Садиба Яготин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Яготин
Яготин
Фасад колишнього палацу в Яготині, що згорів, на обкладинці книги « Старовинні маєтки України »
Фасад колишнього палацу в Яготині, що згорів, на обкладинці книги « Старовинні маєтки України »
Країна Україна
Місто Яготин, Київська область
Тип будівлі палацово-парковий ансамбль
Стиль класицизм
Автор проекту можливо, Адам Менелас
Будівельник Адам Менелас
Засновник Розумовський Кирило Григорович
Перша згадка 16 століття
Будівництво 1790 р.—1800 р.
Основні дати:
1790-1800
Будівлі:
Пейзажний парк, господарські споруди, флігель Шевченка, ставок, річка Супій, Яготинська картинна галерея — правий флігель зниклого палацу, Троїцька церква
Відомі мешканці Розумовський Кирило Григорович, його син Розумовський Олексій Кирилович, Григорій Сковорода, поет Шевченко Тарас Григорович, письменник Микола Гоголь
Стан неповний але доглянутий

Садиба Яготин— відома в Російській імперії наприкінці 18 і в першій половині 19 ст. садиба, що належала родинам Розумовських та Репніних-Волконських і розташована неподалік Києва.

Історія[ред. | ред. код]

Поселення відоме з 16 століття. Але набуло відомостей наприкінці 18 століття, коли останній гетьман України, Кирило Розумовський, придбав тут землі. У Розумовського погіршувались відносини з імператрицею Катериною ІІ і він наказав вибудувати палац в Києві. За переказами, пихатий вельможа не бажав, аби його маєток в Києві використовували для постояльців-військових. Він наказав розібрати дерев'яний палац і возами перевезти колоди в Яготин, де наново відбудували споруду. (Відомо, що дерев'яним був і розкішний, бароковий палац Розумовського в місті Глухів.) На будівництві в маєтках Кирили Розумовського в Україні працював шотландський архітектор та інженер Адам Менелас. За припущеннями, Менелас мало проектував сам і працював за чужими або типовими проектами. Можливо, палац в Яготині або проект якогось французького архітектора, або типовий проект, дороблений Адамом Менеласом.

Садиба в пору розквіту[ред. | ред. код]

Скульптор Андре-Жан Лебрен. Граф Кирило Розумовський, мармур, Третьяковська галерея, Москва.

Розквіт садиби в Яготині прийшовся на злам 18-19 століть. Палац був оточений великим пейзажним парком, залишки якого на початок 21 століття сягають 120 гектарів. Парк облаштовував ландшафтний архітектор Пельц. Палацово-парковий ансамбль створювали дерев'яний палац вельможі і низка господарських, кам'яних споруд і гостьових будиночків. Неподалік в низовині текла річка Супій, що переходила в болото. Володар наказав селянам насипати дві греблі, що допомогло утворити ставки з двома острівцями. По смерті Кирили Розумовського володарем садиби Яготин став син Олексій Кирилович, дипломат, сенатор і декотрий час міністр народної освіти Російської імперії. Він кохався в ботаніці і зібрав в садибному парку рідкісну колекцію дерев і кущів з Європи, Америки, Азії. Багату садибу Олексій Кирилович передав доньці Варварі, з якою узяв шлюб Військовий губернатор Малороссії Микола Григорович Репнін-Волконський. Родині Репніних-Волконських садиба Яготин і належала до буремного 1917 року. Серед гостей та відвідувачав садиби в 19 столітті — Григорій Сковорода, поет Шевченко Тарас Григорович, письменник Микола Гоголь та інші.

Втрати в першу половину 20 ст.[ред. | ред. код]

Як і більшість садиб Лівобережної України, садиба зазнала спустошень і руйнувань, в 1917 році згорів дерев'яний палац. Від видовженої палацової споруди зберігся лише правий кам'яний флігель зниклого палацу, котрий значно пізніше перебудують і перетворять на Яготинську картинну галерею. В підрадянській Україні були зруйновані також садибна Троїцька церква у вигляді ротонди та незвична за формами дзвіниця і флігель, де мешкав Тарас Шевченко. В спустошеному парку зберіглася лише низка колишніх гостьових будочків та кругла альтанка.

