Наконечний Іван Максимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Максимович Наконечний
Псевдо Ivan Nakonechnyj 
Народився 18 жовтня 1931(1931-10-18)
Київ, Українська СРР, СРСР
Помер 7 березня 2014(2014-03-07) (82 роки)
Київ, Україна
Поховання Лісове кладовище
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Відомий завдяки Герой Майдану, Герой України
Батько Максим Наконечний
Родичі син
Нагороди
Герой України
Медаль «За жертовність і любов до України»
Медаль «За жертовність і любов до України»

Іван Максимович Наконечний (18 жовтня 1931, Київ, УРСР — 7 березня 2014, Київ, Україна) — активіст Євромайдану. Найстарший[1] загиблий Небесної сотні, помер в лікарні після травм не сумісних з життям. Герой України. Офіцер ВМС СРСР.

Біографія[ред. | ред. код]

Офіцер ВМС СРСР у відставці.

З 1982 року жив із сім'єю в Києві.

В 2012 році поховав дружину, уродженку Санкт-Петербурга, якій вдалось пережити блокадну зиму.

На Майдані[ред. | ред. код]

У 82 роки був на Майдані ще до часу розгону студентів 30 листопада 2013 року. Після розгону студентів 30 листопада 2013 року він щодня був на Майдані і підтримував народ України.

Посвідчення захисника Майдану — номер 91587 від 8 січня 2014 року. Родичі вмовляли його не ходити на Майдан в такому віці. У відповідь вони чули, що він давав військову присягу — захищати свій народ. Іван знав, на яку небезпеку наражає себе, тому заздалегідь поклав до кишені паспорт і аркуш паперу з контактами родичів. Їх знайшли в кишенях загиблого.

Помер Іван в одній із київських лікарень від ран, отриманих під час сутичок 19 лютого на вулиці Інститутській. Важкі травми голови і шийного відділу хребта спричинили кому, внаслідок чого до тями Іван Наконечний так і не прийшов. Швидка привезла його до Інституту нейрохірургії і професор, який робив йому операцію, припустив, що удар міг бути нанесений важким металевим предметом.

Син Івана мешкає у Санкт-Петербурзі, на батьківщині своєї матері. Він був повідомлений про загибель батька, але відмовився його ховати або ж попрощатися з батьком. «У вас там багато бандерівців. Мені страшно туди їхати», — сказав син загиблого героя Небесної сотні.[2]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка на будинку, в якому жив І. М. Наконечний
  • В Києві на стіні будинку по вулиці Лісківській, 28, в якому жив І. М. Наконечний, встановлено меморіальну дошку.

Нагороди[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Син найстаршого з «Небесної сотні» побоявся приїхати з Росії на похорон батька [Архівовано 3 серпня 2016 у Wayback Machine.]. УНІАН. 13.03.2014
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 14 березня 2014. Процитовано 13 березня 2014. 
  3. Указ Президента України від 21 листопада 2014 року № 890/2014 «Про присвоєння звання Герой України»
  4. Патріарх Філарет нагородив почесними медалями родичів героїв Небесної сотні [Архівовано 6 липня 2015 у Archive.is] // ТСН, 5 липня 2015

Посилання[ред. | ред. код]

Іван Максимович Наконечний[ред. | ред. код]

(18 жовтня 1931 року, с. Краснопілка (с. Бурти), Кагарлицький район, Київська область – 7 березня 2014 року, м. Київ) – учасник Революції Гідності, Герой Небесної Сотні, Герой України.

