Лівадійський палац

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
палацовий комплекс
Лівадійський палац
Фасад Лівадійського палацу
Фасад Лівадійського палацу
Країна Україна Україна
Місто Автономна Республіка Крим:
Ялтинська міськрада:
селище Лівадія
Архітектурний стиль Ренесанс
Засновник Ламброс Кацоніс
Дата заснування 1790-ті роки
Основні дати:
Будівлі:
Білий Палац, Світський корпус, Палац барона Фредерікса, церква Воздвиження Чесного Хреста, Італійський дворик
Відомі мешканці династія Романових
Статус музей
Лівадійський палац (Україна)
Лівадійський палац
Лівадійський палац
Commons-logo.svg Лівадійський палац у Вікісховищі

Координати: 44°28′04″ пн. ш. 34°08′37″ сх. д. / 44.46778° пн. ш. 34.14361° сх. д. / 44.46778; 34.14361

Лівадійський палац — палацовий комплекс, знаходиться в смт Лівадія, Ялтинської міськради, автономна республіка Крим. Пам'ятка історії національного значення, під номером 010037-Н.[1]

Як маєток постав у 1790-их роках. Першим власником був грек Ламброс Кацоніс, який назвав садибу на згадку про своє рідне місто Лівадію. Впродовж I-ї половини XIX століття був зведений палац, парк. В 1860-их палац купила імператриця Марія Олександрівна, після перебудови він став літньої резиденцією Російський імператорів. Місце проведення Ялтинської конференції 1945 року.

Історія[ред.ред. код]

Історія виникнення Лівадійського палацу почалася в 1790-х роках, коли грецький офіцер російської служби Ламброс Кацоніс заснував тут свій маєток і назвав його на честь свого рідного міста Лівадії, що в Центральній Греції. На території маєтку він був похований після смерті в 1804 році[2]. Також в Лівадії встановлено погруддя героя[3].

Після смерті Кацоніса маєток належав наступному командиру Балаклавського грецького батальйону Теодосіосу Ревеліотісу. У нього Лівадію придбав 1835 року польський магнат Леон Потоцький, син Северина. Він збудував для себе палац і на прилеглій території в 40 десятин (1.09 га) розбив ландшафтний парк. Комплекс було збудованно за проектом ялтинського архітектора Ешлімана (18081893). Парк було засаджено миртами, кедрами, магноліями, лавром, пініями, кримськими соснами.

Царський період (1860—1917)[ред.ред. код]

Царський період історії палацу почався в 1860-му році, коли маєток після смерті Л. Потоцького перейшов у власність до російської імператриці Марії Олександрівни — дружини Олександра II. В 18621866 роках будівлю Потоцького було значно збільшено та перебудовано в так званий Великий Палац, а також збудовано Малий Палац в східному стилі (мав подібність до Ханського палацу в Бахчисараї), 2 церкви (в тому числі церква у візантійському стилі), та службові будівлі (загалом 60 будівель). Роботи велися під керівництвом придворного архітектора Іполіта Монігетті.

Подальша розбудова палацового комплексу пов'язана з науковим прогресом людства: в 1863 збудовано водогін та резервуар для води на 700 тис. відер (8`400 літрів). В 1869 — було розширено площу фруктових садів, створено оранжерею, парники та молочну ферму. В 1870-х розпочала роботу метеостанція. На початку 1890-х проведено телефон. В 1910-х пущено електростанцію, завод з виробництва льоду. Побудовано зимовий театр, гараж, та велику кількість приміщень (загалом на 1914 кількість житлових будівель сягнула — 100, а службових — 400).

В 1904 після обстеження Великий Палац було вирішено знести і на його фундаменті збудувати новий, роботи розпочалися в квітні 1910 за проектом Миколи Петровича Краснова і тривали до вересня 1911.

З 1861-го і до 1917-го року Лівадійський палацовий комплекс є літньою резиденцією російських царів Романових: Олександра II, Олександра III та Миколи II.

