Дмитро Дедько: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
EmausBot (обговорення | внесок)
Боти
711 076 редагувань
м Перенесено 1 інтервікі-посилань до Вікіданих (d:Q4159518)
Немає опису редагування
Рядок 41: Рядок 41:
Спираючись на підтримку [[Велике князівство Литовське|литовського]] князя Любарта, Дедько у 1340-х рр. очолював [[Бояри|боярський]] уряд Галицького-Волинської держави. Проводив умілу політику, захищаючи князівство від нападів Угорщини, Польщі й татар. Мав звання «провізора або управителя Руської землі». За правління Дедька [[Королівство Русі|Руське королівство]] зберігало незалежність. Після його смерті польський король [[Казимир III Великий]], заручившись нейтралітетом татар та за підримки Угорщини, [[1349]] р. загарбав Галицьку Русь і став титулярним «королем Русі».
Спираючись на підтримку [[Велике князівство Литовське|литовського]] князя Любарта, Дедько у 1340-х рр. очолював [[Бояри|боярський]] уряд Галицького-Волинської держави. Проводив умілу політику, захищаючи князівство від нападів Угорщини, Польщі й татар. Мав звання «провізора або управителя Руської землі». За правління Дедька [[Королівство Русі|Руське королівство]] зберігало незалежність. Після його смерті польський король [[Казимир III Великий]], заручившись нейтралітетом татар та за підримки Угорщини, [[1349]] р. загарбав Галицьку Русь і став титулярним «королем Русі».


Похід Казимира навесні 1340 р. не змінив нічого в політично-державній приналежності Галичини. Дмитро Детько покликав на допомогу татар [[Узбек-хан]]а, що змусило Казимира ІІІ замиритись. Галичина залишилася в номінальній владі Любарта, під такою ж татарською зверхністю, а фактичну владу виконували в ній бояри, під проводом Дмитра Детька. Близько 1341 р. ''видав грамоту, що дуже ясно окреслила державно-правне становище Галичини.'' Видана вона для громади й купців міста Торуня, що їх закликає до відновлення порваних революцією торговельних зв'язків з Галичиною: «Памятаючи святі слова: блаженні смирні, бо вони наслідять землю — читаємо в грамоті — ми, надхнені святим Духом, перемогли спокусителя людського роду й залишили незгоду, що її посіяла діявольська спокуса поміж нами й Казимиром, польським королем. Тому повідомляємо всім, хто хоче їхати в українську землю, що як і за наших попередників, вони можуть безпечно приїздити до Львова, нічого не лякаючися. Коли ж би хто хотів приїхати на життя, дістане громадянство для себе й для своїх дітей, на рік свободу від повинностей, як і давніше бувало, та інші права, тільки ''мусітиме платити чинш''. А шкоди, заподіяні по смерти нашого пана, блаженної памяти українського короля, наскільки заподіяли їх львовяни, беремо тим листом, як і давнішим, на себе».
Похід Казимира навесні [[1340]] р. не змінив нічого в політично-державній приналежності Галичини. Дмитро Детько покликав на допомогу татар [[Узбек-хан]]а, що змусило Казимира ІІІ замиритись. Галичина залишилася в номінальній владі Любарта, під такою ж татарською зверхністю, а фактичну владу виконували в ній бояри, під проводом Дмитра Детька. Близько [[1341]] р. ''видав грамоту, що ясно окреслила державно-правне становище Галичини.'' Видана вона для громади й купців [[Тевтонський орден|тевтонського]] міста [[Торунь|Торн]], що їх закликає до відновлення порваних революцією торговельних зв'язків з Галичиною: «Памятаючи святі слова: блаженні смирні, бо вони наслідять землю — читаємо в грамоті — ми, надхнені святим Духом, перемогли спокусителя людського роду й залишили незгоду, що її посіяла діявольська спокуса поміж нами й Казимиром, польським королем. Тому повідомляємо всім, хто хоче їхати в українську землю, що як і за наших попередників, вони можуть безпечно приїздити до Львова, нічого не лякаючися. Коли ж би хто хотів приїхати на життя, дістане громадянство для себе й для своїх дітей, на рік свободу від повинностей, як і давніше бувало, та інші права, тільки ''мусітиме платити чинш''. А шкоди, заподіяні по смерти нашого пана, блаженної памяти українського короля, наскільки заподіяли їх львовяни, беремо тим листом, як і давнішим, на себе».


