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Вулиці України[ред.ред. код]

Інше[ред.ред. код]

  • На його честь названий 97 курінь УПЮ імені Максима Кривоноса Пласту - Національної скаутської організації України.

Примітки[ред.ред. код]

  1. М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ XI
  2. Дмитро Наливайко. «Очима заходу: Рецепція України в Західній Європі XI–XVIII ст.», Київ — «Основи» — 1998, http://litopys.org.ua/ochyma/ochrus4.htm
  3. Із польського памфлету проти Кривоноса: «Nie gniewajac na siebie wlasnego dziedzica… cnego Niemierzyca» (Документы об освободительной войне украинского народа 1648–1654 г.г., Киев, Наукова Думка, 1965, p.70): «Не накликай на себе гнів свого дідича, шляхетного Немирича»; часто вважається, що це свідчить про те, що Кривоніс був кріпаком у Немиричів

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]