Ліжник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ліжники в хаті із села Коритне Вижницького району Чернівецької області. Музей у Пирогові.
Ліжники, ткані пояси і дзьобні, хата з села Коритне

Лі́жник (пов'язане з ліжко, лежати)[1] — товстий вовняний, здебільшого узорно-тканий виріб з об'ємною поверхнею та довгим пухнастим двостороннім ворсом. Ліжники мають обрядове, інтер'єрне й господарське призначення. Їхнє побутування зафіксоване серед народів усього Карпато-Балканського регіону.

Історія[ред. | ред. код]

В Україні виробництво ліжників характерне для тих регіонів, у традиційно-побутовій культурі яких вівчарство було однією з головних галузей господарської діяльності (Гуцульщина, Бойківщина та Марморощина), де ліжники є найуживанішими предметами щоденного домашнього побуту. Ними застеляли постіль, піч, припічок, лавиці, стелили та вкривалися під час спання, нерідко підкладали під голову замість подушок; улітку застеляли сидіння на возах, а взимку — на санях або бричках; прикривали зверху коней та підстеляли під сідло під час сідлання коней.

Технотогія виготовлення[ред. | ред. код]

Ліжники тчуть на вузьких (до 80 см) ручних верстатах-кроснах. Нитки основи відстоять одна від одної на 10-12 мм. Виткані вироби піддають валянню в особливій валяльні, яка називається вали́ло. На відміну від звичайної валяльні, де використовувалися товкачі чи молоти, які приводилися в рух водяним колесом, у валяльні для ліжників звалювання вовни здійснюється безпосередньо потужним струменем води[2], що падає у велику ємність. Для найкращого звалювання в ємності мають бути не більш 3-4 ліжників, процес забирає від 4 годин влітку до 10 годин взимку, при цьому розміри виробу зменшуються на 20 %.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
  2. Валило // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Гуцульський ліжник: дискурс через віки: наук.-експедиційні нариси / І. І. Олещук, М. М. Шкрібляк. — Чернівці: Друк Арт, 2018. — 80 с. : іл. — ISBN 617-7465-67-5.

Посилання[ред. | ред. код]