Жуль Сімон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жуль Сімон
фр. Jules Simon
Жуль Сімон
Жуль Сімон
Прапор
Прапор
38-й Прем'єр-міністр Франції
12 грудня 1876 — 17 травня 1877
Попередник: Жуль Арман Дюфор
Наступник: Альберт де Брольї
 
Ім'я при народженні: фр. Jules François Simon Suisse[1]
Народження: 27 грудня 1814(1814-12-27)[2][3][4]
Лор'ян
Смерть: 8 червня 1896(1896-06-08)[2][5][…] (81 рік)
Париж
Поховання: Цвинтар Монмартр
Країна: Франція[6]
Освіта: Вища нормальна школа (1836)[7]
Ступінь: агреже з філософіїd[7] (1836) і докторський ступінь[7] (1839)
Батько: Олександр-Сімон Сюїсd
Мати: Маргеріт Венсан Фонтенd
Автограф:
Нагороди:
Кавалер ордена Почесного легіону

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Роботи у  Вікіджерелах

Жуль Сімон (фр. Jules Simon; справжнє ім'я Жуль-Франсуа Сюїс фр. Jules François Suisse; 31 грудня 1814(18141231), Лор'ян — 8 червня 1896, Париж) — французький філософ, публіцист, політик та державний діяч, очолював кабінет міністрів Франції з 12 грудня 1876 до 17 травня 1877, член Французької академії.

Біографія[ред. | ред. код]

Здобувши прекрасну освіту, Жуль Сімон працював професором філософії в Еколь Нормаль, потім в паризькій Сорбонні.

У 1848 обраний членом Національних зборів, де приєднався до поміркованих республіканців. У 1851 за відмову від складання присяги на вірність президенту Франції Луї Наполеону Бонапарту Жуль був позбавлений посад.

Жуль Сімон (1897)

У 1863 році Сімон обраний депутатом до Законодавчого корпусу, де був помітним лідером опозиції. У 1870 став членом уряду національної оборони, в якому обіймав посаду міністра народної освіти. У Національних зборах 1871 року він приєднався до поміркованої лівої партії (Республіканський союз) і майже до самої відставки Тьєра (у травні 1873) займав посаду міністра народної освіти. У грудні 1875 Жуль Симон обраний довічним сенатором.

Наприкінці 1876 Сімон очолив кабінет міністрів Франції. У створеному ним кабінеті він обрав портфель міністра внутрішніх справ. Незважаючи на всю свою поміркованість, у травні 1877, в образливій формі відсторонений з посади прем'єр-міністра президентом Третьої французької республіки Патрісом де Мак-Магоном, на вимогу клерикалів, розлючених відгуком Сімона про лицемірний характер ватиканського полону Папи римського.

У 1890 був представником Франції на міжнародній конференції з робітничого законодавства. Переконаний прихильник ідей лібералізму, Сімон незмінно відстоював індивідуальні свободи громадян, однаково повставаючи як проти обмеження законної діяльності католицького духовенства, так і проти ідей державного соціалізму. Один з найдотепніших письменників свого часу, Сімон опублікував багато праць, які в доступній і витонченій формі трактували серйозні питання моралі і політики. Як філософ, Сімон – учень Кузена.

Жуль Сімон помер 8 червня 1896 року в Парижі.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Найвідоміші роботи Жуля Сімона з філософії

  • "Etudes sur la Theodic de Platon et d'Aristote" (1840),
  • «Histoire de l'école de l'Alexandrie» (1844-45),
  • «Le devoir» (1854; 15 видавництво, 1892),
  • "La religion naturelle" (1856),
  • "La libert é de conscience" (1857),
  • "La liberté politique" і "La libert é civile" (1859),
  • L'ouvri è re (1861; 9 видавництво, 1891), L'é cole (1864; 12 вид. 1894),
  • "Le travail" (1866; 4 видавництва 1877),
  • "La politique radicale" (1868),
  • "Le libre échange" (1870),
  • «Souvenirs du 4 septembre» (1874; 3 видавництва 1876),
  • "La r éforme de renseignement secondaire" (1874),
  • "Le gouvernement de M. Thiers" (1878),
  • «Dieu, patrie, liberté» (1883),
  • "Une académie sous le Directoire" (1884),
  • "Nos hommes d'Etat" (1887),
  • "Victor Cousin" (1887),
  • «Mémoires des autres» (1890),
  • "Nouveaux mémoires des autres" (1891),
  • "Notices et portraits" (1893),
  • "La femme du vingtième siècle" (1891 - у співпраці з доктором Густавом Сімоном),
  • «Quatre portraits» (1896 – характеристики Ренана, Ламартіна, Лавіжері та імператора Вільгельма II).

Симон також видав філософські твори Декарта, Арно, Боссюета та ін. - «Jules S.» (1887).

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]