Радянський період (1917—1991)[ред.ред. код]

В 1917 тут короткий час розміщувалося міністерство землеробства поваленого Тимчасового уряду. В 1920-му фруктові сади було передано радгоспу Лівадія. З 1924-го комплекс було переведено в курортний фонд і в наступному році було організовано санаторій на 380 осіб. Вивіску «Лівадія — маєток його імператорської величності» замінили на „Селянський курорт «Лівадія»“.
16.07.1922 Тут було відкрито музей «побуту останньої династії Романових», музей проіснував до 1927-го року, коли був ліквідований на підставі розпорядження Кримнаркомосвіти. З Липня 1974 в Лівадійському палаці проводяться екскурсії.

Центральна зала палацу.

Український період[ред.ред. код]

Збереглося приміщення припалацової електростанції, що побудована в історичному стилі. Аби не дати загинути цікавому приміщенню, його відреставровано. Проте електрика подається до палацу з іншої мережі.

Реставроване приміщення колишньої електростанції віддано під органну залу міста Ялти, де відбуваються концерти.

У палаці відбуваються знакові міжнародні зустрічі, зокрема саміти «Україна-ЄС».

Визначні події[ред.ред. код]

З 2004-го року в Лівадійському палаці щорічно в період з червня до вересня проходять кількаденні саміти Ялтинської міжнародної стратегії (YES). В 2013-му відбулася десята конференція.

Архітектура[ред.ред. код]

Лівадійський палацовий комплекс складається з Великого Палацу (Білий Палац), Світського корпусу, палацу міністра двору барона Фредерікса, палацової церкви Воздвиження Чесного Хреста та італійського дворику.

Великий Палац (Білий Палац)[ред.ред. код]

Лавка в Італійському дворику

Двоповерхова будівля, головна в комплексі, побудована в стилі італійського Відродження. Білим палац називають, оскільки він збудований з білого інкерманського каменю, що видобувається біля міста Інкерман. Білосніжні фасади прикрашені художнім різьбленням.

Головний вхід розміщений в північному фасаді, прикрашений мармуровою аркадою. Перед входом велика площа, на якій мальовничий фонтан. З заходу площа обмежена опорними стінами, що увінчані великими теракотовими вазами з декоративними рослинами. Різьблення на дверях і мармурових диванах біля входу виконані за мотивами творів Рафаеля. Підлокотники диванів виконані у вигляді грифонів. Мармурові леви біля головного входу подібні до сфінксів

З південно-східного боку на сходах стоїть скульптура химери.

Італійський дворик[ред.ред. код]

Італійський дворик створено в стилі італійського Ренесансу. В центрі — мармуровий фонтан, від якого променями відходять 8 доріжок. З усіх чотирьох сторін він оточений аркадою напівциркульних арок, що спираються з внутрішньої сторони на колони, а з зовнішньої вростають в стіни Великого Палацу. Уздовж стін розміщенні мармурові лавки з підлокітниками в формі грифонів. Вхід до Італійського дворику прикрашають ковані ажурні ворота італійських майстрів (Верона, 1750 р.)

Церква Воздвиження Чесного Хреста[ред.ред. код]

Храм Воздвиження Чесного Хреста.
Усередині храму

Церква примикає до Великого Палацу з південно-західної сторони. Була перебудована (під керівництвом Монігетті) з костелу сім'ї Потоцьких в 1864. Через перебудову вівтар розміщено з південного боку, а не на схід, як це прийнято у православ'ї. Церкву створено у візантійському стилі, взірцем послугувала Церква Святого Луки (X вік) в Лівадії (Беотія, Греція).
Храм, як і більшість християнських церков, має форму хреста. Над церквою — невеликий купол, увінчаний хрестом. Східна стіна прорізана арочними вікнами подвійними та тройними. В оформленні церкви використано орнамент в стилі Закавказзя.
Головна ікона храму — мозаїка «Воздвиження Чесного Хреста», якою 1888 році замінили пошкоджену однойменну ікону.
Напроти церкви стоїть невелика башта-дзвіниця

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література і література[ред.ред. код]