Перейти до вмісту

Пушилін Денис Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Денис Володимирович Пушилін
рос. Дени́с Влади́мирович Пуши́лин Редагувати інформацію у Вікіданих
Денис Володимирович Пушилін
Денис Володимирович Пушилін
Голова терористичного угруповання «Донецька народна республіка»
Нині на посаді
На посаді з20 листопада 2018
ПопередникОлександр Захарченко
Дмитро Трапезников (в.о)
В. О. «голови міністрів» терористичного угруповання «ДНР»
Нині на посаді
На посаді з7 вересня
ПопередникОлександр Захарченко
Дмитро Трапезников (в.о)
НаступникОлександр Ананченко
голова «народної ради ДНР»
11 вересня 2015 — 14 вересня 2018
ПопередникАндрій Пургін
НаступникОльга Макеєва (в.о)
Володимир Бідьовка
Народився9 травня 1981(1981-05-09) (44 роки)
Макіївка, Донецька область, Українська РСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий якполітик Редагувати інформацію у Вікіданих
Громадянство

СРСР СРСР→Україна Україна

«ДНР»
Alma materДонбаська національна академія будівництва і архітектури Редагувати інформацію у Вікіданих
Політична партіяМи Маємо Мету
ГО «Донецька республіка»
У шлюбі зІрина Пушиліна (1985)
Дітидонька Ілона (2004) та Кіра (2008)
Релігіяправослав'я Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Підпис
denis-pushilin.ru Редагувати інформацію у Вікіданих
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі

Дени́с Володи́мирович Пуши́лін (нар. 9 травня 1981, Макіївка, Донецька область, Українська РСР) — український колабораціоніст із Росією, другий ватажок терористичного утворення «ДНР» з 20 листопада 2018 року[1], після вбиства першого ватажка Олександра Захарченка. Голова так званої «народної ради ДНР» (2015—2018). Виконувач обов'язків ватажка «Донецької Народної Республіки» з 4 жовтня 2022.

Організатор проросійських мітингів у Донецьку у квітні 2014 року, заступник самопроголошеного «губернатора» Донеччини Павла Губарєва, самопроголошений «спікер ДНР» (2015—2018). 18 липня, після втечі до Москви, зробив заяву про відставку[2], але продовжує виконувати обов'язки голови ДНР.

Фігурант санкцій Євросоюзу, США, Великої Британії та інших країн.[3]

Життєпис

[ред. | ред. код]
Країни, де Пушилін під санкціями

У 1998 році закінчив Макіївський міський ліцей.

Був прописаний у м. Макіївка за адресою вул. Руднєва, 3 кв. 68.

У 1999–2000 роках проходив службу в рядах Національної гвардії України.

Навчався у Донбаській національній академії будівництва і архітектури на факультеті економіки, маркетингу і менеджменту, однак навчання не закінчив.

З 2002 року працював у торговельній компанії «Солодке життя».

Після появи фінансової піраміди «MMM-2011» став активним її учасником, розпочавши кар'єру в піраміді з посади десятника[4].

У 2013 році балотувався по округу № 94 (Київська область) на повторних виборах народних депутатів України від партії «Ми Маємо Мету», що виникла на основі піраміди. Набрав 77 голосів (0,08 %)[5].

Під час подій Революції гідності знаходився у Києві, згодом сказав російським пропагандистам про неї так[6]:

Коли розпочинався Майдан, я працював у Києві, де жив на зйомній квартирі. Спостерігав, як на в'їзді у місто почали з'являтися блокпости з бойовиками «Правого сектору». Напочатку у багатьох ще залишалася надія, що цей Майдан ненадовго – помітингують та розійдуться. Але коли вже у мене под вікнами почали кричати «Слава Україні», і це було далеко не в центрі Києва, вирішив, що потрібен вдома, на Донбасі.

Вперше виступив на проросійському мітингу на центральній площі Донецька 8 березня 2014 року, де пригощав знайомих чаєм та їжею.