Часткове відновлення і музеєфікація збережених споруд[ред. | ред. код]

В повоєнні часи збережена частина правого кам'яного флігеля пристосована для картинної галереї з творами місцевих та радянських художників. Відтворили наново і флігель, де мешкав Тарас Шевченко ( де створено його музей). На початку 21 століття розпочаті роботи по відбудові Троїцької церкви у вигляді ротонди.

Нотна бібліотека садиби Яготин[ред. | ред. код]

Акварель невідомого художника 19 ст. Палац К. Розумовського, Яготин.

Нотна бібліотека садиби Яготин — стала унікальним явищем на землях Лівобережної Україні як втілення важливих досягнень та нездійсненності багатьох обіцянок доби просвітництва. Мистецька вартість музичної бібліотеки із садиби Яготин набуває надзвичайної значущості і через знищення садиб на землях Лівобережної Україні, і через розпорошення садибних колекцій, якщо ті були збережені, і через вивіз великих бібліотек в російські центри, як були вивезені приватні бібліотеки з садиб України Старий Мерчик чи Воронцовського палацу в Криму — до Москви.

На тлі масового розпорошення приватних бібліотек за часів СРСР, неконтрольованого продажу видань за кордоном радянською фірмою « Міжнародна книга », котра десятиліттями розпродавала бібліотеки державні, церковні чи монастирські, приватні, царські і садибні, музичній бібліотеці із садиби Яготин майже «пощастило». Неповну, недосліджену, практично покинуту в садибі, її встигли вивезти 1918 року в Київ і призабули майже на 80 років.

Спробу дослідити яготинське нотне зібрання зробила кандидат мистецтвознавства Лариса Івченко, завідувач відділу формування музичних фондів НБУ імені В.І. Вернадського. Музичні бібліотеки рідкісні навіть в Західній Європі, котра століттями мала декілька відомих музичних центрів в Флоренції, Римі, Парижі, Болоньї, Відні, Мадриді, Лондоні, Гамбурзі, Венеції. На теренах України яготинська музична бібліотека — принаймі єдина збережена, що сформована ще наприкінці 18 століття і в неповному стані дійшла до 21 століття. Унікальними є не тільки самі ноти, які в ті часи виробляли трудоміським засобом гравіювання, а і твори та імена популярних тоді композиторів. Серед них перші або прижиттєві музичні твори — Арканджело Кореллі, Джузеппе Тартіні, Йозефа Гайдна, Франческо Марлаккі, Моцарта, синів Йогана Себастьяна Баха. В збірці знайдені також рідкісні авторські рукописи опер італійського композитора Дженнаро Астаріта «Безлюдний острів» та «Бакалійник». Остання опера була створена на лібрето Княжніна за замовою самого Олексія Розумовського. В яготинській нотній бібліотеці знайдені також рукописні копії творів прусського короля Фрідріха ІІ, аматора-виконавця і прихильника гри на флейті.

Уявному відтворенню складу бібліотеки сприяють і випадково збережені каталоги яготинського нотного зібрання, не інвентарний перелік, а саме каталоги. Це вісім солідних книг у шкіряних обкладинках, що мають суперекслібрис із графською короною та ініціалами латиною - ACR. Кожна з книг подає опис окремого музичного жанру зібрання — сонати, дуета, симфонії, тріо, секстетів, квінтетів, квартетів. Загальна кількість одиниць збереження досягає 1700, але є приєднані матерали 19 ст., які, ймовірно, додали представники родини Репніних-Волконських. На відміну від надто коштовних книг і нотних видань, рукописні копії нот тоді були значно дешевші. Такі копії теж представлені у яготинській музичній бібліотеці.

Джерела і посилання[ред. | ред. код]

  • «Памятники культуры. Новые открытия», Москва, «Наука», 1975, статья «Частные библиотеки России 18 века», авт. Мартынов И.Ф., с. 101-116
  • Н. Ильин, И. Семенова. Проданные сокровища России. М.,2000 (рос.)
  • Серапина Н. Эрмитаж, который мы потеряли. Журнал Нева, № 3, 1999 (рос.)
  • Е. А. Осокина. На большой дороге с Рембрандтами (рос.)
  • О. Васильева, П. Кнышевский. «Красные конкистадоры» (рос.)

Див. також[ред. | ред. код]