Юрій II Болеслав

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юрій II Болеслав
Dei gratia natus Dux Minoris Russiae
Yuri II Boleslav.jpg
Король Русі
Правління 1325-1340
Коронація 1325
Попередник Володимир Львович
Наступник Любарт-Дмитро
Інші титули Князь галицький
Князь володимирський
Біографічні дані
Імена Болеслав
Хрещення 1312
Дата народження 1298 або між 1311—1314
Дата смерті бл. 21 березня або 7 квітня 1340
Володимир
Місце поховання Луцьк
Дружина Офка (Євфемія) Гедимінівна
Другий шлюб Єфстафія
Діти можл. Радомир[1] і дві доньки[1]
Династія П'ясти
Батько Тройден І
Мати Марія Галицька
Herb Księstwa Czerskiego.PNG

Ю́рій II Болесла́в Тро́йденович (лат. Georgius Dei gratia Rex Russiae (напис на печатці[2]), пол. Bolesław Jerzy II Mazowiecki[3]; 1298[2] або між 1311 і 1314[4][5] — бл. 21 березня[2] чи 7 квітня 1340) — король Русі, галицько-волинський князь (13251340) з династії П'ястів[6]. Син мазовецького князя Тройдена I і його дружини Марії, доньки короля Юрія I.

Життєпис[ред.ред. код]

Діяльність[ред.ред. код]

Близько[2] 1325 року з допомогою литовських і польських військ захопив владу в Галицько-волинському князівстві[Джерело?]. Будучи католиком, самостійно прийняв православну віру й ім'я Юрій.

Cтара польська історіографія твердила, що він став сателітом Польщі, однак немає жодних доказiв цього.[7]

У зовнішній політиці намагався дотримуватись балансу стосовно сусідів. Намагаючись протистояти експансії відродженої[2] Польщі та Угорщини, підтримував союзні відносини з Тевтонським орденом, Литвою, Священною Римською імперією. Робив спробу повернути Люблінщину, яку 1303 року захопило Польське королівство, підступно вбивши намісника Георгія Рознью.

У 1327 році уклав союз з Тевтонцями, надав дозвіл торуньським купцям торгувати у Королівстві Русі. У 1330 році Польське королівство і Велике князівство Литовське спільно діяли проти Тевтонського ордену та равського князя Земовита, тому Юрій II розірвав союзну угоду[2], а 1331 року був намовлений польським посольством і частиною боярської верхівки одружитися з донькою великого князя литовського Гедиміна Офкою-Евфимією.

Напав разом з татарами на угорську провінцію бл. 1332 року. Л. Войтович висловлює припущення, що це варто розглядати не як спробу повернути втрачені землі, а розладнати польсько-угорське зближення[7].

За Юрія II в 1331 році відроджується Галицька митрополія, очолена митрополитом Гавриїлом.

Прагнучи зміцнити князівську владу, вів боротьбу проти бояр, в якій спирався на міщан. Юрій II підтримував розселення німецьких колоністів, задумав запровадити католицтво[Джерело?]. Ці заходи Юрія II Болеслава підривали значення місцевої української аристократії та великої частини православного духовенства. Надав магдебурзьке право Сяніку як король Русі у 1339 році.

Ймовірно, за рішенням Другого з'їзду монархів в угорському Вишеграді (Вишеградського з'їзду[2]), який відбувся 1338 року, територія володінь Юрія ІІ мала б відійти до Казимира ІІІ як старшому титулом родичу.[2] Польські історіографи досі доводить участь князя Юрія-Болеслава в переговорах у Вишеграді 1335 та 1338 рр., де ніби було домовлено про успадкування галицького престолу польським або угорським королем за відсутності прямих спадкоємців Юрія ІІ, однак докази участi короля або його посла у цих зустрiчах відсутні.[8]

Наслідки[ред.ред. код]

Печатка Юрія II Болеслава

1340 року бояри організували проти Юрія II Болеслава змову: отруїли його у Володимирі (ініціаторами були Данило Тобільський та управитель дому Теодор Варра[Джерело?]).

Л. Войтович вважає версію отруєння з мотиву прихильності короля до католицького обряду та iноземцiв непереконливою; також припускає, що бояри-змовники радше керувалися своїми зв'язками з Польщею або Угорщиною.[9]

Період правління Юрія II став поступовим занепадом Руського королівства: посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать майже відійшла від адміністративної влади, місцеве населення насильницько наверталось до католицизму. Масове невдоволення народу політикою Юрія II дало підставу боярам для активної агітації, активних насильницьких дій.

