Лівадійський палац

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
палацовий комплекс
Лівадійський палац
Фасад Лівадійського палацу
Фасад Лівадійського палацу
Країна Україна Україна
Місто Автономна Республіка Крим:
Ялтинська міськрада:
селище Лівадія
Архітектурний стиль Ренесанс
Засновник Ламброс Кацоніс
Дата заснування 1790-ті роки
Основні дати:
Будівлі:
Білий Палац, Світський корпус, Палац барона Фредерікса, церква Воздвиження Чесного Хреста, Італійський дворик
Відомі мешканці династія Романових
Статус музей
Лівадійський палац is located in Земля
Лівадійський палац
Лівадійський палац
Лівадійський палац у Вікісховищі

Координати: 44°28′04″ пн. ш. 34°08′37″ сх. д. / 44.46778° пн. ш. 34.14361° сх. д. / 44.46778; 34.14361

Лівадійський палац — палацовий комплекс, знаходиться в смт Лівадія, Ялтинської міськради, автономна республіка Крим. Пам'ятка історії національного значення, під номером 010037-Н.[1]

Як маєток постав у 1790-их роках. Першим власником був грек Ламброс Кацоніс, який назвав садибу на згадку про своє рідне місто Лівадію. Впродовж I-ї половини XIX століття був зведений палац, парк. В 1860-их палац купила імператриця Марія Олександрівна, після перебудови він став літньої резиденцією Російський імператорів. Місце проведення Ялтинської конференції 1945 року.

Історія[ред.ред. код]

Історія виникнення Лівадійського палацу почалася в 1790-х роках, коли грецький офіцер російської служби Ламброс Кацоніс заснував тут свій маєток і назвав його на честь свого рідного міста Лівадії, що в Центральній Греції. На території маєтку він був похований після смерті в 1804 році[2]. Також в Лівадії встановлено погруддя героя[3].

Після смерті Кацоніса маєток належав наступному командиру Балаклавського грецького батальйону Теодосіосу Ревеліотісу. У нього Лівадію придбав 1835 року польський магнат Леон Потоцький, син Северина. Він збудував для себе палац і на прилеглій території в 40 десятин (1.09 га) розбив ландшафтний парк. Комплекс було збудованно за проектом ялтинського архітектора Ешлімана (18081893). Парк було засаджено миртами, кедрами, магноліями, лавром, пініями, кримськими соснами.

Царський період (1860—1917)[ред.ред. код]

Царський період історії палацу почався в 1860-му році, коли маєток після смерті Л. Потоцького перейшов у власність до російської імператриці Марії Олександрівни — дружини Олександра II. В 18621866 роках будівлю Потоцького було значно збільшено та перебудовано в так званий Великий Палац, а також збудовано Малий Палац в східному стилі (мав подібність до Ханського палацу в Бахчисараї), 2 церкви (в тому числі церква у візантійському стилі), та службові будівлі (загалом 60 будівель). Роботи велися під керівництвом придворного архітектора Іполіта Монігетті.

Подальша розбудова палацового комплексу пов'язана з науковим прогресом людства: в 1863 збудовано водогін та резервуар для води на 700 тис. відер (8`400 літрів). В 1869 — було розширено площу фруктових садів, створено оранжерею, парники та молочну ферму. В 1870-х розпочала роботу метеостанція. На початку 1890-х проведено телефон. В 1910-х пущено електростанцію, завод з виробництва льоду. Побудовано зимовий театр, гараж, та велику кількість приміщень (загалом на 1914 кількість житлових будівель сягнула — 100, а службових — 400).

В 1904 після обстеження Великий Палац було вирішено знести і на його фундаменті збудувати новий, роботи розпочалися в квітні 1910 за проектом Миколи Петровича Краснова і тривали до вересня 1911.

З 1861-го і до 1917-го року Лівадійський палацовий комплекс є літньою резиденцією російських царів Романових: Олександра II, Олександра III та Миколи II.

