Армія Галлера

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Армія Ґаллера)
Jump to navigation Jump to search
Армія Галлера
Польська армія у Франції
Вояки «Блакитної армії» вітають нового командувача Юзефа Галлера. 6 жовтня 1918 р.
На службі 19171919
Країна Франція Франція
Польща Польща
Чисельність 50 000 - 80 000
Війни/битви Перша світова війна, Польсько-українська війна (1918—1919), Польсько-радянська війна (1919)
Командування
генерал Луї Аршинар (1917-1918)
генерал Юзеф Галлер (1918-1919)
Визначні
командувачі
Домінік Одри, Луї Моделон, Андре Масене,

Commons-logo.svg Армія Галлера у Вікісховищі

Армія Галлера  (також Польська армія у Франції або Блакитна армія)— польське військове об'єднання, сформоване країнами Антанти за ініціативою польських емігрантських кіл з польських військовополонених та добровольців. За попередніми планами мала використовуватися у бойових діях проти Німеччини та її союзників на боці держав Антанти. Після капітуляції Німеччини мала використовуватися для боротьби з більшовиками. У другій половині травня, а також наприкінці червня - на початку липня 1919 року використовувалася польським урядом у війні проти ЗУНР та для окупації Східної Галичини. У вересні 1919 року розформована як бойове з'єднання, а підрозділи, що входили до її складу, передано до Війська Польського.

Створення Польської армії у Франції[ред.ред. код]

Формування армії розпочалося у Франції влітку 1917 року. Тодішній французький президент Раймон Пуанкаре у відповідь на ініціативу польських емігрантських кіл видав декрет від 4 червня «Акт створення польської армії»[1]. У ньому зазначалося

«
Утворити у Франції на період війни самостійну польську армію, яка перебуватиме під началом вищого французького командування та воюватиме під польським прапором.
»

Відповідальність за створення польської армії покладалася на уряд Франції. Формування армії передбачалося: з поляків, які служили у французькій армії, та польських добровольців з інших країн. Більшу частину армії (близько 35 000 осіб) склали французькі вояки польського походження та польські військовополонені з Німеччини та Австро-Угорщини, які перебували у країнах Антанти. Крім того, у США, Канаді, Бразилії та інших країнах, де існувала польська діаспора, були розвернуті вербувальні пункти. Понад 22 000 добровольців записалися до лав новостворюваної армії у США. Ще понад 300 добровольців з числа польської діаспори записалися до армії у Бразилія. Решту збирали по всьому світу — у Канаді, серед членів польських спортивних та парамілітарних товариств і навіть вояків російського експедиційного корпусу.

Участь у військових діях[ред.ред. код]

Західний фронт[ред.ред. код]

Починаючи з липня 1918 року у бойових діях проти Німеччини на Західному фронті у Шампані та Вогезах брав участь 1 перший полк польських стрільців (1 Pułk Strzelców Polskich). У жовтні Перша стрілецька дивізія Польської армії у Франції у повному складі взяла участь у військовій кампанії на території французьких комун Рамбервілле та Раон-л'Етап.

Повернення до Польщі[ред.ред. код]

Після капітуляції Німеччини Польський національний комітет почав піднімати перед Францією та її союзниками питання про відправлення Армії Галлера до Польщі. Передбачалося, що разом із Легіонами Пілсудського вона стане основою майбутніх збройних сил відновленої Польської держави. Як один із аргументів польське командування у Франції використовувало те, що «не меншу роль грають польські війська на сході як фактор, що захищає націю від розкладання, який об'єднує у собі всіх поляків, що розсіяні у землях колишньої Російської імперії, та який надає дієву допомогу частинам та установам союзних держав на східних просторах»[2].

Однак негайне відправлення Армії Галлера на схід через Одесу разом із іншими військами союзників в силу різних причин було неможливим[3]. Тому це питання стало одним із тих, які обговорювалися на Паризькій мирній конференції[4]. З цього приводу представники США, Великої Британії, Франції та Італії [5] провели низку зустрічей.

