Григор'єв Сергій Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Григор'єв Сергій Олексійович
Народження22 червня (5 липня) 1910
Луганськ, Катеринославська губернія, Російська імперія[1]
Смерть9 квітня 1988(1988-04-09)[2] (77 років)
 Київ, Українська РСР, СРСР
ПохованняБайкове кладовище
Країна Російська імперія
 УНР
 СРСР
Жанржанрове малярство, портрет і пейзаж
НавчанняКиївський інститут пролетарської мистецької культури (1932)
Діяльністьхудожник, педагог
Напрямоксоціалістичний реалізм
ВчительКрасицький Фотій Степанович, Кричевський Федір Григорович і Денисов Володимир Олексійович
Відомі учні[⇨]
ПрацівникХарківський художній інститут і Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
ЧленОб'єднання молодих митців України і Національна спілка художників України
ПартіяКПРС
У шлюбі зГригор'єва Любов Гнатівна
ДітиГригор'єва Галина Сергіївна і Григор'єва Майя Сергіївна
Званнялейтенант
Роботи в колекціїНаціональний художній музей України, Третьяковська галерея і Харківський художній музей
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора орден Трудового Червоного Прапора орден Дружби народів орден «Знак Пошани» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Народний художник СРСР народний художник УРСР заслужений діяч мистецтв УРСР Сталінська премія Сталінська премія
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Григор'єв.

Сергі́й Олексі́йович Григо́р'єв (5 липня 1910, Луганськ — 9 квітня 1988, Київ) — український радянський художник і педагог; професор з 1947 року, член-кореспондент з 1953 року і дійсний член з 1958 року Академії мистецтв СРСР; член Об'єднання молодих митців України[3] та Спілки радянських художників України. Чоловік Любові Григор'євої, батько Галини та Майї Григор'євих, дід Івана Григор'єва й Ольги Гуцу.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 22 червня [5 липня] 1910(19100705) року у місті Луганську в багатодітній сім'ї залізничного сторожа, де був одинадцятою дитиною. У 1922—1926 роках навчався у Запорізькій художньо-промисловій школі; у 1926—1927 роках відвідував ВХУТЕМАС у Москві; у 1928—1932 роках навчався в Київському художньому інституті. Його вчителями були В. Невський, М. Кузнецов, Михайло Купріянов, Лев Бруні, Володимир Фаворський, Фотій Красицький, Костянтин Єлева, Володимир Денисов, Євген Сагайдачний, Федір Кричевський. Дипломна робота — ескізи до фрески «Від перемоги до перемоги»[4].

Після інституту працював у плакатній майстерні харківського видавництва «Література і мистецтво». У 1932—1933 роках викладав на кафедрі рисунку Харківського художнього інституту; з 1934 року — доцент кафедри рисунку Київського художнього інституту.

З березня 1940 року по квітень 1946 року служив у Червоній армії. Проходив військову службу в інтендантській службі, мав військове звання лейтенанта[5]. Член ВКП(б) з 1941 року.

З 1947 року — професор, з 1950 року — керівник майстерні жанрового живопису Київського художнього інституту. У 1951—1955 роках — ректор Київського художнього інституту. В 1958 році очолив творчі майстерні Академії мистецтв УРСР, якими керував до кінця життя.

Список учнів

Мешкав у Києві в будинку на вулиці Хрещатику № 13, квартира № 11. Помер у Києві 9 квітня 1988 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52).

Творчість

[ред. | ред. код]

Працював у галузях станкового живопису (створював портрети, пейзажі, жанрові полотна), станкової графіки, плаката. Спершу був під впливом імпресіонізму, пізніше у жанрових полотнах виявив себе представником реалізму, хоч і зазнав тиску догм соцреалізму. Серед перших робіт:

  • «Купальниці» (1933);
  • «Оборона Кічкаса» (1937);
  • «Учбовий комбінат» (1937);
  • панно «Фізкультурники» (1937);
  • «Діти на пляжі» (1937, Національний художній музей України);
  • «У Каневі» (1937);
  • панно «Свято молоді» (1938);
  • «У червоноармійських таборах» (1938);
  • «Хлопці і Дніпро» (1939);
портрети
  • «Баяніст» (1937);
  • «Комсомольська сім'я» (1939);
  • «Портрет Максима Горького» (1939);
  • «Портрет дівчини» («Художник Діна Фруміна»; 1939, Національний художній музей України).

В повоєнні роки написав:

Написав портрети:

Виконав також низку графічних робіт:

  • плакати на індустріальні теми (1930-ті);
  • «В дитячій музичній школі» (1945, папір наклеєний на картон, акварель; Національний художній музей України)[8];
  • «Зима» (папір наклеєний на картон, акварель; Національний художній музей України)[8];
  • «Молодиця» (1946, акварель; Національний музей у Львові)[3];
  • «Портрет Героя Соціалістичної Праці Паші Ангеліної» (1946, акварель; Національний художній музей України);
  • «Пейзаж» (1946, акварель; Національний художній музей України);
  • «Майбутня чемпіонка» (1957, гуаш);
  • «На хрещатику» (1964, олівець);
  • «Туалет кукли» (1965, пастель);
  • «Валя Захарчук» (1965, олівець);

Брав участь у всеукраїнських виставках з 1935 року, всесоюзних з 1937 року, зарубіжних з 1933 року (Польська Республіка, 1933; Німецька Демократична Республіка, 1949; Сирія, 1955). Персональні виставки відбулися у Києві у 1940 і 1973 роках[9].

У мистецтві

[ред. | ред. код]

В журналі «Перець» № 16 за 1984 рік розміщено дружній шарж Анатолія Арутюнянца, присвячений митцю[10].

Відзнаки

[ред. | ред. код]
Обговорення двійки[ru]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Григорьев Сергей Алексеевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. ↑ The Fine Art Archive — 2003.
  3. ↑ а б в г д е Искусство стран и народов мира, 1978, с. 600, Т. 4.
  4. ↑ Художники народов СССР, 1976, с. 181, Т. 3.
  5. ↑ Григорьев Сергей Алексеевич / Память народа. (рос.)
  6. ↑ а б в Київський державний музей українського мистецтва. Каталог художніх творів (експозиція). Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР. Київ, 1958, С. 56.
  7. ↑ а б Популярная художественная энциклопедия, 1986, с. 195, А—М.
  8. ↑ а б Київський державний музей українського мистецтва. Каталог художніх творів (експозиція). Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР. Київ, 1958, С. 79.
  9. ↑ Художники народов СССР, 1976, с. 182, Т. 3.
  10. ↑ Журнал перець 1984 16. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 18 квітня 2021.

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Григор%27єв_Сергій_Олексійович&oldid=42973299