Генуезька фортеця (Гурзуф)

|автор проекту|веб-сторінка

Горзувіти Дженевез-Кая Генуезька фортеця
Гурзуф. Генуезька фортеця. Гравюра на металі початку XIX ст. З видання Chopin J. Russie. Par M.Chopin, ancien secretaire et bibliothecaire du prince Kourakin, ambassadeur de Russie a la cour de France 1838 року.
44°32′33″ пн. ш. 34°17′02″ сх. д.
Тип	фортеця
Статус спадщини	пам'ятка культурної спадщини України і об'єкт культурної спадщини РФ федерального значенняd
Країна	Україна
Розташування	Гурзуф, Автономна Республіка Крим
Генуезька фортеця (Гурзуф) (Україна)
Генуезька фортеця у Вікісховищі

Гурзуфська фортеця або фортеця Горзувіти (кримські татари та турки називали Дженевез-Кая) — візантійська та генуезька давня фортеця розташована в південній частині Криму, в межах міста Гурзуф). В перекладі з кримськотатарської назва означає «генуезька скала».

Фортеця Горзувіти призначалася для підпорядкування Генуї місцевого населення Гурзуфської долини і контролю за мореплавством вздовж узбережжя.

Розташування і назва

На південному березі Криму, біля входу в Гурзуфську бухту бухту, західніше від Шаляпінських скель, знаходиться Дженевез-Кая — скеля на узбережжі Чорного моря, висота якої 70 метрів. Ця скеля сформувалася внаслідок відторгнення від гряди Кримських гір.

Назва скелі від античних часів невідома, а сучасну назву дали місцеві жителі на згадку про фортецю на скалі — Дженевез-Кая (з тюркської перекладається як «Генуезька Скала»).

Опис фортеці

Для візантійців фортеця мала значне стратегічне значення, за їхнім задумом вона повинна була контролювати морську акваторію та гірський перевал (тобто головні торгові шляхи зі сходу на захід Криму). Гарнізон фортеці мав змогу проглядати Гурзуфську долину, контролювати перевал «Гурзуфське сідло», вести спостереження за головною грядою Кримських гір та акваторією моря, зокрема Гурзуфською бухтою. До фортеці Гурзувіти було важко проникнути, адже вона була оточена з трьох боків стрімкими скелями, які омивалися морем. Тільки північна сторона з'єднана з сушею — підніжжя гори Балготур.

Вершину фортеці вінчала цитадель, в якій розміщався невеликий гарнізон захисників, і була оточена мурами з бутового каменю, товщиною в 4 метри. Від основи цитаделі йшов оборонний пояс фортеці із воротами на півночі. Навпроти воріт, вище, знаходився донжон — головна башта фортеці, з приміщеннями для житла, арсеналом, запасами води і продовольства на випадок облоги. Поруч з донжоном двоповерхове приміщення вартових, крім того там ще була резиденція намісника (управителя) гурзуфської провінції.

Історія фортеці

Після переселення кочових народів, яке торкнулось і Кримського півострова, його степи були мало заселені, через регулярні набіги. У горах і при підніжжях гір селились скіфи, готи, алани, сармати і нащадки таврів. Це населення Криму, або ж аборигенів півострова візантійці називали готами. Ймовірно, саме ці готи й заселяли Гурзуфську долину, поки не прийшли візантійці.

Коли Боспорське царство увійшло до складу Візантійської імперії, візантійці мали мати надійний зв'язок між Боспором та Херсонесом, який на той час був головною військово-морською базою Візантії у Тавриці. Єдиним шляхом сполучення був морський шлях уздовж південного узбережжя півострова, адже кочуючі племена гунів у кримських степах постійно нападали.

Заснування фортеці

Перша згадка про Горзувіти була у трактаті відомого історика у Візантії Прокопія Кесарійського «Про споруди». Уже в 553–555 роках Прокопій вказував:

...Імператор спорудив там два укріплення - Алустон і Горзувіти. Тут же на цьому узбережжі є країна або область на ім'я Дорі, де з давніх часів живуть готи, котрі не пішли за Теодорихом, що прямував до Італії. Вони добровільно залишилися тут і в мій час були в союзі з візантійцями. Сама область Дорі лежить на височині, але вона не кам'яниста і не суха, навпаки, земля дуже хороша і приносить найкращі плоди.

Отже Юстиніан І у 6 столітті збудував фортецю Горзувіти, яка слугувала корабельною стоянкою для важкого, для навігації, морського шляху вздовж скалистого Південного берега Криму. Водночас вона забезпечувала і сухопутну охорону цієї місцини, адже неподалік навіищий перевал півострова, який був ключовим сухопутним форпостом.

