Хетти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Індоєвропейці

Індоєвропейські мови
Албанська  ·  Вірменська
Балтійські  ·  Кельтські
Германські  ·  Грецька
Арійські  ·  Італійські
Слов'янські  

мертві: Анатолійські ·  Палеобалканські (Дакська,
Фрігійська, Фракійська) ·  Тохарські

Індоєвропейці
Албанці ·  Вірмени
Балти ·  Кельти ·  Германці
Греки ·  Індоарійці
Іранці ·  Романці ·  Слов'яни

історичні: Хетти ·  Кельти  ·  Германці  ·  Скіфи  · 
Іллірійці · 
Італіки  ·  Фракійці  ·  Тохари 

Протоіндоєвропейці
Мова ·  Суспільство ·  Релігія
 
Прабатьківщина індоєвропейців
Курганна гіпотеза ·  Анатолійська гіпотеза · 
Вірменська гіпотеза ·  Індійська гіпотеза · 
Теорія палеолітичної безперервності
 
Індоєвропеїстика
Хетти

Хе́тти, гети́ти  (тур. Hititler, грец. Χετταΐοι, івр. חתי‎) — народ, який населяв з кін. IIIпоч. ІІ-го тис. до н. е. до кінця VIII ст. до н. е. центральну частину Малої Азії. Деякі вчені вважають, що хетти переселилися до Малої Азії через Кавказ або через Балканський півострів, інші — що хетти належали до давнього населення Малої Азії.

На межі III і II тис. до н. е. хетти перебували на стадії розкладу родового ладу. Основним їхнім заняттям було скотарство, значна увага приділялась садівництву та виноробству. Розмовляли хетти хеттською мовою.

За хеттського царя Анітта (бл. XVIII ст. до н. е.), який завоював міста Неса і Хаттусас, почалось об'єднання областей Анатолії. Остаточно держава хеттів склалася за Лабарна I (1680–1650 рр. до н. е.), коли їх володіння досягли узбережжя Чорного моря. За правління Мурсілі I (1620–1590 до н. е.) військова могутність цього народу досягла найбільшого піднесення. В 1595 р. до н. е. хетти захопили і пограбували Вавилон. Після смерті Мурсілі I протягом 100 років в державі точилася міжусобна боротьба. В XVI ст. до н. е. було складено хеттські закони. В XIV — на початку XII ст. до н. е. на чолі хеттської держави були хурити. Цар Суппілуліума I (поч. XIV ст. до н. е.) підкорив державу Мітанні і зробив своїм васалом Угаріт. З кінця XIV ст. до н. е. держава хеттів і Єгипет почали боротьбу за перевагу в Передній Азії. За договором 1280 р. до н. е. вони поділили між собою Сирію і Фінікію. В кінці XIII — на поч. XII ст. до н. е. проти держави хеттів виступила коаліція держав (Ахіява, Арцава та ін.). Переселення на схід «народів моря» (ахейців, філістимлян та ін.) стало поштовхом до падіння держави хеттів. В кінці XII ст. до н. е. цар Ассирії Тіглатпаласар I підкорив державу хеттів. Окремі хеттські князівства існували до кінця VIII століття до н. е. і були остаточно поглинуті Ассирією. Хетти розчинилися пізніше серед фрігійців та арамеїв.

Культура хеттів[ред.ред. код]

Hattusa.liongate.jpg

Мистецтво хеттів пов'язане з художніми традиціями країн Малої Азії. До протохеттського періоду належать золоті, бронзові й мідні штандарти-емблеми, статуетки з зображеннями тварин (2-а половина 3-го тис. до н. е.), монохромна і поліхромна кераміка. В 2-му тис. до н. е. на мистецтво хеттів вплинули давньоєгипетьська та шумеро-вавилонська культури. Будинки оздоблювали рельєфами. Розвинулася й кругла скульптура (зображення левів, сфінксів на будинках у Хаттусасі, XV–XII ст. до н. е. тощо). В середині IX–VI ст. пізньохеттське мистецтво втрачає своєрідність.

Культура поліетнічного хеттського суспільства була синтезом прадавніх місцевих (протохеттських) і пізніших, привнесених мігрантами-індоаріями, компонентів. Вона зазнала впливу культурних традицій єгиптян, вавилонців, а також хурритів, які населяли області Північної Месопотамії та Північної Сирії.

Повсякденне життя землеробів Стародавньої Анатолії було схожим на життя інших близькосхідних народів та сучасної людності Туреччини.