Життєпис[ред. | ред. код]

Іван Максимович Наконечний народився 18 жовтня 1931 року в селі Краснопілка (нині частина села Бурти) Кагарлицького району Київської області. Зовсім малим пережив Голодомор, утративши сестру – одну з п’ятьох дітей у родині. Пам’ятав німецьку окупацію. Закінчивши місцеву школу, три роки служив матросом на військовому кораблі в Севастополі. Тоді й вирішив пов’язати свою долю з військово-морським флотом. Після навчання у морському училищі отримав звання лейтенанта, служив у Ленінграді. Там і одружився. У подружжя народилися двоє синів. Заради родини після п’яти років служби Іван Наконечний демобілізувався та влаштувався працювати інженером. На початку 1980-х років Іван Максимович повернувся на Київщину, щоб доглядати за паралізованою матір’ю та батьком, згодом оселився у Києві, куди переїхала і його дружина.

За два роки до Революції Гідності в житті Івана Максимовича сталася трагедія – він овдовів і втратив одного із синів[1].

Революція Гідності[ред. | ред. код]

18 лютого разом із тисячами інших мітингувальників Іван Наконечний був в урядовому кварталі, оточеному силовиками. Спецпризначенці, використовуючи зброю, намагалися перешкодити колонам майданівців прорватися до будівлі Верховної Ради України. Після 15-ї години спецпризначенці почали відтісняти протестувальників до майдану Незалежності. Проти людей застосовували травматичну зброю, їх закидали світлошумовими гранатами. Багато кого з тих, хто відстав, силовики по-звірськи побили. Серед цих людей опинився й Іван Наконечний[2]. Біля будинку № 16 на вулиці Інститутській він отримав важкі травми голови та шийного відділу хребта. Його шпиталізували до Інституту нейрохірургії, зробили операцію. Упродовж двох тижнів поранений був у комі, але 7 березня 2014 року його серце зупинилося[3].

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

21 листопада 2015 року – ім’я та портрет Івана Наконечного розміситили у тимчасовому Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві[4].

19 лютого 2016 року – в Києві на фасаді будинку по вулиці Лісківській, 28, в якому жив Іван Наконечний, відкрито меморіальну дошку на його честь[5].

23 серпня 2019 року – ім’я та портрет Івана Наконечного викарбували на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові[6].

2 вересня 2019 року – на будівлі Буртівської загальноосвітньої школи, де навчався Іван Наконечний, установлено меморіальну дошку[7].

21 серпня 2020 року – в селі Бурти на вшанування пам’яті Івана Наконечного та всіх загиблих майданівців відкрили пам’ятний знак "Розстріляна гідність"[8].

Нагороди[ред. | ред. код]

21 листопада 2014 року – за громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Максиму Наконечному присвоїли звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка"[9].

4 липня 2015 року – Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України УПЦ КП Філарет нагородив Максима Наконечного медаллю "За жертовність і любов до України"[10].

  1. admin (3 грудня 2021). Іван Наконечний. Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності (укр.). Процитовано 29 січня 2024. 
  2. Суди по Майдану. Хто відповів за злочини, скоєні в центрі Києва 18 лютого 2014. LB.ua. 18 лютого 2021. Процитовано 29 січня 2024. 
  3. admin (3 грудня 2021). Іван Наконечний. Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності (укр.). Процитовано 29 січня 2024. 
  4. admin (21 листопада 2015). В Києві встановили Меморіал пам'яті Героям Небесної Сотні. Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності (укр.). Процитовано 29 січня 2024. 
  5. Новини - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація. desn.kyivcity.gov.ua. Процитовано 29 січня 2024. 
  6. Меморіал Героїв Небесної Сотні, Львів. #FINDWAY - Всі туристичні місця України (uk-ua). Процитовано 29 січня 2024. 
  7. У Буртах відкрито меморіальну дошку найстаршому з Небесної Сотні. Кагарлик.City (укр.). Процитовано 29 січня 2024. 
  8. У селі Бурти Кагарлицького району вікрили пам’ятник Героям Небесної Сотні "Розстріляна Гідність". Кагарлик.City (укр.). Процитовано 29 січня 2024. 
  9. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №890/2014 Про присвоєння звання Герой України. 
  10. admin (3 грудня 2021). Іван Наконечний. Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності (укр.). Процитовано 29 січня 2024.