Валбжих
Валбжих Wałbrzych | |||||
---|---|---|---|---|---|
| |||||
Замок «Князь» | |||||
Основні дані | |||||
50°47′ пн. ш. 16°17′ сх. д. / 50.783° пн. ш. 16.283° сх. д. | |||||
Країна | Польща | ||||
Регіон | Нижньосілезьке воєводство | ||||
Столиця для | Валбжиський повіт і Валбжиське воєводство | ||||
Засновано | 1305 | ||||
Магдебурзьке право | біля 1400 р. | ||||
Площа | 84,7 км² | ||||
Населення | 123 635 (2008[1]) | ||||
· густота | 1460 осіб/км² | ||||
Висота НРМ | 350 ± 1 м | ||||
Міста-побратими | Фрайберг, Фоджа, Градець-Кралове (6 листопада 1991)[2] | ||||
Телефонний код | (48) 74 | ||||
Часовий пояс | UTC+1 і UTC+2 | ||||
Номери автомобілів | DB | ||||
GeoNames | 3082707 | ||||
OSM | ↑224457 ·R (Нижньосілезьке воєводство) | ||||
SIMC | 0983681 | ||||
Поштові індекси | 58-300 до 58-309, 58-316 | ||||
Міська влада | |||||
Вебсайт | um.walbrzych.pl | ||||
Мапа | |||||
| |||||
| |||||
Валбжих у Вікісховищі |
Ва́лбжих (пол. Wałbrzych, нім. Waldenburg, чеськ. Valdenburk або Valbřich) — місто в південно-західній Польщі, на річці Пелчниця.
Адміністративний центр Валбжиського повіту Нижньосілезького воєводства.
Населення — 123 635 (2007), в агломерації — 440 000.
До адміністративної реформи 1999 року місто було центром Валбжиського воєводства.
Географія[ред. | ред. код]
Валбжих розташований у Центральній Європі, у Нижній Сілезії, у Центральних Судетах. Північна частина міста розташована на Валбжиському передгір'ї, а південна — на Валбжиських горах і у Валбжиській долині.
Зі сходу на захід територія міста простягається на приблизно 12 км, а з півночі на південь — на 22 кілометри[3]. Найвищою точкою на теренах міста є гора Борова, висота якої складає 853 м над рівнем моря, найнижчою — долина річки Пелчниці, 315 м над рівнем моря[3].
Походження назви[ред. | ред. код]
Німецька назва міста Waldenburg перекладається як «лісовий город»[3]. Раніше також вживалися діалектичні назви Walmbrich, Walbrich. Окрім того, на основі німецької назви міста утворилися чеські варіанти — Valdenburk та Valbřich. Власне, саме від останньої, швидше всього, походить сучасна польська назва міста — Wałbrzych, яку воно отримало разом із приєднанням до Польщі у 1945 році[3].
Історія[ред. | ред. код]
Поселення на території сучасного міста ймовірно виникло ще у часи раннього Середньовіччя[4].
Перша згадка про поселення припадає на 1305 рік, коли Waldeberc було згадано у документі вроцлавського єпископа[5]. Вважається, що міські права поселення отримало близько 1400 року, однак вперше в якості міста Валбжих було згадано у 1426 році[4]. На той час Валбжих перебував у приватній власності. У 1492 році Валбжих став власністю родини фон Четріц та належав їм упродовж наступних майже 250 років[6].
На межі XV і XVI століть розвиток міста уповільнився, що було зумовлено гуситськими війнами за Сілезію, діяльністю в околицях груп розбійників та епідеміями.
Відновлення економічного розвитку міста настало у XVI столітті та було пов'язане із ткацтвом: спершу місцеві ремісники належали до цеху у Свідниці, але вже у 1601 році у місті було засновано власний цех[4]. Ще одним напрямком господарського розвитку міста стала гірнича справа. Так, спроби видобутку кам'яного вугілля здійснювалися тут ще з 1529 року, а у 1604 році тодішній власник Валбжиха — Діппольд Четриц, видав перше право гірниче[4].
У 1738 році власниками міста стала родина Хохбергів, які у той час проживали у замку «Князь»[6].
Після чергового складного періоду у розвитку міста, пов'язаного з Наполеонівськими війнами, на початку XIX настав період його розквіту: відбувалась стрімка індустріалізація міста, до нього було проведено гілку залізниці, було споруджено багато будівель, закладено трамвайні колії[6]. У 1818 році свою діяльність розпочала механічна прядильна фабрика, у 1820 році — фабрика машин «Huta Karol», у 1829 році — фабрика порцеляни «Krister», у 1845 році — фабрика порцеляни «Tielsch», у 1868 році — гута скла[6]. У 1838 році у Валбжиху було засновано гірничу школу[4]. Окремі з заснованих у той час підприємств функціонують до сьогодні.
Також на початку XIX століття, у 1808 році, внаслідок едикту прусського короля, який забороняв існування приватних міст, Валбжих було відібрано у родини Хохбергів[6], а вже у 1818 році місто отримало статус повітового[4].
У 1863 році було споруджено міську газову станцію, що дозволило забезпечити повсюдне вуличне освітлення, а вже у 1892 році — у Валбжиху було споруджено першу електростанцію. У 1898 році почала працювати велика електростанція, яка забезпечувала електрикою все місто та його околиці, тоді ж рушили перші електричні трамваї[4].
Під час Першої світової війни та у Міжвоєнний період місто розвивалося як осередок вугільної та важкої промисловості та розросталося територіально[4].
Після Другої світової війни[ред. | ред. код]
Місто майже не постраждало під час Другої світової війни. 8 травня 1945 року його зайняла Червона армія[4]. Невдовзі німецьке населення міста було виселено, а до Валбжиха почали прибувати польські поселенці, у тому числі з території України[6].