Хазарське панування

У 6-8 столітті після приходу на Кримський півострів хазар, почалися криваві сутички між хазарами і візантійцями. Врешті-решт, хазари знищили і спалили фортецю, від якої залишились самі руїни.

Тільки в Х столітті, коли хазари пішли з півострова, місцеві жителі взялися її відбудовувати. Невдовзі фортеця була відновлена, ​​як резиденція топарха — місцевого феодала, який панував над гурзуфською долиною.

Форпост князівства Федоро

Захисні мури фортеці, які виникли в 10-13 століттях, будувались не так якісно й технічно, ніж візантійські стіни, які часто відремонтовували. Тоді ж навкого фортеці було облаштовано багато будівель. Гурзуф у 13 столітті ввійшов до складу князівства Федоро.

Генуезька фортеця

Гурзуфська фортеця у другій половині 14 століття була захоплена генуезцями, відтак було створено «Капітанство Готія», яке було одне із генуезьких колоній на півострові. Від цього часу починається наступний, третій етап у історії фортеці Гурзувіти.

Остаточне зруйнування фортеці

У 1475 році турки повністю зруйнували Гурзуф, але прижитись вони не змогли (дослідники при розкопках не знайшли типових турецьких матеріалів і предметів побуту, які знаходили у інших пунктах турецької окупації — Феодосії, Євпаторії). Гурзуфська фортеця припинила своє існування, від неї залишились лиш старі залишки стін, які з часом все більше обрушуються. Марков Євгеній Льовович так описував руїни фортеці у 20 столітті:

На самому піку кручі ще височіє напівзруйнований замок, і від нього втікають за неприступного обриву уламки стін, башточок і сходів. Це давня Горзувіта...

Археологічні особливості

Поруч скелі Дженевез-Кая і на ній самій впродовж віків поселялися люди, різні племена в різні епохи залишили на ній свій слід. Так археологами були розкопані залишки таврської ліпного посуду VII–VI ст. до н. е.. Коли ж візантійці возвели мури фортеці, а потім ще й генуезці її відбудувавши, ті культурні шари, цікаві для археологів, були понищені. Та ж ситуація сталася і з залишками фортеці, тільки тепер їх знищили забудовники куротних об'єктів за часів Російської імперії та Радянського Союзу.

Наразі, до сучасників дійшла лише напівзруйнована стіна, складена з дикого каменю. Її і дослідили археологи, в першу чергу.

В період з 1956 по 1966 роки скелю Дженевез-Кая комплексно обслідувала археологічна експедиція на чолі з Олександром Домбровським. Вчені підтвердили, що фортеця ця часів Юстініана займала площу 50 х 55 метрів, сформована з чотирьох майданчиків: Верхній, Північний, Середній та Нижній. Найбільший, верхній майданчик, мав розміри 30 х 12 метрів, зі стіною в сторону моря, яка мала парапет та зубці.

Нижче верхів'я скелі, що відповідає північно-східній частині Північного майданчика проглядаються залишки висячих сходів, ймовірно тут було розміщено пункт спостереження або місце метального пристрою. В закутку підніжжя скельної вежі облаштована невеличка спостережна вежа для одного чатового. Сам Північний майданчик (згідно залишків фундаментів) обмежений стіною, завтовшки в 4 метри, з тильної сторони якої було вмуровано два каземати (використовувалися для охорони і житла). Для стіни будівельники використали камінь-пісковик (тесаний), який скріплювали розчином із вапна та великих фракцій морського піску (очевидно, що привезених зі сходу Криму).

Обабіч фортеці проведено кілька розкопів, в одному з яких віднайшли культурний горизонт VI століття, було віднайдено місце зберігання каміння для метання. Маленькі камінці (з морської гальки) призначалися для воїнів-пращників, а великі (круглі болли, калібром 120 мм) для метальних машин: баліст або онагрів, які, ймовірно, розташовувалися на вершинах скельних веж на Верхньому та Північному майданчиках Горзувіти.

Сучасний стан

Після зруйнування фортеці на її місці було чимало споруд. В ХХ столітті Гурзуф став відомою курортною зоною, на скелі і поруч неї будувались пансіонати, дачі, вілли, готелі для відпочинку.

З середини 20 століття на скелі Дженевез-Кая (саме на місці фортеці) радянська влада збудувала корпус артеківського готелю «Скельна».

Посилання

• Гурзуфська фортеця (рос.)
• Гурзуфська фортеця (археологічні особливості) (рос.)