Хотинське повстання (1919)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хотинське повстання (1919)
Українська революція
Хотинське повстання, на 22 січня 1919 р.
Хотинське повстання, на 22 січня 1919 р.

Хотинське повстання, на 22 січня 1919 р.
Дата: січень-лютий 1919 року
Місце: Хотин (жудець), Румунське королівство
Результат: Перемога румунських військ
Сторони
Хотинська директорія
УНР 		Румунське королівство
Командувачі
голова Хотинської Директорії М. Лискун
секретар Л. Токан 		генерал С. Поеташ
генерал М. Скіна
Втрати
~15 000 солдатів і цивільних, вбитих у бою чи страчених пізніше 1 генерал, 4 офіцери, 364 солдати

Хотинське повстання[1] — організований виступ населення Хотинського, Бєльцького та Сороцького повітів проти румунської окупації. Хотинським названо тому, що центральні події відбувалися саме в Хотинському повіті.

Перебіг повстання і його керівництво[ред. | ред. код]

Формально Хотинським повстанням керувала Хотинська директорія, сформована з 5 осіб (голова М. Лискун, секретар Л. Токан). Вона намагалася співпрацювати з Директорією УНР, чий представник — отаман військ могилівського району І. Маєвський — дещо допомагав повстанцям зброєю.

Хотинський Дністер

Розпочалося повстання у ніч з 5 на 6 січня (за старим стилем; з 18 на 19 січня — за новим стилем), із самостійного виступу загонів Георгія Барбуци і А. Старова, яких, усупереч планам штабу підготовки повстання, підбив на виступ Маєвський. Загін у числі від 400 до 600 бійців, які здебільшого були колишніми солдатами царської армії — вихідцями з Хотинського та Сороцького повітів, переправився через Дністер у районі села Атакі Сороцького повіту (нині селище Отач Окницького району Молдови) і за активної підтримки місцевого молдавського населення захопив значну частину Сороцького повіту. Дії загону Барбуци були також підтримані вже зазначеним бронепотягом під керівництвом матроса Мулера і сокирянця Миколи Скутельника. При цьому, прямо на мості повстанці повісили командира румунської дивізії — генерала Поеташа (згодом був похований румунами в Сороках). Майже одночасно загони А. Старова і В. Штеплюка переправилися через Дністер у районі села Наславча (нині теж Окницький район Молдови). Далі загін Барбуци рухався в бік Окниці, Сокирян, Гвіздівців, Романківців. Повстанці Старова і Штеплюка натомість, діяли в районі інших сіл. Потім вони дійшли до станції Ларга, яку захопив загін помічника Барбуци, Михайла Нягу. У всіх селах почали спалахувати стихійні локальні повстання, бої з румунськими вояками і жандармами.

Меморіал героям Хотинського повстання в січні 1919 року у Хотині

І лише в ніч на 10(23) січня Хотинська Директорія підтримала вже розпочате повстання. У ніч із 9 на 10 січня в районі хотинських Атак група селян зібралася зайняти мости через Дністер, для того, аби переправити до Бессарабії зібрану й закуплену в подільських селян зброю. Румунський патруль, помітивши повстанців, сповістив свою батарею і вона відкрила вогонь. Звуки гарматних пострілів (їх було 40) послужили сигналом для всього населення Хотинського повіту, і воно — хто зі зброєю, хто з косою — виступило проти румунів. Ті румунські солдати й жандарми, які опиралися, були вбиті, а ті що здали зброю — взяті до полону. 10 січня Хотин і навколишні його села були в руках повстанців. Хотинська Директорія вирішила негайно підтримати фактичне розпочате повстання, і в ніч на 10(23) січня під її керівництвом Рукшинський і Ставчанський загони, у кількості 230 вояків, під командуванням Н. Адажія і К. Єремецького зібралися у Хотинському лісі. Підступи до мостів пильно охоронялися румунськими військами, які звели дротяні укріплення, виставили кулемети. Захопити їх можливо було лише ударом зненацька, як з боку Дністра, так і з тилу. Сигналом до бою мали стати постріли УНРівської артилерійської батареї (можливо, за сприяння Г. Маєвського), що стояла в Жванці. Але збір загону у Хотинському лісі виявив кінний румунський патруль. Артилерія окупантів обстріляла ліс. Вибухи снарядів і були сприйняті повстанцями як очікуваний сигнал. У темноті партизани наблизилися до ворожих укріплень і кинулись на штурм. У цей же час інший загін повсталих у 300 багнетів, під командою І. Бабича пішов у наступ на Атаки з лівого берега Дністра. Унаслідок рішучих дій переправи були захоплені, а село визволене від окупантів. Понад 100 румунських солдатів і офіцерів потрапили до полону, забрано 10 кулеметів, багато рушниць і набоїв.

