Бондарчук Сергій Михайлович

Бондарчук Сергій Михайлович
Народився	9 вересня 1961; с. Губин, Старокостянтинівський район, Хмельницька область, Українська РСР
Помер	20 лютого 2014 (52 роки); Київ, Україна; ·смертельне кульове поранення
Громадянство	Україна
Національність	українець
Місце проживання	Старокостянтинів, Хмельницька область
Діяльність	голова Старокостянтинівської міської організації ВО «Свобода», помічник-консультант народного депутата України Ігоря Сабія
Відомий завдяки	громадсько-політичний діяч
Alma mater	Кам'янець-Подільський педагогічний інститут(Фізико-математичний факультет)
Посада	учитель фізики Старокостянтинівської гімназії Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області
Термін	з 19.06.2009
Партія	ВО "Свобода"
Конфесія	православний
Батько	Михайло Павлович Бондарчук
Мати	Євгенія Степанівна Бондарчук
У шлюбі з	Тетяна Володимирівна Бондарчук
Діти	Володимир Сергійович Бондарчук
	Медаль «За жертовність і любов до України»
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бондарчук.


	Прощання з Сергієм Бондарчуком


	Автопробіг вшанування пам’яті справжнього Героя України – Бондарчука Сергія Михайловича


	Відкрита першість ДЮСШ і міста з легкої атлетики на честь Героя України Сергія Михайловича Бондарчука


	У пам'ять про героя Небесної сотні Сергія Бондарчука відкрили дві меморіяльні дошки


	Сергій Бондарчук - урок патріотизму власним життям


	Відкриття меморіальної дошки Бондарчуку Сергію Михайловичу


	На могилі Героя Небесної Сотні Бондарчука С.М.


	Вчителю фізики, який загинув на майдані встановили пам’ятний знак


	Свято знань у Старокостянтинові з гірким присмаком


	Хода за Єдність України та відкриття пам’ятного знака Небесній сотні


	Пам'ятник герою Небесної сотні


	Герою Небесної сотні присвятили книгу


	Презентація книги: "Кохання, розстріляне снайпером"


	Книга в пам'ять про коханого Героя


	Вечір-реквієм пам'яті Героя Небесної Сотні Сергія Бондарчука


	Покладання квітів до пам'ятного знака Героям Небесної Сотні у м. Старокостянтинові


	Дружина присвятила книгу чоловіку, розстріляному снайпером


	Книга про Героя

Бондарчук Сергій Михайлович (9 вересня 1961(19610909), с. Губин, Старокостянтинівський район, Хмельницька область, Українська РСР, СРСР — 20 лютого 2014, Київ, Україна) — громадсько-політичний діяч, активний учасник Євромайдану, голова Старокостянтинівської міської організації ВО «Свобода», помічник-консультант народного депутата України Ігоря Сабія, вчитель фізики Старокостянтинівської гімназії Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області. Герой України (2014, посмертно).

Життєпис

Народився в селі Губин, Старокостянтинівського району, Хмельницької області в сім'ї інтелігентів. Мати — Бондарчук (Босюк) Євгенія Степанівна викладала українську мову та літературу в Ладигівській середній школі. Батько — Бондарчук Михайло Павлович працював ветеринарним лікарем у дослідному господарстві «Самчики» Хмельницької обласної сільськогосподарської дослідної станції.

Навчався в Ладигівській середній школі. Вищу освіту здобув у Кам'янець-Подільському педагогічному інституті, був студентом фізико-математичного факультету в 1978—1983 роках. Педагогічну діяльність розпочав у 1983 році в Поповецькій восьмирічній школі Старокостянтинівського району Хмельницької області на посаді вчителя фізики та математики.

У 1994—1996 роках працював у АТ «Україна» села Сахнівці Старокостянтинівського району.

З 1997 року викладав фізику у Старокостянтинівській гімназії Хмельницької області. Вчитель вищої кваліфікаційної категорії, вчитель-методист, переможець міського та учасник обласного етапів конкурсу «Вчитель року—2013» у номінації «Фізика»^[2], координатор Всеукраїнського фізичного конкурсу «Левеня» у місті Старокостянтинові^[3].

Працюючи на педагогічній ниві, Сергій Михайлович був вчителем вищої кваліфікаційної категорії, вчителем-методистом, переможцем міського та учасником обласного етапів конкурсу «Вчитель року—2013» у номінації «Фізика», координатором Всеукраїнського фізичного конкурсу «Левеня» у місті Старокостянтинові. Він завжди сповна віддавав учням своє серце і душу, з задоволенням проводив зі своїми вихованцями весь свій вільний час, готуючи їх до предметних олімпіад, конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт Малої Академії наук України, організовуючи заняття фізичного гуртка, забезпечуючи участь гімназистів у Всеукраїнському фізичному конкурсі «Левеня».

Захоплювався історією України, багато читав, був досить ерудованою людиною. Член «Просвіти».

Сповідував і пропагував здоровий спосіб життя, активно займався спортом. У складі вчительської команди Старокостянтинівської гімназії щорічно брав участь у спортивних змаганнях із різних видів спорту, міській вчительській спартакіаді^[4]. Своїх учнів він також спонукав до занять спортом: любив грати із ними у теніс і волейбол, шахи. А ще – прагнув посіяти в їхніх душах зерна любові до рідного краю: спілкувався з ними про життя й історію України, про борців за незалежність держави, про героїв Крут.

Член виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області. Член ради сприяння розвитку освіти міста Старокостянтинова.

