Василько Ростиславич

Василько Ростиславич
Князь теребовлянський
Правління	1085-1124
Попередник	Не було
Наступник	Ростислав Василькович
Біографічні дані
Народження	бл.1066
Смерть	28 лютого 1124/1125
Діти	Ігор, Ростислав
Династія	Рюриковичі
Рід	Ростиславичі
Батько	Ростислав Володимирович
Медіафайли у Вікісховищі

Пам'ятник князеві Васильку в Теребовлі

Василько Ростиславич (* бл.1066 — † 28 лютого 1124/1125) — теребовлянський князь, разом з братами Рюриком та Володарем — один із засновників незалежного Галицького князівства.

Біографія

Третій син тмутараканського князя Ростислава Володимировича. Його батько — перший «князь-ізгой» — був отруєний у Тмутаракані. Після смерті батька 1067 року разом зі старшими братами Рюриком і Володарем, Василько був вигнаний із Тмутаракані, і відтак усі троє самі зробилися «князями-ізгоями».

1084 року Рюрик за підтримки місцевого населення захопив владу в Перемишлі. Незабаром до нього приєдналися молодші брати Володар (осів у Звенигороді) та Василько (осів у Теребовлі). Таким чином сформувалися незалежні Перемиське, Звенигородське та Теребовлянське князівства, які в 1141 році син Володаря Володимирко об'єднав у єдине Галицьке князівство.

1092 року Василько Ростиславич уклав союз із половцями і рушив у похід на Польщу «пустошити ляхів».

Поклав початок галицькій експансії в пониззя Дністра та активно розвивав стосунки з Візантією. 1091 року дружина Василька, можливо, брала участь в битві на ріці Маріці неподалік від Константинополя на стороні візантійського імператора Олексія I Комніна та в союзі з половцями на чолі з Тугорканом та Боняком, в якій союзне військо завдало поразки печенігам.

Осліплення

Осліплення князя Василька. Мініатюра з Радивилівського літопису XV ст.

Залишки городища в селі Віта-Поштова. Дослідники припускають, що тут був літописний Звенигород, де осліпили князя Василька

Курс Ростиславичів на незалежність їхніх князівств викликали невдоволення волинського князя Давида, який перед тим контролював галицькі землі та київського князя Святополка II, що боявся зростання впливу галицьких князівств.

В 1097 році Василько брав участь у Любецькому з'їзді князів. Вже по дорозі додому, його запросив погостювати київський князь Святополк II. Не очікуючи зради, Василько погодився, хоч вірний дружинник і попереджав його про змову.

Василька схопили слуги Святополка II та Давида Волинського, а вівчар Святополка Берендій його осліпив.

Ось як описує події Повість минулих літ:

