Луцький Юрій Остапович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юрій Луцький зі своїм дідом Степаном Смаль-Стоцьким у Празі, 1937 р.

Ю́рій Оста́пович Лу́цький (повне ім'я при народженні - Юрій Степан Нестор Луцький, англ. George Stephen Nestor Luckyj) (11 червня 1919, Янчин, Перемишлянський повіт — 22 листопада 2001, Торонто, Канада) — український літературознавець, літературний критик, славіст, видавець, перекладач. Член Об'єднання українських письменників «Слово». Лауреат Премії Антоновичів (1998).

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 11 червня 1919 р. у м. Янчин, біля Перемишля, в Галичині. Батько — український письменник-«молодомузівець» і член польського парламенту Остап Луцький.

Навчався у Берлінському, Бірмінгемському (Великобританія) та Колумбійському університетах.

Служив у англійській армії (1943–1947). Став солдатом їх Величності Короля Юрія VI. Після Другої світової війни, як чимало інших воєнних ветеранів, Юрій Луцький поселився в Канаді.

Докторську дисертацію захистив у Колумбійському університеті (1953). Темою докторської дисертації Юрія Луцького була совєтська літературна політика. Згодом він видав дисертацію книжкою («Literary Politics in the Soviet Ukraine, 1917— 1934»). Через пару років в одній з центральних газет УРСР появилась нищівна критика цієї праці. Щойно тоді, розповідав з іронією Юрій Луцький, про неї заговорила також діаспорна преса: «Совєти критикують, значить це добра річ!".[1]

Викладав у Саскачеванському (1947–1949), Торонтському (від 1952 р.) університетах. Був професором на факультеті слов’янських мов і літератур Університету Торонто. Був головою Славістичного департаменту Торонтського університету (1956–1960). Директор Канадського інституту українських студій (КІУС) у 1976–1982 роках.

Помер 22 листопада 2001 р.

Творчий доробок[ред.ред. код]

Автор 40 друкованих праць про українську літературу. Серед них: "Літературна політика на радянській Україні 1917-1934" (1956), "Між Гоголем та Шевченком" (1971), "Пантелеймон Куліш"(1983), "Молода Україна: Кирило-Мефодіївське братство" (1990), "Українська література в 20 сторіччі" (1991). Також автор численних англомовних досліджень творчості українських письменників XX-го століття, ґрунтовної історії української літератури XX століття, англомовних українознавчих довідників та енциклопедій, журналу Canadian Slavonic Papers (1956–1961), перекладів, зокрема праці І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?».

Автор праць Literary Politics in the Soviet Ukraine:1917-1934 (1956), Documentary Study of VAPLITE (1957), Between Gogol and Shevchenko (1971) та інших.

Редактор "Ваплітянського збірника" (1977), книжок "Шевченко і критики" (1980), "Остап Луцький і сучасники" (1994), україномовного видання Української вільної академії наук (УВАН), зокрема «Самі про себе. Автобіографії видатних українців XIX століття».

Протягом багатьох років Юрій Луцький вивчав також спадщину Миколи Хвильового та його оточення. Наприкінці 1950-х років він разом з дружиною переклав оповідання Хвильового на англійську мову і знайшов видавця у США («Stories from the Ukraine» — «Оповідання з України»). Видання користувалося неабияким успіхом, хоча в той час Україна ще не була «модною» на Заході.[1]

Серед останніх його праць, які вчений заповів опублікувати в Україні, великий та ґрунтовний діарій „Роки сподівань і втрат: Щоденникові записи 1986-1999 років” (2004), що своєрідно підсумовує життєвий шлях видатного інтелектуала.[2] Перекладав твори І. Багряного, М. Хвильового, В. Підмогильного, Є. Сверстюка та ін.

Особисте життя[ред.ред. код]

В Англії одружився з англійкою.[3] В шлюбі народилося три доньки. Дружина Мойра стала близьким співробітником Юрія Остаповича (зокрема, у перекладах українських творів англійською).