З грамоти ясно, що ''Казимир не був зверхником Дмитра Детька'', але тільки рівнорядним сусідом, що з ним уклав Детько згоду, як рівний з рівним. Так само не підпала в 1340 р. Галичина під зверхність Мадярщини. Король [[Людвік I Великий]] у грамоті з 17 серпня 1340 р. трактує українських купців як «заграничних» і розрізняє «українське Королівство» і угорське.
З грамоти ясно, що ''Казимир не був зверхником Дмитра Детька'', але тільки рівнорядним сусідом, що з ним уклав Детько згоду, як рівний з рівним. Так само не підпала в 1340 р. Галичина під зверхність Мадярщини. Король [[Людвік I Великий]] у грамоті з 17 серпня 1340 р. трактує руських купців як «заграничних» і розрізняє «Руське Королівство» і угорське.


== Джерела ==
== Джерела ==

Версія за 23:43, 14 жовтня 2013

Дмитро Дедько
Ім'я при народженні Дмитро
Народився р.н.невід.
Помер 1349(1349)
Місце проживання Україна
Титул боярин

Дмитро Дедько́ (Детько, Дятько) (р.н.невід. — близько 1349) — галицький боярин за правління королів Русі Юрія ІІ Болеслава і Любарта-Дмитра.

Короткий життєпис

Спираючись на підтримку литовського князя Любарта, Дедько у 1340-х рр. очолював боярський уряд Галицького-Волинської держави. Проводив умілу політику, захищаючи князівство від нападів Угорщини, Польщі й татар. Мав звання «провізора або управителя Руської землі». За правління Дедька Руське королівство зберігало незалежність. Після його смерті польський король Казимир III Великий, заручившись нейтралітетом татар та за підримки Угорщини, 1349 р. загарбав Галицьку Русь і став титулярним «королем Русі».

Похід Казимира навесні 1340 р. не змінив нічого в політично-державній приналежності Галичини. Дмитро Детько покликав на допомогу татар Узбек-хана, що змусило Казимира ІІІ замиритись. Галичина залишилася в номінальній владі Любарта, під такою ж татарською зверхністю, а фактичну владу виконували в ній бояри, під проводом Дмитра Детька. Близько 1341 р. видав грамоту, що ясно окреслила державно-правне становище Галичини. Видана вона для громади й купців тевтонського міста Торн, що їх закликає до відновлення порваних революцією торговельних зв'язків з Галичиною: «Памятаючи святі слова: блаженні смирні, бо вони наслідять землю — читаємо в грамоті — ми, надхнені святим Духом, перемогли спокусителя людського роду й залишили незгоду, що її посіяла діявольська спокуса поміж нами й Казимиром, польським королем. Тому повідомляємо всім, хто хоче їхати в українську землю, що як і за наших попередників, вони можуть безпечно приїздити до Львова, нічого не лякаючися. Коли ж би хто хотів приїхати на життя, дістане громадянство для себе й для своїх дітей, на рік свободу від повинностей, як і давніше бувало, та інші права, тільки мусітиме платити чинш. А шкоди, заподіяні по смерти нашого пана, блаженної памяти українського короля, наскільки заподіяли їх львовяни, беремо тим листом, як і давнішим, на себе».

З грамоти ясно, що Казимир не був зверхником Дмитра Детька, але тільки рівнорядним сусідом, що з ним уклав Детько згоду, як рівний з рівним. Так само не підпала в 1340 р. Галичина під зверхність Мадярщини. Король Людвік I Великий у грамоті з 17 серпня 1340 р. трактує руських купців як «заграничних» і розрізняє «Руське Королівство» і угорське.

Джерела

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дмитро_Дедько&oldid=13413543