Аю-Даг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Аюдаг
Аюдаг. Вид із мису Плака
Аюдаг. Вид із мису Плака

44°33′ пн. ш. 34°20′ сх. д. / 44.550° пн. ш. 34.333° сх. д. / 44.550; 34.333

Висота 577 м
Розташування Україна Україна, Автономна Республіка Крим
Система Кримські гори

Commons-logo.svg Аю-Даг у Вікісховищі

Аю-Даг із боку Партеніта
Аю-Даг із боку Гурзуфа
Аю-Даг. Вид з Гурзуфського сідла.
На вершині Аю-Дагу.
Суничне дерево дрібноплідне на горі Аю-Даг
Схема туристичних маршрутів.
Рештки церкви святих Костянтина й Олени на галявині Ай-Констант. Аюдаг
Аю-Даг. Вид з мису Плака.

Ведмі́дь-гора́ або Аюда́г (крим. Ayuv Dağ) — гора на Південному березі Криму. Розташована на межі Великої Алушти і Великої Ялти. Висота Ведмідь-гори — 577 м, гірський масив трохи витягнутий у північно-західному напрямі на 2400 м, виступає в море на 2—2,5 км. Загальна площа — близько 4 км². Із 1947 р. Аюдаг — пам'ятка природи,[1], ландшафтний заказник загальнодержавного значення[2].

Геологічне походження[ред.ред. код]

Ведмідь-гора — класичний лаколіт. Виникла вона біля 150 млн років тому в середнеюрську епоху в результаті проникнення магми в розломи земної кори. Головною гірською породою Аю-Дагу є габродіабаз, дуже цінний будівельний та оздоблювальний матеріал. Усього на Аю-Дазі виявлено 18 мінералів.[3]

Флора і фауна[ред.ред. код]

Вершина і схили Ведмідь-гори вкриті шибляком із вкрапленнями сосни кримської. Шибляковий деревостан складається із дуба скельного і пухнастого, граба східного, ясена високого, горобини звичайної і береки, клена польового, кизилу звичайного, паліуруса, шипшини звичайної тощо. Зустрічаються також реліктові рослини: суничне дерево дрібноплідне, ялівець високий і колючий, фісташка туполиста, рускус понтійський та інші. Всього флора Аю-Дагу налічує 577 видів рослин, із них 44 занесені до Червоної книги.[4]

На Аю-Дагу мешкають лисиця, борсук, куниця кам'яна, їжак білочеревий, заєць сірий, вивірка телеутка, дрібні гризуни, кажани та інші види ссавців. На скелях Ведмідь-гори гніздяться мартини, рідше — баклани, у лісі — горлиці, сови, дятли, синиці, горобці, сойки, дрозди та інші види птахів. Із плазунів тут зустрічаються вужі, полози, ящірки, у тому числі і безногі — жовтопузи. 16 видів тварин Аю-Дагу занесені до Червоної книги.[5] Із 1974 р. Аю-Даг — заказник державного значення.[6]

Топонімія[ред.ред. код]

Сучасна назва «Аю-Даг» складається з двох кримськотатарських слів: ayuv — ведмідь, dağ — гора. Проте, як свідчить видатний дослідник Криму Петро Кеппен, ще на початку XIX століття кримські татари називали цю гору Биюк-Кастель, що означає «велика фортеця». П. Кеппен висловлює припущення про те, що в середньовіччі гора могла мати назву Айя, від грецького «айос» — святий.[7] Потім грецька назва Айя трансформувалась у татарську Аю-Даг.[8] На середньовічних італійських картах-портоланах Ведмідь-гора позначена як Camello («верблюд»).[9]

Найпроблематичнішим є питання щодо назви гори в античну епоху. Аю-Даг часто ототожнюється з мисом Парфеніон або Партеніон, на якому, за словами грецького географа Страбона, містився храм таврської богині Діви.[10] Деякі дослідники, наприклад Іван Бларамберг, вважають, що в античних периплах Ведмідь-гора позначена як мис Криуметопон (від гр. Баранячий лоб).[11] Проте обидва твердження є спірними.