5 квітня 2014 року назвався заступником самопроголошеного губернатора Донеччини Павла Губарєва, що був раніше заарештований співробітниками СБУ, та очолив донецький мітинг, на якому було висунуто вимоги про проведення референдуму на зразок кримського. 6 квітня мітингувальники під тими ж гаслами захопили будівлю Донецької ОДА[7].

7 червня 2014 року поблизу ресторану «Міленіум» у Донецьку на нього був скоєний замах: з автомобіля, що проїздив повз його машину, стріляли, перед замахом відбулась сварка між групами терористів. Від куль помер помічник голови «Верховної ради» ДНР з гуманітарних питань Максим Петрухін, Пушилін не постраждав[8].

31 січня 2015 під час зустрічі у Мінську як представник ДНР та ЛНР погрожував українській стороні «відновленням повномасштабних бойових дій по всій лінії зіткнення»[9].

За заявами голови СБУ Валентина Наливайченка, MMM має відношення до фінансування пунктів вербування добровольців-терористів для ведення бойових дій на території Донецької та Луганської областей. З його слів, два представники ДНР на території РФ є активістами MMM. Є одним із керівників українського відділення MMM.

14 січня 2021 року з'явилася інформація про те, що Пушилін закликав підтримати протестні акції в Україні для організації «всеукраїнської народної революції».[10][11]

10 червня 2022 року в Донецьку біля офісу Пушиліна прогримів вибух[12].

27 грудня 2023 року Пушиліна заочно засуджено до 15 років ув’язнення з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, пов’язаних з наданням публічних послуг.[13][14] Йому інкриміновано посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, а також колабораційну діяльність[15].

Санкції

[ред. | ред. код]

За дії і політику, які підривають територіальну цілісність, суверенітет і незалежність України Пушилін Денис Володимирович, доданий до списків підсанкційних осіб.[3]

Просування на західних майданчиках

[ред. | ред. код]

У жовтні 2018 року відбулася публікація інтерв'ю Пушиліна у польських виданнях «Rzeczpospolita» та «Onet.pl». Українські аналітики оцінили це як намір Росії популяризувати Пушиліна у ЄС, надати йому слово, щоб згодом сформувати з нього політичну фігуру, яка від імені двох маріонеткових утворень на Донбасі буде вести переговори з українською владою про умови їх повернення під юрисдикцію України. Подібний сценарій є вкрай бажаним для Росії, оскільки призведе до зняття санкцій за агресію проти України та сприятиме представленню російсько-українського конфлікту винятково як внутрішньоукраїнського.[16]

Див. також: Оцінки та класифікація російсько-українського конфлікту

У своїх інтерв'ю Пушилін повторив типові кліше російської пропаганди — про неучасть російських військ у війні на сході, та про саботаж виконання Україною Мінських угод. Описуючи поточну українську владу, він сказав, в Україні «немає політиків, з якими можна говорити про врегулювання конфлікту».[16]

У вересні 2019 просив Росію приєднати «ДНР» до федерації, але член комітету Держдуми РФ у справах СНД і зв'язків зі співвітчизниками Костянтин Затулін сказав що «це поки неактуально»[17].

2022 року, після окупації Маріуполя, Пушилін, наказав "адміністрації" маріупольського порту вивезти з акваторії та суден 30 тис. тонн металу вартістю 700 млн грн, виготовленого комбінатами "Азовсталь" та "ім. Ілліча". У вересні 2025 року Пушиліну заочно повідомили про підозру за ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 ККУ (порушення законів та звичаїв війни)[18].

Оцінки

[ред. | ред. код]
  • За даними колишнього «міністра оборони» «ДНР» Ігора Гіркіна, Денис Пушилін є маріонеткою російських кураторів.[19]

Цитати

[ред. | ред. код]
  • 5 липня 2014 року, після відбиття українською армією Слов'янська з-під проросійських угруповань, Пушилін заявив: «Що сказати. Нас обнадіяли. Обнадіяли і кинули. Красиві були слова Путіна про захист російського народу, захист Новоросії. Але лише слова» (рос. «Что сказать. Нас обнадежили. Обнадежили и бросили. Красивые были слова Путина о защите русского народа, защите Новороссии. Но только слова»).[20][21]

Сім'я

[ред. | ред. код]

Дружина — Ірина[22].