На зустрічі 25 лютого 1919 року було прийнято рішення, що Армія Галлера прибуде з Франції морем до порту Данцига, і звідти суходолом вирішить до Польщі. Однак за обрахунками французького генерального штабу така операція мала тривати близько 2 місяців і потребувала б не менше 27 великотонажних суден. Військове міністерство Великої Британії відмовилося надавати кораблі, вимагаючи за них плату, які спільно мали внести усі союзники. Так само не вирішеним було питання із використанням Данцигського порту, контроль над яким зберігала Німеччина, яка не поспішала давати дозвіл на прибуття Армії Галлера. Не було впевненості також у тому, чи зможе Данциг прийняти таку кількість кораблів із військовими та технікою[6]. Розглядалися також альтернативні маршрути - морем з Франції до Шецина і далі залізницею до Познані, через Італію та Австрію, через порт Одеси[7][8].

17 березня 1919 р. Вища військова рада Антанти ухвалила остаточне рішення про відправку Армії Галлера до Польщі. Сама відправка розпочалася за кілька тижнів. Після переговорів з німцями на початку квітня від морського шляху відмовилися (утім, залишивши його резервним), прийнято рішення, що Армія Галлера вирушить до Польщі залізницею територією Німеччини[9].

16 квітня з паризького вокзалу на схід першими відбули сам Галлер та члени його штабу, а потім - інші підрозділи. За домовленістю вояки їхали територією Німеччини без зброї, яку везли окремо у спеціальних опломбованих вагонах[10]. У кожному потязі перебувало по два офіцери союзних військ, які мали залагоджувати можливі суперечки з німцями.

Поїзд із Галлером перетнув східний німецький кордон у ніч на 20 квітня. з першого ж міста Лешна Галлер телеграфував про своє прибуття керівникам Польщі, а також французькому прем'єру Жоржу Клемансо. Наступного дня потяг прибув до Варшави, де на залізничному вокзалі Галлеру та його офіцерам улаштували урочисту зустріч за участю вищих керівників уряду та війська.

Протягом наступних кількох тижнів до Польщі прибула ще частина підрозділів «Блакитної армії».

Участь у польсько-українській війні[ред.ред. код]

Серед керівників держав Антанти не було єдиної позиції щодо можливості використання Армії Галлера на території Галичини. Французьке командування проти цього загалом не заперечувало. Маршал Фердинанд Фош на одній з березневих зустрічей у зв’язку з загрозою падіння Львова, який перебував у оточенні військ ЗУНР, пропонував відправити туди один з польських полків з Франції. Однак проти цього заперечував британський прем’єр Девід Ллойд Джордж[11]. Він зауважив, що Паризька конференція досі не прийняла жодного рішення про приналежність Львова та навіть не заслухала аргументів обох сторін конфлікту, поляків та українців. Тому Ллойд Джордж висловився категорично проти відправки до Львова Армії Галлера, яка була потрібна для захисту Польщі від більшовиків. Схожі думки мала й частина американських військових. Так представник США при місії Антанти генерал Джозеф Кернан попереджав президента Вудро Вільсона, що «існує небезпека, що з прибуттям армії Галлера буде розпочато агресивні військові дії на російському, литовському та українському фронтах, якщо великим державам не вдасться відшукати дієві засоби придушити [польський] націоналізм, який виник та щодень посилюється»[12].

Травнева кампанія[ред.ред. код]

Після прибуття до Варшави Галлер вирушив на схід, аби на власні очі оцінити обстановку у польських та зайнятих поляками українських містах для підготовки загального наступу на позиції військ ЗУНР. Для союзників все це подавалося як ніби підготовка до війни проти більшовиків, яка мала розпочатися після прибуття з Франції решти дивізій «Блакитної армії». Зокрема, де Голль, який у той час перебував у містечку Модлін біля Варшави, де готувався навчати польських офіцерів, у одному з листів додому писав, що «так звані дивізії генерала Галлера починають прибувати в свою чергу. Як тільки вони будуть повністю зібрані, забезпечені всім і зміцнені кількома новими дивізіями, ніхто тут не сумнівається, що вони розпочнуть проти російських більшовиків великомасштабний наступ»[13].

