Капінос Олександр Анатолійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Анатолійович Капінос
Oleksandr Kapinos.jpg
Олександр Капінос за день до смерті
Народився 10 березня 1984(1984-03-10)
Дунаїв, Кременецький район, Тернопільська область, Українська РСР
Помер 19 лютого 2014(2014-02-19) (29 років)
Київ, Україна
зупинка серця, після перенесеної операції
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Проживання Тернопільська область:
Кременецький район, Дунаїв
Псевдонім Кремінь
Діяльність інженер-технолог[1]
Відомий громадський активіст
Alma mater Національний лісотехнічний університет України
Конфесія рідновірство[2]
Нагороди
Герой України
Медаль «За жертовність і любов до України»

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Олекса́ндр Анато́лійович Капіно́с (псевдо «Кремінь»; нар. 10 березня 1984, с. Дунаїв, Кременецький район, Тернопільська область, УРСР — пом. 19 лютого 2014, Київ, Україна) — український фермер, громадський активіст, член партії ВО «Свобода»[3]. Загинув на Євромайдані. Герой України.

Життєпис[ред.ред. код]

У 2001 році закінчив із золотою медаллю Дунаївську ЗОШ І-ІІІ ступенів та поступив на навчання в Український державний лісотехнічний університет (сьогодні — Національний лісотехнічний університет України, Львів). У 2005 році отримав диплом бакалавра з відзнакою, а 2006-го — диплом спеціаліста з відзнакою за спеціальністю «Технологія деревообробки».

Очолював громадську організацію «Патріот Волині».

У 2008—2009 роках, під час проживання у Вінниці, був керівником громадської організації патріотичного спрямування «Сколоти».

На початку 2012 року відстояв права громади і не дозволив побудувати в рідному Дунаєві завод, який би зруйнував екологію Кременецьких гір. Займався фермерством та відродженням рідного села. З 4 липня брав участь у акції на захист української мови, що відбувалася у Києві біля Українського Дому[1]. Був одним із тих, хто оголосив голодування на знак протесту проти прийняття мовного закону Ківалова-Колісніченка та протримався найдовше[4].

В одному з інтерв'ю газеті «Тиждень.ua» сказав:

«Голодую із суботи. Виїжджаючи з дому сюди, сказав собі, що без перемоги не повернуся, і вірю, що ми переможемо. Я не згодний з політиками, які сказали, що ми перемогли. Перемога — це скасування законопроекту і мораторій на спекуляцію мовними, історичними питаннями, які призводять до розколу нації. Вважаю, що таке рішення влади може бути вказівкою Кремля. Керівництво за певні свої інтереси віддає наші мовні інтереси. Крім того, наближаються вибори. Люди, які обирали Януковича і Партію регіонів, уже не збираються за них голосувати, я це знаю від них особисто. І окрім таких штучних проблем, як мовна, у них немає інших методів, щоб утриматися при владі.»[5]

В інтерв'ю інтернет-виданню «Paralleli» зауважив:

«Я приїхав наступного дня після голосування цього закону. Їхав сам, автостопом. Раніше ніколи не голодував. Є побоювання тільки за своїх рідних. Я знав, чому сюди їду. Кудись йти чи їхати і вертатися без перемоги, мені вже таке просто набридло. Я фермер. Мав би зараз до жнив готуватися. А так отут зараз».[6]

Щороку приїздив до Києва на Покрову та брав участь у маршах УПА.

Організатор багатьох вечорниць та культурно-мистецьких заходів для молоді, які відроджували традиції та культуру предків-українців. Ініціював створення пам'ятника Шевченку в рідному селі, був першим, хто виступив за зняття радянської символіки у рідному селі; створив спортивний клуб і власним коштом та силами облаштовував його[7].

У сусідньому селі Куликів Сашко співав у хорі й організував гурток зі співів. Грав на баяні, гітарі, бандурі, знав і збирав українські пісні, був закоханий в історію України. «Жоден житель цього села стільки не зробив, як він. Його вся молодь поважала, такого хлопчини більше немає у всьому районі», — зазначає директор клубу села Куликів Микола Каняєв.[8]

Волонтер літніх таборів для дітей-сиріт зі всієї України, що проходили за ініціативою міжнародного благодійного фонду «Нове покоління».

Біля пам'ятника Тарасові Шевченку в Києві під час маршу 1 грудня 2013 року

На Майдані[ред.ред. код]

Був активним на Євромайдані, служив у 35-ій штурмовій сотні «Волинська Січ». Батько зізнається, що не завжди підтримував сина, коли той їхав на Майдан. За незламний дух мав псевдонім «Кремінь». Був ройовим. «Йому довіряли, бо був відповідальним, беззаперечно виконував всі накази», — каже Сергій Мерчук, боєць Волинської Січі.

Сестра Олександра Капіноса пригадує, що він був на Майдані у Києві від листопада 2013 року. Додому приїжджав ненадовго за чистими речами та відпочити. Новий Рік, Різдво зустрічав з побратимами на Майдані. 18 лютого 2014 року телефонував та казав, що якщо нічого не зміниться — повернеться в рідне село[9], але вже увечері між 21:00 та 22:00 годинами отримав поранення голови від вибуху гранати під час атаки силовиків біля барикади поблизу Будинку профспілок. 18-го лютого увечері 35-сотня мала завдання обороняти двір Будинку профспілок. «Ми закидали міліцію коктейлями Молотова, вийшли з двору і всі кажуть, що треба йти відпочити. А Сашко перебиває: „Ні, нікуди не йдемо, тому що людей небагато, Беркут може прорвати кордон“. Ми погодилися. За годину він отримав смертельне поранення», — пригадує Сергій Мерчук. Пораненого Героя відвезли до лікарні, де йому зробили операцію. Перед операцією Олександр був при свідомості. Сказав, що в нього стріляли. Навіть тоді переконував: «Все буде добре, ми переможемо!» Боровся до останнього. Після надзвичайно важкої та тривалої операції прийшов до тями, але травма була надто складною. 19 лютого помер після 4-годинної операції в лікарні — зупинилось, не витримало серце[10].