Див.також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 17 листопада 2018. Процитовано 16 листопада 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. ↑ Пушилин из Москвы прислал заявление об отставке [Архівовано 21 липня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  3. ↑ а б ПУШИЛІН Денис Володимирович - біографія, досьє, активи | Війна і санкції. sanctions.nazk.gov.ua (укр.). Архів оригіналу за 6 березня 2023. Процитовано 6 березня 2023.
  4. ↑ Регистрация в MMM Пушилин Денис Владимирович Донецкая область, Макеевка, Украина (рос.) . «Открой для себя MMM». Архів оригіналу за 8 квітень 2014. Процитовано 7 квітня 2014. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |publisher= (довідка)
  5. ↑ Результати голосування на виборчих дільницях округу № 94. Сайт Центральної виборчої комісії. Архів оригіналу за 7 квітня 2014. Процитовано 7 квітня 2014. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |publisher= (довідка)
  6. ↑ https://denis-pushilin.ru/press/10-let-izmenivshie-mir-denis-pushilin-v-intervyu-komsomolskoj-pravde/
  7. ↑ Новый лидер донецких сепаратистов оказался функционером MMM (рос.) . «ZN.UA». Архів оригіналу за 26 травня 2020. Процитовано 7 квітня 2014. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |publisher= (довідка)
  8. ↑ У Донецьку застрелили помічника головного місцевого терориста — ЗМІ [Архівовано 22 лютого 2022 у Wayback Machine.] Українська правда. 07.06.2014.
  9. ↑ У Мінську бойовики погрожували Україні масштабною війною, — Кучма. Архів оригіналу за 4 лютого 2015. Процитовано 1 лютого 2015.
  10. ↑ Пушилин опубликовал заявление относительно событий в Украине. Информационное сопротивление (рос.). 14 січня 2021. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 16 січня 2021.
  11. ↑ Кремлевские кукловоды готовы поддержать протесты украинцев. Bagnet.org (англ.). Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 16 січня 2021.
  12. ↑ У Донецьку прогримів вибух біля офісу Пушиліна: що відомо. РБК-Украина (рос.). Процитовано 10 червня 2022.
  13. ↑ Пушиліна заочно засудили до 15 років тюрми. Українська правда (укр.). Процитовано 27 грудня 2023.
  14. ↑ Гауляйтера Донеччини Пушиліна засудили до 15 років в'язниці: деталі. ТСН.ua (укр.). 27 грудня 2023. Процитовано 27 грудня 2023.
  15. ↑ Ватажка "ДНР" Пушиліна засудили до 15 років в'язниці. РБК-Украина (укр.). Процитовано 2 січня 2024.
  16. ↑ а б Зачем марионетку Кремля в «днр» Пушилина легализуют в Польше. Информационное сопротивление (рос.). 30 жовтня 2018. Архів оригіналу за 12 листопада 2018. Процитовано 1 листопада 2018.
  17. ↑ Голова “ДНР” проситься в Росію. Кремль каже, що “неактуально”. Новинарня (укр.). 13 вересня 2019. Архів оригіналу за 15 лютого 2020. Процитовано 16 вересня 2019.
  18. ↑ Вкрав продукцію "Азовсталі": ватажок "ДНР" Пушилін отримав нову підозру. РБК-Украина (укр.). Процитовано 5 жовтня 2025.
  19. ↑ Стрелков: Пушилин не лидер Донбасса, а марионетка московских кураторов. Новый День (рос.). 12 вересня 2018. Архів оригіналу за 7 березня 2019. Процитовано 6 березня 2019.
  20. ↑ Допис Пушиліна (збережений у Вебархіві)
  21. ↑ Сепаратист ДНР: Путін нас обнадіяв і кинув. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 10 вересня 2018. Процитовано 9 вересня 2018.
  22. ↑ Бабченко А. Росіянин — завжди шовініст, без винятків. Я сам таким був [Архівовано 11 жовтня 2021 у Wayback Machine.] // ZAHID.net. — 2021. — 11 жовтня.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пушилін_Денис_Володимирович&oldid=46623645