Був непублічною людиною. Рідко виступав на заходах, мав невелике коло спілкування. До кінця життя підтримував зв'язок з Україною, з українськими друзями — за допомогою листів, телефонних розмов, зустрічей у своєму домі і до останнього часу цікавився тим, що діється в Україні, в українській літературі.[1]

Окремі видання:
  • Луцький Ю. Легкосиня даль: ваплітянський збірник. — Нью-Йорк: Пролог, 1963. −149 с.
  • Луцький Ю. Листування з Євгеном Сверстюком. — Торонто: Смолоскип, 1992. — 89 с.
  • Луцький Ю. Літературна політика в радянській Україні 1917–1934. Перекл. з англ. — К.: Гелікон,2000. — 242 с.
  • Луцький Ю. Між Гоголем і Шевченком. — К.: Час, 1998. — 255 с.
  • Луцький Ю. На перехресті: Спогади / Передм. В. Шевчука;Післямова О.Забужко. — Луцьк: Ініціал, 1999–159 с.
  • Луцький Ю. На сторожі: Друга частина споминів / Ред. М. Рябчук. — К.: Критика, 2000. — 111 с.Луцький Ю. Роздуми над «ВАПЛІТЕ» // Сучасність. — 1993. -№ 12. — С. 111–114.Луцький Ю. Роки сподівань і втрат. Щоденник, записи 1986–1999 рр. — Л.: ВНТЛ-Класика, 2004. — 515с.Луцький Ю. У праці й суперечностях: Роздуми про П. Куліша //Слово і час. — 1994. — № 8. -С. 19-31.

Переклади:[ред.ред. код]

  • The Hunters and the HuntedIvan Bahrianyi (1954, 1956)
  • Iwan Majstrenko's Borotbism: A Chapter in the History of Ukrainian Communism (1954)
  • Elie Borschak's Hryhor Orlyk: France's Cossack General (1956)
  • Dmytro Doroshenko's "Survey of Ukrainian Historiography" (1957)
  • Mykola Khvyliovy's Stories from the Ukraine (1960)
  • Hryhory Kostiuk's Stalinist Rule in the Ukraine: A Decade of Mass Terror (1960)
  • George Y. Shevelov's Syntax of Modern Literary Ukrainian (1963)
  • A Little Touch of Drama by Valerian Pidmohylny (1972)
  • Panteleimon Kulish's Black Council (1973)
  • Mykola Kulish's Sonata Pathètique (1975)
  • Yevhen Sverstiuk's Clandestine Essays (1976)
  • Mykhailo Kotsiubyns'kyi's Shadows of Forgotten Ancestors (1981)
  • Pavlo Zaitsev's Taras Shevchenko: A Life (1988)

Література[ред.ред. код]

  • Віталій Абліцов. «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
  • О. Забужко. Людина й культура: коментар до Одіссеї українського космополіта (післямова до спогадів Юрія Луцького), Луцький Ю. О. На перехресті. — Луцьк: Ініціал, 1999.
  • Т. Гундорова. Інтелектуальна дистопія Юрія Луцького // Луцький Ю. Літературна політика в радянській Україні 1917–1934. Перекл. з англ. — К.: Гелікон, 2000. — С. 9-16.
  • Луцький Юрій // Енциклопедія Українознавства: Словникова частина / Голов. ред. В. Кубійович. Репринт. відтворення. — К., 1996. — Т. 4. — С. 1388.
  • О. Лучук. Юрій Луцький — дослідник і перекладач української літератури // Слово і час. — 1998.- № 4/5. — С. 55-59.
  • М. Марунчак. Луцький Юрій // Біографічний довідник до історії українців Канади. — Вінніпег: Накладом УВАН, 1986. — С. 397.
  • М. Павлишин. «Покинути рідні береги, не покидаючи рідних горизонтів»: Літературознавство Юрія Луцького // Сучасність. — 1999. -№ 5. — С. 116–125.
  • Я. Поліщук. Родинна історія про «добру людину» // Літакцент: Альманах. — 2009. — Вип. 2 (4). — К.: Темпора, 2010. — С. 148–155.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • М. Рябчук. Остання осінь патріарха // Березіль. — 2002. — № 1/ 2.- С. 160–162.

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б в «Англійський джентльмен» — Юрій Луцький. «Англійський джентльмен» — Юрій Луцький. Процитовано 2016-11-10. 
  2. Поліщук, Ярослав (08.09.2009). Родинна історія про „добру людину”. 
  3. Vladzimirsky, Mykola. Ю. Луцький ТИСЯЧА ЦИТАТ ... Юрій Луцький. ukrlife.org. Процитовано 2016-11-10.