Ахвахці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ахвахці
Ашвадо
Кількість 10,5 тис.
Ареал Росія Росія, Дагестан
Азербайджан Азербайджан
Раса європеоїди
Близькі до: каратинці, аварці
Входить у андійські народи, аварці
Мова

ахвахська, аварська,

російська
Релігії іслам (сунізм)

Ахва́хці (самоназва: ашвалъ (одн.)[1], ашвадо (мн.)[1]; ав. гIaхьвалал[2]; ав. гIaхьвалал) — один з андійських народів, корінний народ Дагестану. Також компактно проживають на північному заході Азербайджану. Перепис населення Росії 2010 року зафіксував в країні 7930 ахвахців, як етнічну групу аварців[3]. Серед ахвахців багато віруючих, головним чином це мусульмани-суніти.

Мова[ред. | ред. код]

Розмовляють ахвахською мовою, що належить до мов андійської групи аваро-андійської підгілки аваро-андо-цезької гілки нахсько-дагестанської сім'ї мов. Найбільш близкою вона є до каратинської мови.

Ахвахська мова розпадається на два діалекти: північний та південний. В Ахахдері (Азербайджан) розмовляють північно-ахвахським діалектом. Південний діалект включає тлянубський і цегобський говори.[4].

Розселення[ред. | ред. код]

В Дагестані ахвахці мешкають на західних і східних схилах Богоського хребта, в Західному (Гірському) Дагестані. Також компактно проживають в Азербайджані.

Традиції[ред. | ред. код]

Одяг[ред. | ред. код]

Традиційний ахвахський одяг складався під впливом географічних, природно-кліматичних і господарсько-економічних умов та етно-культурних традицій. Цей одяг був теплим, не обмежував рухів, міг захистити від спеки та холоду. У чоловіків це головним чином шерстяні штани, завужені донизу, тунікоподібна сорочка, повстяні та з овчини безрукавки, куртки й пальто з повсті, черкеска, декілька різновидів шуб, повстяна бурка, конусоподібна або напівсферична папаха з овчини. Взуття — постоли, черевики, чоботи. На поясі кинджал (до XX століття). Голову чоловіки голили, залишали лише вуса й бороду.

Жіночий одяг складався з тунікоподібних і відрізаних по талії рубах декількох різновидів, безрукавок, хусток, вузьких довгих штанів. Жіночий костюм доповнювали намиста, персні, браслети, нашийні, нагрудні прикраси з напівдорогоцінними каменями. Жіноче взуття було ідентичне чоловічому, за виключенням чобіт.

Дослідження З. М. Магомедбекової[ред. | ред. код]

З. М. Магомедбекова вказує на сильні етнографічні відмінності між північними та південними ахвахцями. У південних звичаї ближчі до аварських, а саме до батлухських аварців, з якими вони живуть по сусідству. Зовні вони також мало відрізняються від аварців. Більшість із них темноволосі, з чорними очима, середнього зросту. Північні ахвахці світлі, руді й навіть вогняно-руді, очі блакитні, зріст частіше вищий за середній, особливо серед чоловіків.

Шлюб[ред. | ред. код]

Найбільш поширеною формою шлюбу в Ахвасі був шлюб з використанням сватовства за ініціативою батьків[5]. А. В. Комаров писав, що в ахвахців та бежтинців після змови, нареченому дозволяється відвідувати наречену у всякий час. У суспільстві Цунта-Ахвах існує адат, за яким наречений та наречена після змови можуть спати разом, але до вкладання шлюбу наречений не має права торкатися до тіла нареченої нижче поясу. Він також повідомляє, що за Шаміля одна ахвахська наречена вбила кинджалом свого нареченого, який намагався порушити цей адат, і за це вона не отримала ніякого покарання, навпаки, заслужила загальну похвалу.

Харчування[ред. | ред. код]

Базовий компонент харчування давніх ахвахців — борошняно-зернові й м'ясо-молочні продукти.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Арутюнов С.А., Османов А.І., Сергєєва Г.А. (2002). Народы Дагестана (Російська). М.: Наука. с. 602. ISBN 5-02-008808-0. 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Агеева Р. А. Какого мы роду-племени? Народы России: имена и судьбы. Словарь-справочник. — Academia.
  2. Языки народов России. Красная книга. Энциклопедический словарь-справочник. — Academia. — Т. 4. — ISBN 5-87444-149-2 ББК 81.2.я2 УДК 802/809(=1.470)(031) К 782.
  3. Перечень имен народов, выделявшихся при разработке материалов Всесоюзных/Всероссийских переписей 1926 - 2002 гг., и их численность. «Демоскоп». Архів оригіналу за 2012-02-17. Процитовано 2011-01-04. 
  4. Алексеев М. Е. Ахвахский язык // Большой энциклопедический словарь. Языкознание. — 2-е изд. «Лингвистического энциклопедического словаря» 1990 года. — Москва : «Наука», 1998. — С. 60—61.
  5. Лугуев С. А. Ахвахцы // Народы Дагестана. — Москва : «Наука», 2002. — С. 162. — ISBN 5-02-008808-0.