Нечипоренко Анатолій Ілліч
| Анатолій Ілліч Нечипоренко | ||
|---|---|---|
 | ||
| Народився | 1 вересня 1941 Брусилів, Житомирська область, Українська РСР, СРСР | |
| Помер | 11 квітня 2014 (72 роки) Київ, Україна ·Закрита черепно-мозкова травма і вдавлений перелом кісток черепа. | |
| Поховання | Берковецьке кладовище | |
| Громадянство |  Україна | |
| Національність | українець | |
| Місце проживання | Київ | |
| Діяльність | водій | |
| Відомий завдяки | Герой Майдану | |
| Батько | Ілля | |
| У шлюбі з | Олена | |
| Діти | Ганна | |
| Нагороди |
| |
Анато́лій Іллі́ч Нечипоре́нко (1 вересня 1941, Брусилів, Житомирська область — 11 квітня 2014, Київ) — учасник, захисник Євромайдану. Герой України.
Проживав у Києві. Закінчив 7 класів Брусилівської середньої школи № 1 і в 14 років працював різноробом на цегельному заводі. У 18 років закінчив курси водіїв і був призваний до лав Радянської армії.
Після закінчення служби в армії почав працювати в автобусному парку № 1 водієм рейсового автобуса. Згодом перейшов у таксомоторний парк № 1 м. Києва — водієм таксі.
Від 1988 року й до пенсії працював у «Київзовніштрансі» на міжнародних перевезеннях. Після виходу на пенсію працював в охороні гаражного кооперативу «Пролісок».
У нього залишилися дружина Олена Іванівна, дочка Анна, онуки Андрій і Владислав, сестра Катерина Іллівна.
Помер 11 квітня 2014 року. З майданівцем попрощалися його друзі та родичі у Михайлівському соборі[1]. Похований в Києві на Міському кладовищі «Берківцях» (ділянка № 86).
За словами доньки Анни, загиблий не був постійно на Майдані. Приходив лише тоді, коли мав таку можливість, адже до останніх днів життя мав роботу — працював в охороні гаражного кооперативу.
Був пацієнтом Київської міської клінічної лікарні № 17 за адресою провулок Лабораторний, 14 (відділення політравми). Побитий беркутом під час штурму 18 лютого 2014 р. на вул. Інститутській. Перебував у реанімації (2-й поверх) у дуже важкому стані.
Анатолій Ілліч Нечипоренко був травмований 18 лютого. Мав закриту черепно-мозкову травму і вдавлений перелом кісток черепа. Весь цей час був у комі, але перед смертю вийшов з коми й пізнавав рідних.
- Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності[2]
- Медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015) (посмертно)[3]
- ↑ Ще одного члена «Небесної сотні» відспівали у Михайлівському соборі
- ↑ Указ Президента України від 21 листопада 2014 року № 890/2014 «Про присвоєння звання Герой України»
- ↑ Патріарх Філарет нагородив почесними медалями родичів героїв Небесної сотні [Архівовано 6 липня 2015 у Archive.is] // ТСН, 5 липня 2015
- Фото
- Хроніки Революції. Інформація про потерпілих.
- «Героям слава! Повний перелік загиблих на Майдані» // «Незалежне Бюро Новин», 21 лютого 2014
