Любинський Микола Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Михайлович Любинський
Любинський Микола Михайлович.jpg
Народився 23 вересня (5 жовтня) 1891(1891-10-05)
с. Стріхівці, Ушицький повіт, Подільська губернія,
Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер 8 січня 1938(1938-01-08) (46 років)
Сандармох, Медвеж'єгорський район, Карельська АРСР, Російська РФСР,
СРСР СРСР
Місце проживання Київ
Громадянство Flag of the Ukranian State.svg УНРСРСР СРСР
Підданство Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність українець
Alma mater Київський університет
Галузь наукових інтересів мовознавство
Заклад ВУАН
Посада Член Всеросійської ради[d]
Діти Любинська Лада Миколаївна
міністр закордонних справ УНР (1918)

Мико́ла Миха́йлович Люби́нський (* 23 вересня (5 жовтня) 1891(18911005), с. Стріхівці, Ушицький повіт, Подільська губернія, Російська імперія — † 8 січня 1938, урочище Сандармох, Карельська АРСР, РРФСР, СРСР) — український дипломат і мовознавець, політичний діяч періоду Української національної революції 19171920 років. Член Центральної Ради.

Був членом української делегації на переговорах у Бересті. У березні — квітні 1918 року — міністр закордонних справ УНР. Жертва сталінського терору.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 23 вересня (5 жовтня) 1891(18911005) в селі Стріхівці Ушицького повіту Подільської губернії (нині Ярмолинецького району Хмельницької області) у сім'ї священика.

Навчання[ред.ред. код]

Гімназист Микола Любинський

У 1910 закінчив Кам'янець-Подільську гімназію [1] з особливою відзнакою у словесних науках. Упродовж року в селі Рахни Лісові (нині Шаргородського району Вінницької області), куди переїхала сім'я, готувався до вступу в університет: виписував і студіював літературу, очікував довідку з канцелярії губернатора про політичну благонадійність. Микола також давав приватні уроки, організував бібліотеку з 3000 книг, залучив сільську молодь до читання.

У 1911 вступив на філологічний факультет Київського університету, який закінчив 1916 року. Діалектологію вивчав у професора Розова, методику літератури — у професора Перетця. Історію давньої літератури читав професор Маслов, історію нової літератури — професор Лобода.

Узимку 1915—1916 років працював у Москві — у Рум'янцевській бібліотеці, готував наукові роботи про літературну діяльність Кирила Туровського, про методику й техніку написання наукових робіт.

Був членом ради Української студентської громади, старостою факультету (старостат і громада діяли нелегально).

У добу національно-визвольних змагань[ред.ред. код]

Українська делегація в Брест-Литовську. Другий зліва в першому ряду Микола Любинський. 9 лютого 1918 року.
Фото: ЦДКФФА України імені Г. Пшеничного

1917 року вступив до Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), 1919 року ввійшов до її ЦК.

На Всеукраїнському національному конгресі 5 квітня 1917 року обраний до Української Центральної Ради (УЦР), у вересні — делегатом Всеросійського з'їзду народів у Києві (секретар Ради народів), а в листопаді — представником від Поділля на Всеросійських установчих зборах.

Наприкінці осені 1917 року вирушив до Берестя у складі Мирової делегації від Української Народної Республіки.

Під час більшовицької окупації[ред.ред. код]

У 1920-х роках — співробітник ВУАН. Заарештований у Києві групою ГПУ СССР на початку 1930-х. Про це залишив спогад український хімік, також член УЦР Костянтин Туркало:

Незабаром нас відвезли вантажним автом до ГПУ на Катерининську вулицю в Липках. Там я в величезній залі колишнього будинку великого князя Михайла Олександровича застав силу силенну народу, що де-далі все прибував. Тієї ночі відбувався так званий масовий арешт і до цієї залі звозили арештованих з усіх кінців і районів міста. З видатних людей я побачив там також і Любинського Миколу Михайловича, колишнього нашого міністра чужоземних справ Української Народної Республіки за Центральної Ради, що укладав Берестейську угоду з німцями...
[2]

Працівниками ГПУ СССР був підданий різноманітним фізичним тортурам[3]. Перебував у концтаборі ГУЛАГу СССР.

Розстріляний 8 січня 1938 року в урочищі Сандармох (Карелія).

Реабілітований 15 вересня 1989 року.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]