У 2005—2009 роках очолював міську організацію Конгресу Українських Націоналістів^[5].

З 19 червня 2009 року голова Старокостянтинівської міської організації ВО "Свобода"^[6]. Помічник-консультант народного депутата України Ігоря Сабія^[7], брав активну участь у різноманітних акціях, сам організовував акції, мітинги в Старокостянтинові.

Пов'язав своє життя з Українським Козацтвом. Курінний Українського Козацтва^[8]. Нагороджений посмертно Козацьким Хрестом «За козацьку мужність на Майдані» з правом носіння усім його нащадкам за поданням Старокостянтинівського районного козацтва, за рішенням нагородної комісії 4-го козацького редуту Майдану^[9].

Одружений на Тетяні Бондарчук, з якою прожив 33 роки, виховав сина Володимира.

Участь в Революції Гідності

Громадсько-політичний діяч. З перших днів Євромайдану пан Бондарчук брав активну участь в акціях протесту. Після побиття студентів 30 листопада 2013 року на Майдані у Києві, він організовував акції та мітинги у місті Старокостянтинові на підтримку Євромайдану, а також постійно їздив до Києва сам і організовував поїздки для участі у вічах та протестних акціях. У Києві провів усі вихідні, Різдвяні свята.

Востаннє Сергій Михайлович поїхав на Майдан вранці 19 лютого 2014 року. Він був у першій Хмельницькій сотні «Свободи», яка розмістилась в приміщенні КМДА. Зранку 20 лютого 2014 року, коли на вулиці Інститутській знову почала литись кров українських патріотів, на передову йшли лише добровольці. Кожен із них усвідомлював, що стріляють звідусіль професійні снайпери. Знали, що з походу повернуться не всі. У кожного був вибір: залишитись охороняти КМДА чи йти на передову, виносити поранених.

Не маючи зброї, бронежилетів, вони пішли проти добре озброєних силовиків. Пішов на передову і Сергій Бондарчук. На Інститутській він разом зі всіма виносив з-під куль ворожих снайперів поранених побратимів. Але одна з цих куль влучила вже в нього самого.

Першу медичну допомогу чоловікові надавали в Жовтневому палаці. Його стан був вкрай важкий. Лікарі заборонили рухатися, дали знеболюючі ліки, а він намагався встати та повернутися на передову, наполягав: «Я не можу лежати. Мені потрібно на передову. Я повинен винести поранених хлопців». Смертельно поранений, закривавлений, він думав про поранених побратимів, рвався до них на передову.

Лікарі наказали нести його в хірургію. Як розповідав один із побратимів, що несли Сергія Бондарчука до готелю «Козацький», Олександр Клочко, поранений намагався самостійно тримати рукою бинти та ватні тампони, через які весь час просочувалась кров. Коли обличчя його посіріло від крововтрати, тримати бинти допомагав чоловікові Олександр.

Медсестра, яка надавала допомогу в медпункті біля готелю «Козацький», Тамара Плошніца згадувала: «Йому надавали допомогу прямо на ношах на підлозі. Він сказав, що поранення отримав десь біля Жовтневого палацу. Що це снайпери Януковича влаштували м’ясорубку. Він був поранений дуже серйозно, але тримався героїчно. Терпів страшенний біль без жодного зойку. В нього, очевидно, було серйозне поранення з ураженням якогось життєво важливого внутрішнього органу, бо він дуже швидко втратив свідомість і лікарям так і не вдалося нічого зробити. Хоча допомогу йому надавали дуже кваліфіковано».

Побратими донесли Сергія Бондарчука до карети «Швидкої допомоги», яка чекала біля готелю «Козацький», де ще 30 хвилин боролись за його життя, але врятувати його не вдалося. Він помер від значної крововтрати. Рани виявилися смертельними, несумісними з життям. Снайпер не залишив йому шансу вижити…

Загинув 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській від кулі снайпера, коли виносив поранених.

Вшанування пам'яті

Ім'ям пана Бондарчука названо одну з вулиць у Старокостянтинові.^[10]
У Старокостянтинові 21 лютого 2014 року було проведено автопробіг для вшанування пам'яті Сергія^[11].
ВРУ прийняла постанову про присвоєння звання «Герой України» і рекомендувала Президенту Україну присвоїти звання «Герой України» загиблим учасникам акцій протесту, в тому числі Бондарчуку Сергію Михайловичу. За проголосували 346 зі 372 народних депутатів.
5 квітня 2014 року в Старокостянтинові було проведено відкриту першість ДЮСШ і міста з легкої атлетики на честь Бондарчука^[12].
Пану Бондарчуку посмертно присвоєнно звання «Почесний громадянин міста Старокостянтинова».^[13].
28 червня у Старокостянтинові відбувся парад вишиванок, присвячений пам'яті полеглих героїв та Сергієві Бондарчуку.^[14]
У пам'ять про Сергія Михайловича відкрито дві меморіальні дошки: на будівлі Старокостянтинівської гімназії, де працював пан Сергій, та на будинку, де він мешкав^[15].
Напередодні Дня вчителя на стіні Поповецької ЗОШ І-ІІ ст. було відкрито меморіяльну дошку Сергію Бондарчуку. З цієї школи розпочалася учительська діяльність Сергія Михайловича.^[16]
17 лютого 2015 року у місті Кам'янець-Подільський відкрито меморіяльну дошку на честь Сергія Бондарчука.

Нагороди

Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності^[17]
Медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015) (посмертно)^[18]