Титул володаря Королівства Русі тимчасово перейшов до князя володимирського Любарта (13401349). Після смерті Юрія II Болеслава почалось активне завоювання українських земель Польщею. Польський король Казимир III негайно зробив короткочасний набіг на Перемишльску землю, потім ненадавго опанував Львовом. Відтоді в Любарта почалася багаторічна суперечка з королем Казимиром III за спадщину галицьких королів. 1349 року король Казимир III захопив Галицьку землю. У квітні 1350 року угорський король Людовик Угорський уклав угоду, за якою Угорщина «відступала свої спадкові права» на Руське королівство пожиттєво своєму вую Казимирові III, який після цього став титулярним королем Русі. При відсутності сина у Казимира III Королівство Русь поверталось до Людовика Угорського разом з Королівством Польським, при наявності сина він повинен був виплатити тому відступне за Королівство Русі.

Генеалогічне дерево нащадків[ред.ред. код]

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Emblem-important.svgКонрад I Мазовецький,
князь Мазовецький,
Великий князь Краківський.
 
 
 
 
 
 
 
Земовит I Мазовецький
князь Мазовецький
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Emblem-important.svgАгафія Святославна, княгиня Мазовецька,
дочка Святослава Ігоровича, князя волинського
 
 
 
 
 
 
 
Болеслав II Мазовецький
удільний князь Князівства Мазовецького
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Emblem-important.svgДанило Романович,
князь Галицько-Волинський,
Великий князь Київський та король Русі.
 
 
 
 
 
 
 
Переяслава Данилівна
княжна Галицько-Волинська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
19.
 
 
 
 
 
 
 
Тройден I
удільний князь Князівства Мазовецького
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Від або Роман Руський
Великий Князь Литовський
 
 
 
 
 
 
 
Тройден
Великий Князь Литовський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
21.
 
 
 
 
 
 
 
Софія (Гаудемунда) Литовська
дочка Великого Князя Литовського Тройдена
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
22.
 
 
 
 
 
 
 
Анна Мазовецька
княжна Мазовецька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
23.
 
 
 
 
 
 
 
Юрій II Болеслав
князь Галицько-Волинський, Король Русі
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Emblem-important.svgДанило Романович,
князь Галицько-Волинський,
Великий князь Київський та король Русі
 
 
 
 
 
 
 
Лев I
князь Галицько-Волинський, король Русі
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Анна Мстиславна Торопецька,
дочка Мстислава Удатного, князя торопецького.
 
 
 
 
 
 
 
Юрій I
князь Галицько-Волинський, король Русі
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Бела IV,
угорський король з династії Арпадів
 
 
 
 
 
 
 
Констанція Угорська,
дочка Бели IV
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Марія Ласкарина,
дочка Феодора I Ласкаріса
 
 
 
 
 
 
 
Марія Галицька
княжна Галицько-Львівська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Emblem-important.svgКонрад I Мазовецький,
князь Мазовецький,
Великий князь Краківський
 
 
 
 
 
 
 
Казимир I Куявський П'яст,
князь Куявський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Emblem-important.svgАгафія Святославна, княгиня Мазовецька,
дочка Святослава Ігоровича, князя волинського
 
 
 
 
 
 
 
Євфимія Куявська,
княжна Куявська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Казимир І Опольський,
князь Опольський
 
 
 
 
 
 
 
Євфросинія Опольська,
княгиня Куявська, та Поморська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Віола (Велеслава) Опольська,
княгиня Опольська
 
 
 
 
 
 

У літературі[ред.ред. код]

Персонаж повісті Івана Филипчака «Дмитро Детько».[10]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Син останнього князя, газета Волинь
  2. а б в г д е ж и Михайловський В. Юрій II… — С. 705.
  3. ще є варіант лат. Boleslaum II Trojden de Masovia natus dux et dominus Russiae — дослівно означає «Болеслав II Тройденович Мазовецький, природжений герцог і володар Русі»
  4. Войтович Л. Князь Юрій-Болеслав Тройденович: ескіз портрета. — С. 216.
  5. інші дані — бл.1310
  6. Георгий (Юрий) II (Болеслав Тройденович)(рос.)
  7. а б Войтович Л. Князь Юрій-Болеслав Тройденович: ескіз портрета. — С. 217.
  8. Войтович Л. Князь Юрій-Болеслав Тройденович: ескіз портрета. — С. 218—219.
  9. Войтович Л. Князь Юрій-Болеслав Тройденович: ескіз портрета. — С. 218—219—220.
  10. Филипчак І. Дмитро Детько // Темні віки. — К. : Україна, 1993. — 444 с. — С. 18—94. — ISBN 5-319-01070-2.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Попередник
Володимир Львович
Alex K Halych-Volhynia.svg Король Русі
1325-1340
Alex K Halych-Volhynia.svg Наступник
Любарт-Дмитро