Після завершення Другої світової війни, місто продовжило розростатися територіально: до нього було приєднано низку навколишніх населених пунктів, будувалися нові житлові мікрорайони[6]. Також відбувався інтенсивний розвиток міста, як промислового та гірничовидобувного центру[4].
У повоєнний час було прийнято рішення замінити трамваї на тролейбуси, а ті, згодом на автобуси[4].
У 1975 році, внаслідок адміністративно-територіальної реформи, Валбжих став центром воєводства[4].
Після 1990 року, внаслідок суспільно-економічних змін, які відбулися в Польщі, було розпочато процес ліквідації шахт[6], що боляче вдарило по населенню міста.
В 1997 році на території міста було створено Валбжиську спеціальну економічну зону[6].
В районі міста Любехув у серпні 2015, ймовірно, знайшли «золотий потяг» — бронепоїзд з часів ІІ світової війни, у якому є велика кількість золота, діамантів та зброї.[7]
Впродовж останніх років місто почало активно розвиватися як туристичний центр, що насамперед пов'язано із тим, що на території міста знаходиться замок «Князь».
Демографія[ред. | ред. код]
Демографічна структура населення станом на 31 березня 2011 року[8]:
Загалом | Допрацездатний вік |
Працездатний вік |
Постпрацездатний вік | |
---|---|---|---|---|
Чоловіки | 57005 | 6872 | 40807 | 36666 |
Жінки | 63710 | 9007 | 37544 | 17159 |
Разом | 120715 | 18333 | 78351 | 24031 |
Пам'ятки[ред. | ред. код]
- Замок «Князь»;
- Замок «Старий Князь»;
- Замок «Новий двір»;
- Пальмярня;
- Старе місто як урбаністичний уклад з XII, XV, XIX і XX століть;
- Ратуша, XIX — початку XX століття;
- Палац Т'єльша, 1860 року;
- Палац Альберті, 1800—1803 років — в наш час тут знаходиться Музей порцеляни;
- Замковий комплекс Четріців, XVII—XIX століть;
- Шахта кам'яного вугілля «Юлія» — в наш час тут розміщується Центр науки і мистецтва «Стара Копальня» ;
- Мавзолей, 1936—1938 років.
- Храми
- Колегіата Найсвятішої Діви Марії Скорботної та святих Ангелів Охоронців та зальний костел, 1898—1904 років;
- Костел Божої Матері Скорботної, побудований у XIV столітті, ґрунтовно перебудований у 1714—1718 роках;
- Парафіяльний костел святого Юрія, 1894—1898 років;
- Парафіяльний костел святого Йозефа, 1908—1910 років;
- Парафіяльний костел Воскресіння Господнього, 1867—1870 років;
- Євангелістський костел, за проєктом Карла Готхарда Ланґганса, 1785—1788 років.
Наука і освіта[ред. | ред. код]
- Державний університет — Вища технічна школа ім. Анґелуса Сілезіуса (Państwowa Wyższa Szkoła Zawodowa im. Angelusa Silesiusa). У складі з наступними інститутами і факультетами: іноземні мови (англістика, германістика), педагогіка, політологія, полоністика, туризм, менеджмент.
- Приватна вища школа економіки та менеджменту.
Міста-побратими[ред. | ред. код]
- Градець-Кралове, Чехія (1991)
- Фрайберг, Німеччина (1991)
- Тула, Росія (1991)
- Ястарня, Польща (1997)
- Фоджа, Італія (1998)
- Гзіра, Мальта (2000)
- Ванн, Франція (2001)
- Борислав, Україна (2009)
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Герхард Менцель (1894—1966) — німецький сценарист.
- У місті проживав, помер український актор, театральний діяч Демчук Теофіль Семенович,
- Кшиштоф Пливачик — польський біатлоніст, уродженець міста.
- Гельмут Рюффлер (1918—2001) — німецький льотчик-ас. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста.
Галерея[ред. | ред. код]
-
Валбжих. Міська ратуша
-
Площа Юліана Тувіма
-
Головна пошта
-
Кінотеатр «Гірник» (Górnik)
-
Площа Ринок у Валбжиху
-
Валбжих, залізничний вокзал
-
Шахта Bolesław Chrobry (Болеслав Храбрый)
-
залізничний віадук
Посилання[ред. | ред. код]
- Валбжих // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Офіційний сайт міста [Архівовано 1 квітня 2020 у Wayback Machine.] (пол.)
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Wałbrzych |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Населення, площа та густота за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2007. [1].
- ↑ https://www.hradeckralove.org/walbrzych-polsko/d-54283/p1=22577
- ↑ а б в г Wałbrzych - Szkolnictwo.pl. www.szkolnictwo.pl. Архів оригіналу за 12 січня 2021. Процитовано 10 січня 2021.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н Historia. Oficjalny Serwis Miasta Wałbrzycha. Архів оригіналу за 27 січня 2021. Процитовано 9 січня 2021.
- ↑ Wałbrzych - skondensowana historia - Tajemniczy Dolny Śląsk. tajemniczydolnyslask.pl. Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 9 січня 2021.
- ↑ а б в г д е ж и к Lokalna Organizacja Turystyczna "Aglomeracja Wałbrzyska". www.lotaw.pl. Архів оригіналу за 11 січня 2021. Процитовано 9 січня 2021.
- ↑ У Польщі військові розповіли, коли дістануть на поверхню «золотий потяг». Архів оригіналу за 4 вересня 2015. Процитовано 2 вересня 2015.
- ↑ GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. stat.gov.pl (пол.). Архів оригіналу за 27 січня 2019. Процитовано 10 січня 2021.
|
|