Зарічне (Зарічненський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
смт Зарічне
Zarichne COA.png Zarechie pgt fl.png
Герб Зарічного Прапор Зарічного
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Зарічненський район
Рада Зарічненська селищна рада
Код КОАТУУ: 5622255100
Облікова картка смт Зарічне 
Основні дані
Засноване 27 вересня 1480 року
Статус із 1959 року
Площа 7,5 км²
Населення 7317 (01.01.2019)[1]
Густота 980,4 осіб/км²
Поштовий індекс 34000
Телефонний код +380 3632
Географічні координати 51°49′32″ пн. ш. 26°08′34″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 145 м
Водойма р. Стир
Відстань
Найближча залізнична станція: Дубровиця
До станції: 65 км
До обл. центру:
 - фізична: 180 км
Селищна влада
Адреса смт Зарічне, вул. Фестивальна, 22
Голова селищної ради Ломако Володимир Олександрович.
Карта
Зарічне. Карта розташування: Україна
Зарічне
Зарічне
Зарічне. Карта розташування: Рівненська область
Зарічне
Зарічне

Commons-logo.svg Зарічне у Вікісховищі

Зарі́чне (до 1946 року — Погост, Погост Зарічний) — селище міського типу1959 року), центр селищної та районної рад, центр Зарічненського району Рівненської області України. Населення становить 7317 осіб (2019).[1]

Назва[ред. | ред. код]

Назва селища від часу його заснування до XX століття — Погост. У Київській Русі з середини X століття погост — адміністративно-територіальна одиниця, впроваджена княгинею Ольгою, місце зупинки князя та його дружини під час збору податків. Таким чином, під «Погост Зарічний», вочевидь, малося на увазі розташування такого поселення за рікою.

Географія[ред. | ред. код]

Розташоване на лівому березі річки Стир, за 190 км від обласного центру і за 65 км від залізничної станції Дубровиця на лінії СарниЛунинець.

Відстань до Києва — ~400 км.

Сусідні населені пункти:

Rose des vents Неньковичі Rose des vents
Чернин N Іванчиці
W    Зарічне    E
S
Коник Вовчиці Бір

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат у смт вологий континентальний («Dfb» за класифікацією кліматів Кеппена).[2] Опадів 598 мм на рік.[2] Найменша кількість опадів спостерігається в лютому й сягає у середньому 28 мм.[2] Найбільша кількість опадів випадає в червні — близько 85 мм.[2] Різниця в опадах між сухими та вологими місяцями становить 57 мм.[2] Пересічна температура січня — -5.5 °C, липня — 18.4 °C.[2] Річна амплітуда температур становить 23.9 °C.[2]

Клімат Зарічного
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середній максимум, °C −2,5 −1,3 3,5 12,3 19,2 22,7 23,8 23,0 18,1 11,7 4,8 0,0 11,3
Середня температура, °C −5,5 −4,5 −0,2 7,4 13,6 17,3 18,4 17,6 13,2 7,7 2,3 −2,5 7,1
Середній мінімум, °C −8,4 −7,6 −3,8 2,6 8,1 11,9 13,1 12,2 8,3 3,8 −0,1 −5 2,9
Норма опадів, мм 35 28 28 40 56 85 79 63 57 46 40 41 598
Джерело: Climate-Data.org (англ.)

Історія[ред. | ред. код]

Територія селища була заселена ще в давні часи. Тут виявлено ранньослов'янський могильник зарубинецької культури. На правому березі Стиру проти Зарічного збереглись рештки давньоруських поселень та городища.

XVI—XIX століття[ред. | ред. код]

Перша згадка про поселення датується 27 вересня 1480 року в грамоті короля Казиміра про дозвіл мінському купцеві Терешковичу вести в містечку Погост «торгівлю водою і сушею» без сплати мита. Ця грамота зберігається в Центральному державному архіві давніх актів Росії. Спочатку він входив до складу великого Литовського князівства, а з 1569 року після утворення Речі Посполитої Українські землі передано Литвою в управління Польщі.

Вигідне розташування Погоста, природні умови сприяли розвиткові сільського господарства, ремесла й торгівлі. В 15611566 рр. тут налічувалося 6 дворищ (20 будинків).

З 1545 року містечко належало польській королеві Боні. У другій половині XVI століття Погост належав князям Збаразьким — пізніше Нелюбовичам. Після 1795 року Волинське Полісся було анексоване Росією, а Погост Зарічний включено до складу Пінського повіту Мінської губернії.

Погост Зарічний став державним володінням. 1802 року цар подарував село фельдмаршалу М. Рєпніну-Волконському, який незабаром продав його разом з фільварком Губином поміщику Церпітському.