Міста в Анатолії були невеличкими, забудовувалися з урахуванням складного рельєфу місцевості одно- чи кількаповерховими будинками, мали, по можливості, прямі, засипані великим гравієм вулиці, дренажну систему й каналізацію. Житла будувалися кількох типів. Найчастіше житло складалося з кількох приміщень, розташованих навколо внутрішнього дворика; зводилося з цегли-сирцю на кам'яному фундаменті чи без нього, а в лісистих місцевостях — із дерева. Вікна (немає впевненості, що вони взагалі існували) були невеличкі й прорубувались у верхній частині стін. Покрівлю робили плескатою зі сплетеного та обмазаного глиною гілляччя. Клали її на дерев'яні крокви. Меблями не зловживали — працювали, їли та спали прямо на підлозі. Іноді люди жили в одному приміщенні з домашньою худобою.

Харчувалися анатолійці в давнину переважно хлібом, сиром, молоком, медом, кашами та м'ясними чи овочевими супами. Їжу запивали вином, пивом.

Одяг[ред.ред. код]

Повсякденним вбранням хеттам служила схожа на сорочку туніка з довгими рукавами й без пояса. На свята вони вдягали хурритську сорочку — довшу й розкішнішу туніку, прикрашену вишивкою та металевими аплікаціями. Воїни носили легку туніку й щось на зразок шотландської спідниці, цар і жерці — довгу хламиду чи плащ, а на голову вдягали круглу шапку чи просто пов'язку. Іноді цар красувався у високій конічній шапці, що символізувала його божественне походження. Жінки куталися з голови до п'ят у плащ, під яким носили легку туніку. Цариця вдягала довгу туніку, що стягувалася вишитим поясом, та високий головний убір. І чоловічі й жіночі вбрання скріплювалися на плечах бронзовими булавками.

Хетти, як правило, носили довге волосся на голові, часом* заплітаючи його в косу. Чоловіки голились. І чоловіки й жінки носили прикраси — сережки, браслети, намиста, каблучки, печатки, підвіски (мабуть, правили амулетами) у вигляді сонячного диска, місячного серпа, зображень тварин.

Релігія[ред.ред. код]

Важливу роль у суспільному житті хеттів відігравали релігійно-міфологічні уявлення: не випадково сакральні функції хеттського царя вважалися вагомішими за військові. Повсякденне життя населення країни Хатті було наповнене всілякими ритуальними діями та магією. Здійснення основних ритуалів покладалося на храмових жерців. У ритуалах брали участь також царедворці, а найповажніші ритуали були прерогативою царя й цариці (передовсім, новорічний ритуал). Оскільки населення пов'язувало свій добробут із благополуччям царської родини, то в державі практикувалися особливі обряди «оновлення» царствених осіб (у царське вбрання наряджали полонених чи статую). Ритуали й обряди неодмінно супроводжувалися пожертвами, іноді навіть людськими (приносили в жертву військовополонених).

Характерно, що у велелюдному хеттському пантеоні було мало власне хеттських (індоєвропейських) богів, а більше — хаттійських. У XIII ст. до н. е. столичне хеттське жрецтво, хоч як це дивно, запозичило хурритський пантеон (гадають, що тут не обійшлося без впливу на релігійне, життя держави цариці Пудухепі — хурритянки).

Найбільше вшановували хетти бога грози й війни Хатті та його хурритського колегу Тешуба (останнього зображували з сокирою та символічною блискавкою в руках). Столичним культом була дружина Хатті — богиня сонця Арінна (поряд із нею існувало й чоловіче божество сонця). Арінна вважалася покровителькою Хеттської держави й царської влади. Особливою популярністю у хеттів користувався також бог родючості Телепін, разюче схожий на єгипетського Озіріса та месопотамського Думузі. Ці та деякі інші анатолійські боги набули загальнодержавного значення. Поряд із ними існували й місцеві культи. Велику роль у країні відігравали також культи священних тварин і птахів — бика, лева тощо.

Боги хеттського пантеону (майже в кожного з них існував у країні свій релігійний центр) були здебільшого антропоморфними, проте існували й зооморфні небожителі (наприклад, бога грози іноді зображували у вигляді бика чи гори). Характерно, що хетти запросто приписували своїм богам і богиням аморальні вчинки.

Можновладці відводили релігії в Хеттському царстві державницьку функцію. Так, царя після смерті проголошували «богом», у зв'язку з чим було розроблено складний ритуал його поховання. Не менш урочистими виглядали й похорони цариці. Зокрема, їхні тіла спалювали на вогні, поливаючи при цьому вином і пивом, потім обгорілі останки на певний час занурювали в посудину з маслом і лише після цього їх загортали в тканину й поміщали в «кам'яний дім» — царський мавзолей.

Від вавилонських знавців окультних наук хетти запозичили ремесло ворожіння (найчастіше по нутрощах тварини). Складовою частиною релігійного мислення сільських жителів Анатолії залишалася первісна магія, до якої зверталися по допомогу в тих випадках, «коли побоювалися, що бога не було на місці, й він міг не почути молитви».

