Андронік II Палеолог: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Haida (обговорення | внесок) |
Немає опису редагування |
||
Рядок 35: | Рядок 35: | ||
Невдало втрутився в боротьбу між [[Венеціанська республіка|Венецією]] і [[Генуезька республіка|Генуєю]], що призвело на початку XIV ст. до посилення впливу генуезців в імперії. Прагнучи дати відсіч сильній турецькій армії, яка до цього часу захопила майже всю Малу Азію, найняв у [[1303]] році військо [[Арагон|арагонців]] та [[Каталонія|каталонців]] на чолі з Роже де Флором, які після вбивства їхнього головнокомандуючого у [[1305]] підняли заколот, спустошили візантійські володіння, зайняли Фессалію і ряд інших візантійських областей. Спроби Андроніка II Палеолога централізувати свій уряд викликали опір феодальної знаті, яка висунула в [[1321]] році на трон його онука — [[Андронік III Палеолог|Андроніка III Палеолога]]. Внаслідок цього розпочалася громадянська війна. Після тривалої боротьби за владу, інтриг і зради ближніх у [[1328]] році він був змушений зректися престолу. Його засилали до монастиря де він помер через чотири роки. |
Невдало втрутився в боротьбу між [[Венеціанська республіка|Венецією]] і [[Генуезька республіка|Генуєю]], що призвело на початку XIV ст. до посилення впливу генуезців в імперії. Прагнучи дати відсіч сильній турецькій армії, яка до цього часу захопила майже всю Малу Азію, найняв у [[1303]] році військо [[Арагон|арагонців]] та [[Каталонія|каталонців]] на чолі з Роже де Флором, які після вбивства їхнього головнокомандуючого у [[1305]] підняли заколот, спустошили візантійські володіння, зайняли Фессалію і ряд інших візантійських областей. Спроби Андроніка II Палеолога централізувати свій уряд викликали опір феодальної знаті, яка висунула в [[1321]] році на трон його онука — [[Андронік III Палеолог|Андроніка III Палеолога]]. Внаслідок цього розпочалася громадянська війна. Після тривалої боротьби за владу, інтриг і зради ближніх у [[1328]] році він був змушений зректися престолу. Його засилали до монастиря де він помер через чотири роки. |
||
== Див. також == |
|||
{{Портал|Історія}} |
|||
* [[Список Візантійських імператорів]] |
|||
== Посилання == |
== Посилання == |
Версія за 02:01, 22 вересня 2018
Андронік II Палеолог | |
---|---|
грец. Ἀνδρόνικος Β' Παλαιολόγος | |
Імператор | |
Початок правління: | 1282 |
Кінець правління: | 1328 |
| |
Попередник: | Михайло VIII Палеолог |
Наступник: | Андронік III Палеолог |
| |
Дата народження: | 25 березня 1259 |
Місце народження: | Нікея |
Країна: | Візантійської імперії |
Дата смерті: | 13 лютого 1332 (72 роки) |
Місце смерті: | Константинополь |
Династія: | Палеологи |
Батько: | Михайло VIII Палеолог |
Мати: | Феодора Дука Ватаціна |
Андронік II Палеолог (грец. Ἀνδρόνικος Β' Παλαιολόγος, * 25 березня 1259, Нікея, Дідімотіка — † 13 лютого 1332, Константинополь) — імператор Візантійської імперії з 1282 по 1328.
Правління
Андронік II Палеолог на початку свого правління скорочує чисельність війська та скасовує укладену його батьком Михайлом VIII Палеологом церковну унію з західною (католицькою) церквою. Проводив політику приєднання до Візантії Фессалії та Епіру, що відокремилися після четвертого хрестового походу 1204 року.
Невдало втрутився в боротьбу між Венецією і Генуєю, що призвело на початку XIV ст. до посилення впливу генуезців в імперії. Прагнучи дати відсіч сильній турецькій армії, яка до цього часу захопила майже всю Малу Азію, найняв у 1303 році військо арагонців та каталонців на чолі з Роже де Флором, які після вбивства їхнього головнокомандуючого у 1305 підняли заколот, спустошили візантійські володіння, зайняли Фессалію і ряд інших візантійських областей. Спроби Андроніка II Палеолога централізувати свій уряд викликали опір феодальної знаті, яка висунула в 1321 році на трон його онука — Андроніка III Палеолога. Внаслідок цього розпочалася громадянська війна. Після тривалої боротьби за владу, інтриг і зради ближніх у 1328 році він був змушений зректися престолу. Його засилали до монастиря де він помер через чотири роки.
Див. також
Посилання
Біографія Андроніка II Палеолога у церковному лексиконі (нім.)
|
|