Однак, не зважаючи на чіткі вказівки лідерів Антанти та на обіцянки керівника польського уряду Ігнація Падеревського, Галлер та польське командування розпочало підготовку плану генерального наступу проти ЗУНР. Під час відвідин окупованого поляками Львова Галлер на влаштованому на його честь прийомі виголосив, що «як птахи з далеких країн, прилетіли ми до Львова, щоб у вашому місті звити гніздо, з якого підемо далі на схід»[14].

За деякими даними, французьке командування були цілком у курсі цих планів, однак навіть не збиралися зупиняти Галлера. Більш того, керівникові польської військової місії Тадеушу Розвадовському були надані інструкції: «У військовому відношенні рішучо протидіяти будь-якому перемир'ю, у тому числі з українцями, крім як на умовах повного роззброєння і демобілізації українців, а також згоди на зайняття нами усієї Галичини та Волині аж до Рівного»[15].

4 травня Галлер повернувся до Варшави і вже за кілька днів виїхав разом зі штабом до Любліна. Там Галлер офіційно перейняв командування над усіма польськими військовими підрозділами на галицькому та волинському фронтах. Частини «Блакитної армії», які на той момент вже прибули з Франції, були зведені у окремий корпус, яким командував генерал Домінік Одри. Його штаб знаходився у Замості, а одна з дивізій — у Белзі.

За спогадами Української галицької армії Дмитра Вітовського солдатів «Блакитної армії» у характерних одностроях бачили також у Львові, а між Львовом та Перемишлем — «силу транспортів війська Галлєра, в яких багато офіцерів розмовляли по французьки»[16].

9 травня польський Сейм ухвалив заяву, якою звинуватив українців у «варварстві» проти польського народу та вимагав від уряду вжити «негайно всіх найнеобхідніших заходів, аби змусити українців припинити [...] вбивства і варварства». 14 травня маючи під своїм командуванням за різними даними від 50 до 80 тисяч солдатів, Галлер розпочав загальний наступ на позиції українців, які мали у своєму розпорядженні більш ніж вдвічі менші сили.

Перед підлеглими військами Галлер повставив наступну задачу: «розгром українських сил у Галичині, здобуття Східної Галичини та нав’язування безпосереднього контакту з Румунією»[17].

Загони Галлера прорвали фронт на ділянці від Львова до Жовкви та змусили українські війська відступати. 20 травня польські сили зайняли Стрий, взяли під контроль стратегічний Бориславський нафтовий басейн, і перерізали шляхи постачання зброї та боєприпасів з Європи до ЗУНР. Як писав де Голль «у цей час кілька дивізій Галлера, о з’явилися у Галичині, без зусиль просуваються проти українців, із якими не могла дати раду польська армія Пілсудського»[18].

Реакція Антанти[ред.ред. код]

Окупація Східної Галичини[ред.ред. код]

Розформування[ред.ред. код]

Склад армії[ред.ред. код]

Визначні командири[ред.ред. код]

Першим командиром Польської армії у Франції у 1917-1918 роках був французький генерал Луї Аршинар. Офіцерські посади також обіймали французи. Після того, як у 1918 році політичний контроль над армією перебрав Польський національний комітет на чолі з Романом Дмовським, Аршинара було усунуто з посади, а його місце посів польський генерал Юзеф Галлер.

Однією з умов переїзду Армії Галлера до Польщі була неучасть її у війні проти ЗУНР. Проте 15 травня 1919 польський уряд скерував Армію Галлера на українсько-польський фронт у Галичині й Волині, що дало змогу його військам перехопити ініціативу в боях із УГА.

