Пушилін Денис Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Денис Володимирович Пушилін
Денис Володимирович Пушилін

Official Donetsk People's Republic coat of arms.png Голова терористичного угрупування ДНР
Нині на посаді
На посаді з20 листопада 2018
ПопередникОлександр Захарченко
Дмитро Трапезников (в.о)

Flag of Donetsk People's Republic.svg В. О. «голови міністрів» терористичного угрупування ДНР
Час на посаді:
7 вересня — 18 жовтня 2018
ПопередникОлександр Захарченко
Дмитро Трапезников (в.о)
НаступникОлександр Ананченко (в.о)

Час на посаді:
11 вересня 2015 — 14 вересня 2018
ПопередникАндрій Пургін
НаступникОльга Макеєва (в.о) Володимир Бідьовка

Народився9 травня 1981(1981-05-09) (37 років)
Макіївка, Донецька область, Українська РСР
ГромадянствоСРСР СРСРУкраїна Україна
Політична партіяМи Маємо Мету
ГО «Донецька республіка»
ДружинаІрина Пушиліна (1985)
Дітидонька Кіра Пушиліна (2008)
denis-pushilin.ru

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Пуши́лін Дени́с Володи́мирович (9 травня 1981, Макіївка, Донецька область, Українська РСР) — український колабораціоніст з Росією, один із ватажків терористичної організації «Донецька народна республіка», що діє[1] на Сході України. «Глава» ДНР з 20 листопада 2018 року.[2]

Організатор проросійських мітингів в Донецьку в квітні 2014 року, заступник самопроголошеного губернатора Донеччини Павла Губарєва, самопроголошений спікер ДНР (2015—2018). 18 липня, після втечі до Москви, зробив заяву про відставку[3].

Життєпис

Країни, де Пушилін потрапив під санкції

У 1998 році закінчив Макіївський міський ліцей.

Був прописаний у м. Макіївка за адресою вул. Руднєва, 3 кв. 68.

У 19992000 роках проходив службу в рядах Національної гвардії України.

Навчався у Донбаській національній академії будівництва і архітектури на факультеті економіки, маркетингу і менеджменту, однак навчання не закінчив.

З 2002 року працював у торговельній компанії «Солодке життя».

Після появи фінансової піраміди «МММ-2011» став активним її учасником, розпочавши кар'єру в піраміді з посади десятника[4].

У 2013 році балотувався по округу № 94 (Київська область) на повторних виборах народних депутатів України від політичної партії «Ми Маємо Мету», що виникла на основі піраміди. Набрав всього 77 голосів, що склали близько 0,08 % від загальної кількості[5].

5 квітня 2014 року назвався заступником самопроголошеного губернатора Донеччини Павла Губарєва, що був раніше заарештований співробітниками СБУ, та очолив донецький мітинг, на якому було висунуто вимоги про проведення референдуму на зразок кримського. 6 квітня мітингувальники під тими ж гаслами захопили будівлю Донецької ОДА[6].

7 червня 2014 року поблизу ресторану «Міленіум» у Донецьку на нього був скоєний замах: з автомобіля, що проїздив повз його машину, стріляли, за інформацією видання «Новости Донбасса», перед замахом відбулась сварка між групами терористів. Від куль помер помічник голови «Верховної Ради» Донецької народної республіки з гуманітарних питань Максим Петрухін, а сам Пушилін не постраждав[7].

31 січня 2015 під час зустрічі у Мінську як представник ДНР та ЛНР погрожував українській стороні «відновленням повномасштабних бойових дій по всій лінії зіткнення»[8].

За заявами голови СБУ Валентина Наливайченка, МММ має відношення до фінансування пунктів вербування добровольців-терористів для ведення бойових дій на території Донецької та Луганської областей. З його слів, два представники невизнаної Донецької Народної Республіки на території Російської Федерації є активістами МММ. Одним із керівників українського відділення МММ є голова самопроголошеної влади ДНР Денис Пушилін.

Просування на західних майданчиках

У жовтні 2018 року відбулася публікація інтерв'ю Пушиліна на сторінках двох поважних польських видань — Rzeczpospolitа та Onet.pl. Українські аналітики оцінюють подібне просування як намір Росії популяризувати фігуру Пушиліна у країнах ЄС, надати йому слово, щоб згодом сформувати з нього політичну фігуру, яка від імені двох маріонеткових утворень на Донбасі буде вести переговори з українською владою про умови їх повернення під юрисдикцію України. Подібний сценарій є вкрай бажаним для Росії, оскільки призведе до зняття санкцій за агресію проти України та сприятиме представленню російсько-українського конфлікту винятково як внутрішньоукраїнського.[9]

У своїх інтерв'ю Пушилін повторив типові кліше російської пропаганди — про неучасть російських військ у війні на сході, та про саботаж виконання Україною Мінських угод. Описуючи поточну українську владу, він сказав, в Україні «немає політиків, з якими можна говорити про врегулювання конфлікту».[9]

Цитати

  • 5 липня 2014 року, після відбиття українською армією Слов'янська з-під проросійських угруповань, Пушилін заявив: «Що сказати. Нас обнадіяли. Обнадіяли і кинули. Красиві були слова Путіна про захист російського народу, захист Новоросії. Але лише слова» (рос. «Что сказать. Нас обнадежили. Обнадежили и бросили. Красивые были слова Путина о защите русского народа, защите Новороссии. Но только слова»).[10][11]

Примітки

  1. ГПУ визнала терористичними організаціями самопроголошені ДНР та ЛНР
  2. https://www.gazeta.ru/politics/news/2018/11/16/n_12297025.shtml
  3. Пушилин из Москвы прислал заявление об отставке (рос.)
  4. Регистрация в МММ Пушилин Денис Владимирович Донецкая область, Макеевка, Украина (рос.). «Открой для себя МММ». Процитовано 7 квітня 2014. 
  5. Результати голосування на виборчих дільницях округу № 94. Сайт Центральної виборчої комісії. Архів оригіналу за 2014-04-07. Процитовано 7 квітня 2014. 
  6. Новый лидер донецких сепаратистов оказался функционером МММ (рос.). «ZN.UA». Процитовано 7 квітня 2014. 
  7. У Донецьку застрелили помічника головного місцевого терориста — ЗМІ Українська правда. 07.06.2014.
  8. У Мінську бойовики погрожували Україні масштабною війною, — Кучма
  9. а б Зачем марионетку Кремля в «днр» Пушилина легализуют в Польше. Информационное сопротивление (ru). 2018-10-30. Процитовано 2018-11-01. 
  10. Допис Пушиліна (збережений у Вебархіві)
  11. Сепаратист ДНР: Путін нас обнадіяв і кинув. Українська правда (uk). Процитовано 2018-09-09. 

Посилання