І послухав його Святополк, і послав [посла] по Василька, говорячи: «Якщо ж ти не хочеш ждати до іменин моїх, то прийди нині та привітаєш мене і посидимо ми всі з Давидом». І Василько обіцявся прийти, не знаючи лукавства, що його кував на нього Давид. Василько, отож, сівши на коня, поїхав. І встрів його отрок його, і розповів йому, говорячи: «Не ходи, княже. Вони хотять тебе схопити». Та не послухав він його, думаючи: «Як мене хотять схопити? Щойно вони цілували хреста, кажучи: «Якщо хто проти кого буде, то хрест проти того хай [буде] і ми всі». І, подумавши так, він перехрестився, мовлячи: «Воля господня хай буде». І приїхав він з невеликою дружиною на княжий двір. І вийшов назустріч йому Святополк, і пішли вони в гридницю, і прийшов Давид, і сіли вони, і почав Святополк говорити: «Останься на святки». І сказав Василько: «Не можу я, брате, остатись. Уже повелів я обозові піти вперед». Давид же сидів, як німий. І сказав Святополк: «Снідай, брате». І згодився Василько поснідати. І сказав Святополк: «Ви посидьте удвох тут, а я піду розпоряджусь». І він вийшов звідти, а Давид із Васильком сиділи удвох, і почав Василько говорити до Давида; а Давид не міг ні говорити, ані слухати, бо він злякався був, облуду маючи в серці. І, посидівши трохи, Давид сказав: «Де є брат?» А вони, [слуги], сказали йому: «Стоїть на сінях». І, вставши, Давид сказав: «А піду я до нього, а ти тут, брате, посиди». І, вставши, Давид вийшов звідти. А як вийшов Давид, то заперли Василька в п’ятий [день] листопада і, окувавши у дві окови, приставили до нього сторожів на ніч. А назавтра Святополк скликав бояр і киян і розповів їм, що йому розказав був Давид, мовляв: «Брата тобі він убив і на тебе врадився з Володимиром. Він хоче тебе убити і город твій зайняти». І сказали бояри і люди: «Тобі, княже, голови своєї треба берегти. І якщо сказав правду Давид, хай дістане Василько кару. Якщо ж неправду говорив Давид, хай дістане він одплату від бога і одповідає перед богом». І довідалися [про це] ігумени, і стали вони благати за Василька перед Святополком, і сказав їм Святополк: «Оно Давид!» А Давид, це вивідавши, став під’юджувати [Святополка] на осліплення [Василька]: «Якщо ж ти сього не зробиш і його пустиш, то ні тобі [не] княжити, ні мені»,— бо Святополк хотів пустити його, а Давид не хотів, остерігаючись його. І на ту ніч повезли його до Звенигорода,— а це є город невеликий коло Києва, так верстов із десять оддалеки,— і, привізши його на возі, окованого, зсадили його з воза, і ввели у невелику хижу. І коли він [тут] сидів, узрів Василько торчина, що гострив ножа, і зрозумів, що хотять його осліпити, і заволав він до бога плачем великим і стогоном великим. І тут увійшли, послані Святополком і Давидом, Сновид Ізечевич, конюх Святополків, і Дмитро, конюх Давидів, і стали розстеляти ковер. І, розіславши, вони схопили Василька обидва, намагаючись повалити його. Та він боровся з ними кріпко, і не могли вони його удвох повалити. А тут увійшли другі, і повалили вони його, і зв’язали його, і, знявши дошку з печі, поклали на груди йому. І сіли по обидва боки Сновид Ізечевич і Дмитро, і не могли його удвох вдержати. Тоді підійшло інших двоє, і зняли вони другу дошку з печі, і сіли оба, і придавили його так сильно, що груди затріщали. І приступив торчин, на ім’я Берендій, овчар Святополків, держачи ножа. Він намагався ввертіти ножа в око, та не попав у око, а перерізав йому лице,— і було знати [пізніш] рану ту на лиці його. Потім же він увертів йому ножа в око і вийняв зіницю, тоді в друге око ввертів ножа і вийняв другу зіницю. І по тім часі він був, як мертвий…

Розбудова Теребовлянського князівства

Поки Василько перебував в полоні, Давид Волинський в союзі з половцями напав на Теребовлянське князівство і почав займати прикордонні фортеці. Проте на захист земель Василька виступив Володар, переміг Давида та домігся визволення Василька.

1099 року проти Ростиславичів виступив київський князь Святополк II. У битві на Рожному полі (на захід від міста Золочева) об'єднане військо Володаря та Василька розгромило дружину Святополка II, який був змушений рятуватися втечею до Володимира. Того ж року над Вягром, неподалік від Перемишля, за допомогою половецького хана Боняка Ростиславичі завдали поразки угорському війську на чолі з королевичем Коломаном, якого закликав на допомогу Святополк. Завдяки цим двом перемогам, Ростиславичі забезпечили незалежність Галицької землі.

На новому князівському з'їзді у Витачеві під Києвом 1100 року, що був по суті продовженням Любецького з'їзду, Святополк, Володимир, Давид і Олег уклали між собою мир. Давид Ігорович втратив Володимир, натомість став правити у Дорогобужі та Буську. З'їзд також вирішив забрати у Василька Теребовлянське князівство і віддати його Святополку, проте Володар і Василько відмовились виконувати несправедливе рішення.

У надзвичайних умовах та під тиском як зі сходу, так і з заходу, осліплений Василько проявив себе талановитим правителем. 1122 року Володар через зраду Петра Властовича потрапив в руки польського князя Болеслава III Кривовустого. За величезний як на той час викуп у 20 тисяч гривень сліпий Василько викупив брата з польського полону.

Родина

Після смерті Василька Ростиславича в 1124 році від Теребовлянського князівства відокремилось Галицьке, в якому став правителем син Василька Ігор, а Теребовля відійшла Ростиславу

Діти:

• Ігор (? – 1141), князь галицький.
• Ростислав (? – 1141), князь теребовлянський
• NN Васильківна (? – ?), дружина чеського князя Вратислава Брненського

Джерела

• Леонтій Войтович. Перша галицька династія. Генеалогічні записки. — Львів, 2009. Вип. 7 (нової серії 1)
• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
• Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — Київ: Дніпро, 1989.
• Котляр М.Ф. Василько Ростиславич // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 447. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
• Котляр М.Ф. Рюриковичі в Галичині й на Волині // Український історичний журнал. — 2008. — № 3 (480). — С. 30–45. ISSN 0130-5247

Посилання

• Віртуальна Русь
• Dynastia Rurykowiczow 13 (пол.)

Попередник Не було

Князь теребовлянський 1085-1124

Наступник Ростислав Василькович