«Коли я впаду, мою кров вип'є рідна земля, щоб виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце», — такий напис вибрав Сашко для пам'ятника Борцям за Волю і незалежність України, який разом з братом побудували в сусідньому селі Куликів.

«Сашко загинув з вірою в те, що справи його будуть продовжені і Україна пишатиметься своїми синами», — переконана його дівчина Олена Котляр. 10 березня Олександру мало б виповнитися 30 років. Після перемоги Єврореволюції він збирався одружитися.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Памятний знак Олександрові Капіносу на алеї Небесної сотні
  • 20 лютого в Архікатедральному соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці (УГКЦ) у Тернополі в день жалоби відслужили Святу Літургію за невинно убієнними в час мирних акцій у Києві Олександром Капіносом та Устимом Голоднюком[11].
  • 10 березня 2014 року в Куликові Кременецького району відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки жителю села Олександрові Капіносу, яку встановили на клубі[12].
  • На День Незалежності 24 серпня 2014 року в Дунаєві відкрили пам'ятник Герою Небесної сотні. Участь в урочистому відкритті пам'ятника Олександру Капіносу взяв голова Тернопільської облдержадміністрації Олег Сиротюк і голова Кременецької райдержадміністрації Віталій Ткачук. На пам'ятнику Олександр Капінос зображений у повен зріст зі стягом у руках. Біля його ніг лежить бандура.[9][13]Він умів грати на цьому інструменті. Як оповіла рідна сестра — Наталія Каняєва, Олександр вмів грати ще й на гітарі і знав безліч українських пісень.[9]
  • На честь О. Капіноса 2014 названо вулицю в Дунаєві.[14]
  • Пам'ятна дошка на будівлі корпусу № 2 НЛТУ.

Нагороди[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Logo YouTube por Hernando.svg Тернопіль: представник громади Олександр Капінос
Nuvola apps kaboodle.svg Logo YouTube por Hernando.svg Участь в акції на захист української мови, Київ, липень 2012 року
Nuvola apps kaboodle.svg Logo YouTube por Hernando.svg Олександр Капінос співає на Майдані
Nuvola apps kaboodle.svg Logo YouTube por Hernando.svg На Тернопільщині в останню путь провели Олександра Капіноса  // Спецвипуск ТСН. — 2014. — 21 лютого.
Nuvola apps kaboodle.svg Logo YouTube por Hernando.svg Похорон Олександра Капіноса, с. Дунаїв  // Телекомпанія TV-4. — 2014. — 21 лютого.
Nuvola apps kaboodle.svg Logo YouTube por Hernando.svg Небесна сотня: Олександр Капінос  // Телекомпанія TV-4. — 2015. — 19 лютого.
Nuvola apps kaboodle.svg Logo YouTube por Hernando.svg Фільм «Люди. Майдан. Герої» // Телеканал ІНТБ. — 2016. — 10 травня.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Тернопіль: співчуття рідним і близьким Олександра Капіноса (текст інтерв'ю 2012 р.) // 7 Днів — Україна. — 2014.   19 лютого.
  2. Особисті свідчення І. Аркуші, І. Мороза, О. Джура, Б. Явора та інших, разом з якими О. Капінос перебував у громаді рідновірів та брав активну участь в організації та проведенні обрядів.[Джерело?]
  3. Олександр Капінос на сайті ВО «Свобода»
  4. Каменяр К. «Пам'яті борця за Україну Сашка Капіноса» // «Каменярі-інфо». — 2014. — 20 лютого.
  5. Обличчя протесту // Тиждень.ua. — 2012. — 12 липня.
  6. Я голодую! // Paralleli. — 2012. — 12 липня.
  7. Віра Касіян. Щиро прагнув відродити село // Вільне життя плюс. — 2014. № 31 (23 квіт.). . С. 7.
  8. Олександр Капінос // Небесна сотня.
  9. а б в Пам'ятник Герою Небесної сотні — Олександру Капіносу постав у Дунаєві
  10. ВО «Свобода» висловлює співчуття рідним і близьким націоналіста Олександра Капіноса з приводу його трагічної смерти // ВО «Свобода». — 2014. — 19 лютого.
  11. За душі Капіноса, Голоднюка та інших, убитих на Майдані, у Тернополі моляться зі сльозами (Фото) // 7 Днів—Україна. — 2014. — 20 лютого.
  12. Марічка Шаган-Тетеря. У пам'ять про Олександра Капіноса // Вільне життя плюс, № 20 (15548), 14 березня 2014 року.
  13. Герой Майдану з Тернопільщини постав у повен ріст у бронзі // 0352.
  14. Документ.
  15. Указ Президента України від 21 листопада 2014 року № 890/2014 «Про присвоєння звання Герой України»
  16. Патріарх Філарет нагородив почесними медалями родичів героїв Небесної сотні // ТСН. — 2015. — 5 липня.

Посилання[ред.ред. код]