Під час Чортківської офензиви Армія Галлера зазнала значних втрат. Однак, отримавши допомогу від Антанти, війська Польщі витіснили УГА за річку Збруч. Після окупації східної Галичини і Волині Армія Галлера була розформована.

Оцінка сучасниками[ред.ред. код]

На думку Шарля де Голль «Реальність є такою, що Польща, і до деякої міри її уряд, задоволені з прибуття дивізій Галлера, добре вкомплектованих французькими офіцерами, добре забезпечених французькими технікою та матеріалами, і які є на сьогодні єдиною організованою силою в країні. »[19].

Походження назви[ред.ред. код]

Офіційною назвою формування була «Польська армія у Франції». Разом з тим, у документах та спогадах це військове формування значно частіше називали «Армією Галлера» за прізвищем її другого командувача Юзефа Галлера. Ще одна поширена назва формування - «Блакитна армія» пов'язана із блакитним кольором французьких одностроїв, які отримали вояки Армії Галлера.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Acte de création de l’Armée polonaise
  2. Пам'ятна записка від 27.02.1919 головного командування польських військ у Франції Польському національному комітету у Парижі про значення для Польщі та її союзників дій польських військ на сході // CAW, 123, 1/17
  3. Лист начальника штабу командування союзних військ Максима Вейгана до генерала Юзефа Галлера від 28.03.1919 // CAW, 123, 8/6, t. 17
  4. «Віроломство генерала Галлера…». Чи був дозвіл на використання «Блакитної армії» проти українців?
  5. Серед іншого за участі званої «Великої Четвірки», яка включала прем'єр-міністрів Великої Британії та Франції Девіда Ллойд Джорджа та Жоржа Клемансо, президента США Вудро Вілсона, а також голову уряду Італії Вітторіо Орландо
  6. Secretary’s Notes of a Conversation Held in M. Pichon’s Room at the Quai d’Orsay, Paris, on Tuesday, 25th February, 1919, at 3 p.m.
  7. Minutes of the Meeting of the Supreme War Council Held at the Quai d’Orsay, Paris, Monday, March 17, 1919, at 3 p.m.
  8. Minutes of the Meeting of the Supreme War Council Held at the Quai d’Orsay, Paris, on Friday, March 21st, 1919, at 3 p.m.
  9. «Віроломство генерала Галлера…». Чи був дозвіл на використання «Блакитної армії» проти українців?
  10. 13.06.2014 Dzień Czołgisty - na pamiątkę powrotu Armii gen. Hallera
  11. Minutes of the Meeting of the Supreme War Council Held at the Quai d’Orsay, Paris, on Friday, March 21st, 1919, at 3 p.m.
  12. R. St. Backer. Woodrow Wilson, Memorien und Dokumente über den Vertrag zu Versailles, t. III, 1919. Leipzig, S. 195—197
  13. De Gaulle, Charles. LETTRES, NOTES ET CARNETS 1919-Juin 1940. — Librarie Plon, 1980, pp.24-25
  14. «Віроломство генерала Галлера…». Чи був дозвіл на використання «Блакитної армії» проти українців?
  15. AMZS, Akta oficera lącznikowego, w. 2, t. 1
  16. «Віроломство генерала Галлера…». Чи був дозвіл на використання «Блакитної армії» проти українців?
  17. Dziennik Operacyjny Dowództwa Armii Generala Hallera Frontu Poludn. Zachodn. i Frontu Pomorskiego. 16.IV.1919—23.III.1920, s. 7 // CAW
  18. De Gaulle, Charles. LETTRES, NOTES ET CARNETS 1919-Juin 1940. — Librarie Plon, 1980, p.30
  19. De Gaulle, Charles. LETTRES, NOTES ET CARNETS 1919-Juin 1940. — Librarie Plon, 1980, pp.26

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]