Аю-Даг
| Аюдаг | |
|---|---|
 Аюдаг. Вид із мису Плака |
|
| Координати: | |
| Висота | 577 м |
| Розташування |  Україна |
| Система | Кримські гори |
.jpg)
Ведмідь-гора́ або Аюдаг (крим. Ayuv Dağ) — гора на Південному березі Криму. Розташована на межі Великої Алушти і Великої Ялти. Висота Ведмідь-гори — 577 м, гірський масив трохи витягнутий в північно-західному напрямі на 2400 м, виступає в морі на 2—2,5 км. Загальна площа — близько 4 кв. км. Із 1947 р. Аюдаг — пам'ятка природи.[1]
Зміст |
[ред.] Геологічне походження
Ведмідь-гора — класичний лаколіт. Виникла вона біля 150 млн років тому в середнеюрську епоху в результаті проникнення магми в розломи земної кори. Головною геологічною породою Аю-Дага є габродіабаз, дуже цінний будівельний та оздоблювальний матеріал. Усього на Аю-Дазі виявлено 18 мінералів.[2]
[ред.] Флора і фауна
Вершина і схили Ведмідь-гори вкриті шибляком із вкрапленнями сосни кримської. Шибляковий деревостан складається із дуба скельного і пухнастого, граба східного, ясеня високого, горобини звичайної і береки, клена польового, кизилу звичайного, паліуруса, шипшини звичайної тощо. Зустрічаються також реліктові рослини: суничне дерево дрібноплідне, ялівець високий і колючий, фісташка туполиста, рускус понтійський та інші. Всього флора Аю-Дага налічує 577 видів рослин, із них 44 занесені в Червону книгу.[3]
На Аю-Дазі мешкають лисиця, борсук, куниця кам’яна, їжак білочеревий, заєць сірий, вивірка телеутка, дрібні гризуни, кажани та інші види ссавців. На скелях Ведмідь-гори гніздяться мартини, рідше — баклани, у лісі — горлиці, сови, дятли, синиці, горобці, сойки, дрозди та інші види птахів. Із плазунів тут зустрічаються вужі, полози, ящірки, у тому числі і безногі — жовтопузи. 16 видів тварин Аю-Дага занесені до Червоної книги. [4] Із 1974 р. Аю-Даг — державний заказник державного значення.[5]
[ред.] Топонімія
Сучасна назва «Аю-Даг» складається з двох кримськотатарських слів: ayuv — ведмідь, dağ — гора. Проте, як свідчить видатний дослідник Криму Петро Іванович Кеппен, ще на початку XIX століття кримські татари називали цю гору Биюк-Кастель, что означає «велика фортеця». П. І. Кеппен висловлює припущення про те, що в середньовіччі гора могла мати назву Айя, від грецького «айос» — святий.[6] Потім грецька назва Айя трансформувалась в татарську Аю-Даг.[7] На середньовічних італійських картах-портоланах Ведмідь-гора позначена як Camello («верблюд»).[8]
Найбільш проблематичним є питання щодо назви гори в античну епоху. Аю-Даг часто ототожнюється з мисом Парфеніон або Партеніон, на якому, за словами грецького географа Страбона, знаходився храм таврскої богині Діви.[9] Деякі дослідники, наприклад, Іван Бларамберг, вважають що в античних периплах Ведмідь-гора позначена як мис Криуметопон (від гр. Баранячий лоб). [10] Проте обидва твердження є спірними.
[ред.] Історія
Відомості про ранню історію Аю-Дага уривчасті і суперечливі. Археологи знайшли на Ведмідь-горі креміневі знаряддя праці епохи мезо—неоліта.[11] В епоху пізньої бронзи — раннього заліза з IV ст. до н. е. по IV ст. н. е. на Аю-Дазі існувало поселення, яке деякі дослідники вважають таврським. [12] У перші століття нашої ери гора та її околиці, можливо, потрапляють в зону впливу Боспорської держави.[13]
Набагато краще вивчений і представлений археологічними пам'ятниками середньовічний період. У VIII ст. на Аю-Дазі виникає великий укріплений монастир святих Апостолів Петра і Павла. Його фундатором вважають святого Іоанна, єпископа Готського. Згідно з агіографічними джерелами мощі святого Іоанна Готського покояться на території монастиря [14], але світу поки не явлені. У східного підніжжя Ведмідь-гори знаходився головний храм обителі — базиліка святих Апостолів Петра і Павла. Залишки базиліки збереглися на території військового санаторію «Крим» в селищі Партеніт. Крім монастиря, на Аю-Дазі в середньовіччі виникає декілька невеликих поселень.[15]
Монастир і поселення проіснували до кінця XV — початку XVI ст. Після турецької окупації узбережжя Криму в 1475 р. занепадають і зникають. Деякі дослідники вважають, що люди змушені були покинути Аю-Даг, внаслідок обезводнення гори після землетрусу 1423 р.[16]
[ред.] Див. також
[ред.] Примітки
- ↑ (рос.) Ена В. Г. Заповедные ладшафты Крыма, Симферополь:Таврия, 1989, с. 76
- ↑ Там же, с. 77
- ↑ Там же
- ↑ Там же, с. 78
- ↑ Перечень территорий и объектов природно-заповедного фонда Автономной Республики Крым общегосударственного и местного значения по состоянию на 1 января 2001 г. (без г. Севастополя)
- ↑ Кеппен П. И. Крымский сборник, СПБ,1837, с. 167
- ↑ Домбровский О. И. Столбунов А. А., Баранов И. А. Аю-Даг — «святая» гора, Симферополь:Таврия, 1975, с. 60
- ↑ Там же, с. 59
- ↑ Там же, с. 25-26
- ↑ Там же, с. 34
- ↑ Лысенко А. В., Тесленко И. Б. Античные и средневековые памятники горы Аю-Даг//Алуштинский регион с древнейших времен до наших дней, Киев:Стилос, 2002., с. 63, 85
- ↑ Домбровский О. И. Столбунов А. А., Баранов И. А. Указ соч., с. 110
- ↑ Лысенко А. В., Тесленко И. Б. Указ. соч, с. 66-68
- ↑ Никитский А. Житие преподобного отца нашего Иоанна, епископа Готфии//ЗООИД, 1883, № 13
- ↑ Лысенко А. В., Тесленко И. Б. Указ. соч, с. 73-85
- ↑ Домбровский О. И. Столбунов А. А., Баранов И. А. Указ соч., с. 128
[ред.] Література
- Алуштинский регион с древнейших времен до наших дней, Киев, 2002.
- Домбровский О., Столбунов А., Баранов И. Аю-Даг — «Святая» гора, Симферополь, 1975.
- Ена В. Г. Заповедные ландшафты Крыма, Симферополь, 1989.
- Кеппен П. И. О древностях Южнаго берега Крыма и гор Таврических, Спб, 1837.
- Лебединский В. И., Партенитская долина от моря до гор, Симферополь, 1999.
- Лебединский В. И., С геологическим молотком по Крыму, Москва, 1982.
[ред.] Джерела
- Українська радянська енциклопедія. У 12-ти томах. / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К., 1974—1985.
- Экскурсия на Аю-даг
- Авторская экскурсия на Аю-даг(рос.)
- описание маршрутов по горе Аю-даг(рос.)
- Влас Михайлович Дорошевич. «Покойники моря» [1]
|
|||||||