За першим всеросійським переписом 1897 року в Погості Зарічному нараховувалось 108 дворів 647 жителів, православна церква і синагога, декілька млинів і винокурний завод.

До складу нинішнього Зарічного також входить с. Калець. В XIX столітті в с. Калець проживало 6 сімей. До реформи 1861 року села, які входять нині до складу Зарічного, не раз належали різним поміщикам та шляхті. 1806 року до маєтку Муравин, розташованого в той час на території Зарічного було приписано 124 душі (44 тяглі двори). Крім того, до складу нинішнього Зарічного входить с. Старі Коні.

Перша та Друга світові війни[ред. | ред. код]

На початок XX століття населення Погост-Зарічного становило 350 жителів. Діяли православна церква, єврейський молитовний дім.[3]

На початку січня 1918 року в селі проголошено Радянську владу. Почала діяти Рада селянських депутатів. Але австро-німецькі війська разом з Центральною радою витіснили більшовиків.

На початку 1919 року Погост Зарічний зайняла Армія Української Народної Республіки, а згодом польські війська. Віддалене від міст, відрізане від інших населених пунктів бездоріжжям, село не мало найпотрібнішого — солі, борошна, взуття, одягу, освіти. Починався голод. Поширювались епідемії, зокрема чорна віспа. Медичної допомоги майже не було ніякої. Школи не працювали.

З 1921 року Погост Зарічний увійшов до складу Пінського повіту Поліського воєводства Польщі.

17 вересня 1939 року у Погост Зарічний входить до складу колишньої УРСР. Перед окупацією Погосту Зарічний радянськими військами, власники земель (поляки, місцева українська шляхта) продавали за безцінь свої володіння місцевим селянам (відповідні папери ще і зараз можна знайти в мешканців сіл Канава, Бір, Вовчиці та ін.).

Після Другої світової війни Погост Зарічний перейменований на селище Зарічне, а Морочнівський район — у Зарічненський, райцентр із Морочного перенесений до Зарічного.

Комуністами в 60-х роках XX століття зруйновано церкву, а на її місці побудовано кафе «Стир». Працювала заготівля якісної деревини місцевим держлісгоспом.

Друга половина XX століття[ред. | ред. код]

Дорогу (54 км) та міст через річку Стир побудовано лише в 1985 році. До 1985 року дорога з Дубровиці була вимощена бруківкою надзвичайно низької якості (72 км), через р. Стир було два дерев'яні мости в аварійному стані. До вимощення бруківкою дороги, час на дорогу до Дубровиці і назад планувався не менш ніж на тиждень.

З 1991 року і по даний час у складі України.

У райцентрі побудовано нову школу (2005 р.) та нову лікарню (1992 р.). Діє Зарічненська центральна районна бібліотека.

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом населення 2001 року у Зарічному проживало 6854 особи.[4]

Станом на 1 січня 2019 року, населення становить 7317 осіб.[1]

Динаміка населення[5]
1959 1970 1979 1989 1992 2001 2006 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019
4 481 4 374 5 133 6 443 6,5 тис. 6 929 6 866 7 045 7 130 7 187 7 264 7 320 7 352 7 345 7 353 7 317

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[6]

Мова Відсоток
українська 98,85 %
російська 0,71 %
білоруська 0,41 %
молдовська 0,03 %

Органи влади[ред. | ред. код]

Місцеві органи влади представлені Зарічненською селищною радою, яка входить до складу Рівненської області України. Селищній раді підпорядковується смт Зарічне, села Іванчиці та Чернин.

Селищний голова — Ломако Володимир Олександрович. До селищної ради входить 32 депутати.[7]

Транспорт[ред. | ред. код]

У селищі розташована станція[8] найдовшої у Європі вузькоколійної залізниці Антонівка — Зарічне, автовокзал.

У радянські часи функціонував аеропорт для прийому гелікоптерів та літаків малої авіації, в тому числі сільськогосподарської. Приймав рейси Рівне — Зарічне, Рівне — Володимирець — Зарічне, Рівне — Зарічне — Пінськ, поштові рейси. Аеродром використовували для сільськогосподарської, санавіації та інших потреб. Припинив існування з розпадом СРСР.

В 2011–12 роках на летовищі в Зарічному відбувалися посадки гелікоптерів у рамках трофі-рейду Ukraine Trophy.

Економіка[ред. | ред. код]

У містечку працюють маслопереробний завод, підприємства лісозаготівлі, рибогосподарства, готель «Юність», ряд кафе, ресторанів, банківські відділення, відділення Нової пошти.

Персоналії[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]