Синтезованою і синкретизованою була й хеттська міфологія, яку правильніше було б назвати хетто-хурритською. Вона успадкувала архаїчні передньоазійські міфологічні уявлення. Дослідники зазначають, що в ній були присутні «одвічні анатолійські міфи хуррито-месопотамсько-сирійського ареалу». Наявність у хеттській міфології іноземних, передовсім вавилонських, елементів, на думку вчених, була наслідком домінування в політичному й культурному житті Хеттської держави, в період між Стародавнім і Новим царством, хурритів, «пройнятих вавилонськими традиціями».

Серед хеттських міфів можна виділити міф про Уллікуммі, який розповідає про суперництво між старшим і молодшим поколіннями богів, міф про вбивство дракона Іллуянкі — типовий новорічний міф у фольклорі багатьох народів світу, міф про вже згадуваного бога родючості Телепіна, який майже дублює сюжет про перебування в царстві мертвих вавилонського бога Таммуза, та угаритський міф про зникнення Баала. Зберігся також цікавий міфологічний сюжет про місяць, що впав із неба (його оповідали в сильну грозу).

Література[ред.ред. код]

Пам'яток хеттської літератури збереглося дуже мало. В них відчувається сильний хурритський вплив (вільна від нього лише найдавніша хеттська література XVIII ст. до н. е.— несійська). Одним із найдавніших жанрів хеттської художньої словесності є лаконічні царські літописи, які з'явилися на три століття раніше ассирійських. У літописах хеттських царів історичні оповіді поєднані з міфами. Існувала також ритуальна поезія, яка в період Новохеттського царства разюче перекликалася з ветхозавітною літературою. Однак найпоширенішим жанром хеттської літератури були епос і міфи.

Хоча в Хеттському царстві було в ужитку не менше восьми різних мов, офіційне діловодство велося лише трьома з них: хеттською, аккадською (хетти називали її «вавилонською») та іноді хурритською. Жерці користувалися в культовій практиці хеттською мовою.

Писемність[ред.ред. код]

Писали хетти здебільшого клинописом, монументальні ж наскельні написи і написи на печатках виконували ієрогліфікою, яку винайшли, найімовірніше, самі і яка налічувала понад 400 знаків. Характерно, що ієрогліфічні рядки читалися по черзі справа наліво і зліва направо. На вигляд хеттське ієрогліфічне письмо, яке проіснувало після загибелі Хеттського царства ще принаймні чотири століття, грубе й незграбне, особливо якщо порівняти його з граціозними єгипетськими ієрогліфічними знаками, зате воно краще зберегло схожість із зображуваними предметами.

У зв'язку з поширенням у Хеттській державі іноземних мов було складено тримовні, шумеро-вавилоно-хеттські, словники.

Скульптура[ред.ред. код]

Хетти забагато приділяли уваги військовому ремеслу, щоб кохатися в мистецтві, їх іноді називають народом, «позбавленим елегантності». Фахівці запевняють, що хеттське мистецтво розчаровує, особливо якщо згадати, що його розквіт припав на добу створення єгиптянами вишуканого амарнського стилю. У творах хеттських скульпторів «мало фантазії, витонченості, натхненного таланту чи технічної досконалості, сама груба сила, яка відразу ж відчувається і в масивних настінних рельєфах, і у виробах малих форм». Однак навіть скептики визнають, що окремі пам'ятки хеттського мистецтва виконані високопрофесійно, і що загалом хеттське мистецтво — оригінальне й самобутнє, хоч у ньому й відчуваються сильні іноземні впливи, передусім хурритський і вавилонський.

У мистецтві хеттів склався канон — художник зображував навколишній світ не таким, яким він його бачив, а таким, яким його уявляв, точніше — найслушнішим у даній ситуації. Так, у чоловічій фігурі голова й ступні ніг зображувались у профіль, плечі та груди — анфас.

Хетти розвивали кераміку — розписну й «гладку», за способом обробки поверхні, дрібну бронзову пластику (статуетки богів виходили умовними й повторювали фігури в наскальних рельєфах). Найбільш помітним явищем у хеттському мистецтві все ж був кам'яний рельєф, який найкраще втілював ідеологію Хеттської держави й у якому, до речі, так і не склався єдиний канон. Хеттський рельєф плаский, у ньому відсутні навіть спроби передати тримірність зображення. Композиції рельєфів на скелях і приставних кам'яних плитах прості, чіткі, ретельно продумані, в них витримано принцип ізокефалії (рівноголов'я фігур). Найцікавішими є рельєфи храму Язиликаю. Вони, поза сумнівом, справляли глибоке враження на відвідувачів.

Стосовно хеттської архітектури, то їй притаманні простота форм, монументальність, злитість із довколишнім скельним рельєфом.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.