Історія[ред.ред. код]

Відомості про ранню історію Аю-Дагу уривчасті і суперечливі. Археологи знайшли на Ведмідь-горі кремінні знаряддя праці епохи мезонеоліту.[12] В епоху пізньої бронзи — раннього заліза з IV ст. до н. е. по IV ст. н. е. на Аю-Дагу існувало поселення, яке деякі дослідники вважають таврським.[13] У перші століття нашої ери гора та її околиці, можливо, потрапляють до зони впливу Боспорської держави.[14]

Набагато краще вивчений і представлений археологічними пам'ятками середньовічний період. У VIII ст. на Аю-Дагу виникає великий укріплений монастир святих Апостолів Петра і Павла. Його фундатором вважають святого Іоанна, єпископа Готського. Згідно з агіографічними джерелами мощі святого Іоанна Готського покояться на території монастиря[15], але світу поки не явлені. Біля східного підніжжя Ведмідь-гори містився головний храм обителі — базиліка святих Апостолів Петра і Павла. Залишки базиліки збереглися на території військового санаторію «Крим» в селищі Партеніт. Крім монастиря, на Аю-Дагу в середньовіччі виникає кілька невеликих поселень.[16]

Монастир і поселення проіснували до кінця XV — початку XVI ст. Після турецької окупації узбережжя Криму в 1475 р. занепадають і зникають. Деякі дослідники вважають, що люди змушені були покинути Аю-Даг, внаслідок знезводнення гори після землетрусу 1423 р.[17]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. (рос.) Ена В. Г. Заповедные ладшафты Крыма, Симферополь: Таврия, 1989, с. 76
  2. Ландшафтні заказники загальнодержавного значення // Портал «Природа України»
  3. Там же, с. 77
  4. Там же
  5. Там же, с. 78
  6. Перечень территорий и объектов природно-заповедного фонда Автономной Республики Крым общегосударственного и местного значения по состоянию на 1 января 2001 г. (без г. Севастополя)
  7. Кеппен П. И. Крымский сборник, СПБ,1837, с. 167
  8. Домбровский О. И. Столбунов А. А., Баранов И. А. Аю-Даг — «святая» гора, Симферополь: Таврия, 1975, с. 60
  9. Там же, с. 59
  10. Там же, с. 25-26
  11. Там же, с. 34
  12. Лысенко А. В., Тесленко И. Б. Античные и средневековые памятники горы Аю-Даг//Алуштинский регион с древнейших времен до наших дней, Киев: Стилос, 2002., с. 63, 85
  13. Домбровский О. И. Столбунов А. А., Баранов И. А. Указ соч., с. 110
  14. Лысенко А. В., Тесленко И. Б. Указ. соч, с. 66-68
  15. Никитский А. Житие преподобного отца нашего Иоанна, епископа Готфии//ЗООИД, 1883, № 13
  16. Лысенко А. В., Тесленко И. Б. Указ. соч, с. 73-85
  17. Домбровский О. И. Столбунов А. А., Баранов И. А. Указ соч., с. 128

Література[ред.ред. код]

  • Алуштинский регион с древнейших времен до наших дней, Киев, 2002.
  • Домбровский О., Столбунов А., Баранов И. Аю-Даг — «Святая» гора, Симферополь, 1975.
  • Ена В. Г. Заповедные ландшафты Крыма, Симферополь, 1989.
  • Кеппен П. И. О древностях Южнаго берега Крыма и гор Таврических, Спб, 1837.
  • Лебединский В. И., Партенитская долина от моря до гор, Симферополь, 1999.
  • Лебединский В. И., С геологическим молотком по Крыму, Москва, 1982.

Джерела[ред.ред. код]