Радянський період (1917—1991)[ред.ред. код]

В 1917 тут короткий час розміщувалося міністерство землеробства поваленого Тимчасового уряду. В 1920-му фруктові сади було передано радгоспу Лівадія. З 1924-го комплекс було переведено в курортний фонд і в наступному році було організовано санаторій на 380 осіб. Вивіску «Лівадія — маєток його імператорської величності» замінили на „Селянський курорт «Лівадія»“.
16.07.1922 Тут було відкрито музей «побуту останньої династії Романових», музей проіснував до 1927-го року, коли був ліквідований на підставі розпорядження Кримнаркомосвіти. З Липня 1974 в Лівадійському палаці проводяться екскурсії.

Центральна зала палацу.

Український період[ред.ред. код]

Збереглося приміщення припалацової електростанції, що побудована в історичному стилі. Аби не дати загинути цікавому приміщенню, його відреставровано. Проте електрика подається до палацу з іншої мережі.

Реставроване приміщення колишньої електростанції віддано під органну залу міста Ялти, де відбуваються концерти.

У палаці відбуваються знакові міжнародні зустрічі, зокрема саміти «Україна-ЄС».

Визначні події[ред.ред. код]

З 2004-го року в Лівадійському палаці щорічно в період з червня до вересня проходять кількаденні саміти Ялтинської міжнародної стратегії (YES). В 2013-му відбулася десята конференція.

Архітектура[ред.ред. код]

Лівадійський палацовий комплекс складається з Великого Палацу (Білий Палац), Світського корпусу, палацу міністра двору барона Фредерікса, палацової церкви Воздвиження Чесного Хреста та італійського дворику.

Великий Палац (Білий Палац)[ред.ред. код]

Лавка в Італійському дворику

Двоповерхова будівля, головна в комплексі, побудована в стилі італійського Відродження. Білим палац називають, оскільки він збудований з білого інкерманського каменю, що видобувається біля міста Інкерман. Білосніжні фасади прикрашені художнім різьбленням.

Головний вхід розміщений в північному фасаді, прикрашений мармуровою аркадою. Перед входом велика площа, на якій мальовничий фонтан. З заходу площа обмежена опорними стінами, що увінчані великими теракотовими вазами з декоративними рослинами. Різьблення на дверях і мармурових диванах біля входу виконані за мотивами творів Рафаеля. Підлокотники диванів виконані у вигляді грифонів. Мармурові леви біля головного входу подібні до сфінксів

З південно-східного боку на сходах стоїть скульптура химери.

Італійський дворик[ред.ред. код]

Італійський дворик створено в стилі італійського Ренесансу. В центрі — мармуровий фонтан, від якого променями відходять 8 доріжок. З усіх чотирьох сторін він оточений аркадою напівциркульних арок, що спираються з внутрішньої сторони на колони, а з зовнішньої вростають в стіни Великого Палацу. Уздовж стін розміщенні мармурові лавки з підлокітниками в формі грифонів. Вхід до Італійського дворику прикрашають ковані ажурні ворота італійських майстрів (Верона, 1750 р.)

Церква Воздвиження Чесного Хреста[ред.ред. код]

Храм Воздвиження Чесного Хреста.
Усередині храму

Церква примикає до Великого Палацу з південно-західної сторони. Була перебудована (під керівництвом Монігетті) з костелу сім'ї Потоцьких в 1864. Через перебудову вівтар розміщено з південного боку, а не на схід, як це прийнято у православ'ї. Церкву створено у візантійському стилі, взірцем послугувала Церква Святого Луки (X вік) в Лівадії (Беотія, Греція).
Храм, як і більшість християнських церков, має форму хреста. Над церквою — невеликий купол, увінчаний хрестом. Східна стіна прорізана арочними вікнами подвійними та тройними. В оформленні церкви використано орнамент в стилі Закавказзя.
Головна ікона храму — мозаїка «Воздвиження Чесного Хреста», якою 1888 році замінили пошкоджену однойменну ікону.
Напроти церкви стоїть невелика башта-дзвіниця

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література і література[ред.ред. код]