Акромегалія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Акромегалія
Acromegaly pituitary macroadenoma.JPEG
Мікроаденома гіпофізу на знімку МРТ головного мозку
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 E22.0
OMIM 102200
DiseasesDB 114
MedlinePlus 000321
eMedicine med/27 derm/593
MeSH D000172

Акромега́лія (грец. ακρος — крайній і грец. μεγας — великий) — захворювання, яке проявляється в надмірному рості кісток, м'яких тканин та внутрішніх органів. Спостерігають її після закриття ростових зон, найчастіше у молодому віці. Акромегалія у більшості випадків розвивається у осіб із завершеним фізіологічним ростом і закритими епіфізарними ростовими зонами, коли ріст кісток в довжину вже неможливий. Захворювання проявляється патологічним диспропорційним ростом кісток скелета, хрящів і м'яких тканин, порушенням різних видів обміну речовин.

Етіологія[ред.ред. код]

В основі акромегалії лежить надмірне розростання клітин передньої долі нижнього мозкового придатка (пухлина гіпофіза), в зв'язку з чим підвищується секреція гормона росту. Хвороба триває багато років. В основі цієї хвороби лежить гіперфункція гіпофізу.

При акромегалії посилюється ріст нижніх та верхніх кінцівок; голова, язик, риси обличчя грубішають. Акромегалія супроводжується головним болем, розладом зору, порушенням статевої функції.

Лікування[ред.ред. код]

Видалення пухлини гіпофіза. Також призначають соматостатин.

Методи видалення гіпофіза[ред.ред. код]

Метод трансфеноїдальної мікрохірургії аденом гіпофіза дозволив розширити показання до оперативного лікування акромегалії. Метод дозволяє візуалізувати пухлину гіпофіза і робити повну резекцію аденоми, уникаючи при цьому можливого ушкодження перехрещення зорових нервів. Успішне видалення аденоми зі зниженням базального рівня СТГ нижче 5 нг/мл спостерігається у 80-90 % оперованих хворих. Післяопераційні ускладнення (скороминучий нецукровий діабет, ринорея, синусит, менінгіт, парез черепних нервів) зустрічаються менш ніж у 5 % оперованих. Недостатність гонадотропної, тиротропної і адренокортикотропної функцій гіпофіза різної міри спостерігають у 3-60 % оперованих хворих.

Транскраніальні методи видалення аденоми гіпофіза, що супроводжуються значною летальністю і травматичні, нині практично не застосовують, за винятком випадків значного супракселярного поширення пухлини гіпофіза.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]