І. Ф. Лискун
Хотинщина, 1918 рік

Повстанці захопили місто Хотин, село Атаки Хотинського повіту і більшість інших сіл повіту, з яких вигнали румунську владу. Крім Рукшинського і Ставчанського полків був сформований також Данковецький полк. 11(24) січня Анадольський полк розгорнув наступ у напрямку Хотин — Кельменці — Ларга — Сокиряни, а Данковецький і Рукшинський діяли в інших напрямках — на Новоселицю, Ліпкани й Окницю. Разом вони незабаром очистили від румунських військ майже весь Хотинський повіт. Повстання тривало від 6 до 31 січня 1919 року.

Однак румуни поступово оговталися. До Хотинського і Сороцького повітів були стягнуті значні сили румунських військ: 1-й прикордонний полк, 1-ша кавалерійська дивізія, 8-ма та 9-та піхотні дивізії, загони спецпризначення. Значну допомогу їм надавали інші держави Антанти — у бойових діях безпосередню участь брали французькі артилерійські частини. Англійські офіцери стали інструкторами. Загальне керівництво з придушення повстання, разом із румунським генералом Давідоглу, здійснював керівник англійської місії в Румунії генерал Ґринґлі.

Після завзятих боїв румунське військо примусило повстанців (близько 4 тисяч) відступити за Дністер. З ними відійшли також близько 50 тисяч біженців. У той же час, військове командування частин УНР намагалося роззброювати і арештовувати повстанців (через попередні напади повсталих на підрозділи УНРівської армії). Були арештовані Георгій Барбуца, його перший заступник Рудь, командири Сирбу, Просвірін, Філюк. Барбуцу в Дунаївцях розстріляла контррозвідка Директорії. Командування військ Директорії УНР також активно роззброювало лівобережне населення, яке попри румунські артилерійські обстріли, сприяло повстанцям.

Румуни жорстоко покарали населення восьми сіл: Мендиківці, Рукшин, Недобоївці, Ширівці, Керстенці, Ставчани, Данківці, Владична, Атаки, Романківці, Гвіздівці. Було розстріляно до 15 тисяч повстанців і мирних жителів, у самому Хотині — 500 осіб.

Після розстрілу солдатами Директорії Г. Барбуци й арештів інших командирів повстанців, бійці загону Барбуци та інші повстанці розпочали активну боротьбу. Наприкінці березня 1919 р. повстанці сформували два партизанських полки — 1-й та 2-й Бессарабські, домовилися з місцевими підпільними більшовицькими організаціями і на початку квітня заволоділи містом Кам'янець-Подільський, яке утримували до підходу частин Червоної армія.

У червні 1919 р. обидва Бессарабські полки ввійшли до кадрового складу ЧА, з них було сформовано 45-ту Червонопрапорну стрілецьку дивізію. Багато бійців з загону Г. Барбуци опинилися у складі кавалерійської бригади Г. І. Котовського. Як відомо, усіх їх згодом було репресовано комуністами, як «ворогів народу».

У Хотинському повстанні брали участь жителі села Білоусівка — Каланжій Роман, Бабій Максим, Дідик Григорій, Цибульський Артем, Цибульський Тимофій.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Хотинське повстання (1919). resource.history.org.ua. Архів оригіналу за 5 березня 2017. Процитовано 5 березня 2017.

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хотинське_повстання_(1919)&oldid=41700379