Іранські народи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іранці
Moderniranianlanguagesmap.jpg
Карта розповсюдження сучасних іранських мов
Загальна кількість приблизно 150 млн чол.
Найбільші розселення Середній Схід, Середня Азія, Пакистан, Закавказзя і Північний Кавказ
Близькі етнічні групи Індоарійці, Дарди, Нуристанці, Індоєвропейці
Мова Іранські мови
Релігія Переважно іслам, також зороастризм, християнство, бахаїзм, єзидизм, іудаїзм


Іра́нські наро́ди, Іра́нці (перс. ایرانی‌ها irånihå, тадж. ероніҳо, пашто ایرانیان irāniyān, курд. ایرانی/Îranî, осет. ирайнæгтæ) — група народів спільного походження, що розмовляють на іранських мовах арійської гілки індоєвропейської сім'ї мов. У теперішній час розповсюджені на території Ірану, Афганістану, Таджикистану, Пакистану, Туреччини, Іраку, а також Сирії, Оману, Узбекистану, Китаю, Азербайджану, Вірменії, Грузії і Росії.

Походження назви[ред.ред. код]

Індоєвропейці

Індоєвропейські мови
Албанська  ·  Вірменська
Балтійські  ·  Кельтські
Германські  ·  Грецька
Арійські  ·  Італійські
Слов'янські  

мертві: Анатолійські ·  Палеобалканські (Дакська,
Фрігійська, Фракійська) ·  Тохарські

Індоєвропейці
Албанці ·  Вірмени
Балти ·  Кельти ·  Германці
Греки ·  Індоарійці
Іранці ·  Романці ·  Слов'яни

історичні: Хетти ·  Кельти  ·  Германці  ·  Скіфи  · 
Іллірійці · 
Італіки  ·  Фракійці  ·  Тохари 

Протоіндоєвропейці
Мова ·  Суспільство ·  Релігія
 
Прабатьківщина індоєвропейців
Курганна гіпотеза ·  Анатолійська гіпотеза · 
Вірменська гіпотеза ·  Індійська гіпотеза · 
Теорія палеолітичної безперервності
 
Індоєвропеїстика

Етнонім «іранці» походить від історичної назви «Іран» (перс. ايران‎ [ʔiɾɒn]), що в свою чергу походить від давньоіранського a(i)ryāna — арійська (земля), (земля) аріїв. Порівн. авест. Airyana — «арійський», airyō.šayana — «обитель аріїв», iryå daiŋhāwō — «країни аріїв», парф. і согд. aryān — «Іран», алан. * alān «алан».

Етногенез[ред.ред. код]

Походження іраномовних народів пов'язано з розпадом індоіранців, що відбувався приблизно на початку II тис. до н. е. на колишній території стародавньої доіндоіранської Бактріано-Маргіанської культури (Середня Азія і Афганістан)[1]. У результаті з'явилися спочатку компактні спільності індоаріїв, мітаннійців і власне іранців, які опинилися розділеними географічними і лінгвістичними бар'єрами. З кінця II по кінець I тис. до н. е. відбувається широка експансія іраномовних племен з Середньоазіатського регіону, в результаті якої іранці виявляються розселені на значних територіях Євразії від заходу Китаю до Месопотамії і від Гіндукушу до Північного Причорномор'я.

Неоднозначність терміну «іранці»[ред.ред. код]

У сучасному вживанні словом «іранці» частіше позначають жителів сучасного Ірану, особливо персомовного, що передусім пов'язано з офіційним перейменуванням в 1935 році цієї країни з «Персії» в «Іран». Тим часом сам термін «Іран» спочатку вживався для куди більш обширного регіону, що включає також Афганістан і південь Середньої Азії (Великий Хорасан). Для розрізнення понять « сучасна держава Іран» та «історичний Іран» для останнього вживають вираз «Великий Іран» (англ. Greater Iran).

Крім того, сам термін «Іран» пов'язаний насамперед з перською мовою і перською епічною традицією (див. Шахнаме). У інших іраномовних народів складалися свої позначення на базі загального древнього етноніма, наприклад, у предків осетин: alan <* aryāna.

Іранські мови[ред.ред. код]

Докладніше: Іранські мови

Іранські мови — група всередині арійської гілки індоєвропейських мов, найбільш близькі до них мови індоарійскі і дардські, що походять з ними з однієї індоіранської спільноти, яка розпалася приблизно на поч. II тис. до н. е.

В результаті міграцій на значні відстані і посилення ізоляції іранська єдність розпадається на поч. I тис. до н. е., тому іранська мовна група сильно диференційована, і мови крайніх її гілок абсолютно не взаємозрозумілі.

Для новоіранської спільноти характерно багатовікове панування перської розмовної і літературної мови (та її близькоспоріднених гілок у вигляді мови дарі і таджицької) і придушення ними решти іранських мов, наслідки чого спостерігаються і донині.

Давні іранці[ред.ред. код]

Скіфи. Промальовування посудини з Куль-Оби

До кінця I тис. до н. е. іранські народи розселилися на величезних територіях, що включали Іранське плато, Середню Азію, Гіндукуш аж до Інда, Синцзян, Казахстан, степи на північ від Кавказу і Чорного моря.

Слідом за іранськими мовами древні іранські народи іноді прийнято ділити на західних і східних, хоча для самих древніх іранців таке ділення навряд чи було актуальним, оскільки в I тис. усі іранські мови були ще дуже близькі одна до одної. Набагато актуальніше було розходження за господарським типом: одні іранські народи були осілими землеробами або гірськими напівосілими пастухами, інші освоїли кочовий спосіб життя.

Сучасні іранські народи[ред.ред. код]

Історія формування[ред.ред. код]

У порівнянні з древньою епохою етнічна карта сучасних іранських народів зазнала істотної зміни. Основними віхами тут стали:

Список сучасних іранських народів[ред.ред. код]

Даріуш Талан, іранський музикант з таром
Літній таджик

Існують також інші локальні групи іранців — носії окремих «малих» мов, які зазвичай етнічно не відокремлюють себе від навколишнього їх іранського народу (персів, пуштунів, курдів) і часто двомовні.

Крім того, в арабських країнах Перської затоки проживають персомовні групи іранського походження: аджам (Бахрейн) і хувала (ОАЕ, Кувейт, Катар, Саудівська Аравія, Бахрейн)

Іудеї, що проживають в іраномовних регіонах, є носіями різноманітних єврейсько-іранських мов.

Примітки[ред.ред. код]