Білики (смт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Білики
Coat of arms of Beliki Poltava Oblast.png
Історичний герб Біликів
Білики
Білики на карті Кобеляцького району
Білики на карті Кобеляцького району
Країна Україна Україна
Область/АРК Полтавська область Полтавська область
Район/міськрада Кобеляцький район
Рада Білицька селищна рада
Код КОАТУУ: 5321855300
Основні дані
Засноване 17 ст. до 1636 р.
Статус із 1957 року
Площа  км²
Населення 5207 (2013) [1]
Поштовий індекс 39221
Телефонний код +380 5343
Географічні координати 49°15′03″ пн. ш. 34°15′59″ сх. д. / 49.25083° пн. ш. 34.26639° сх. д. / 49.25083; 34.26639Координати: 49°15′03″ пн. ш. 34°15′59″ сх. д. / 49.25083° пн. ш. 34.26639° сх. д. / 49.25083; 34.26639
Висота над рівнем моря 81 м
Водойма р. Ворскла
Відстань
Найближча залізнична станція: Ліщинівка
До райцентру:
 - автошляхами: 13,9 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 53,7 км
Селищна влада
Адреса 39221, Полтавська обл., Кобеляцький р-н, смт Білики, вул. Кобеляцька, 53а
Голова селищної ради Киричко Ольга Григорівна
Карта
Білики (Україна)
Білики
Білики
Білики (Полтавська область)
Білики
Білики

Бі́лики — селище міського типу в Кобеляцькому районі Полтавської області.

За переписом 2001 року налічується 5786 жителів.

Ворскла. Млини біля села Білики. Фотографія кінця 19 ст.

Географія[ред.ред. код]

Білики розташовані на підвищенні правого, корінного, берегу річки Ворскла.

Історія[ред.ред. код]

Перша письмова згадка про селище Білики датується 1636 р. Селище згадується у люстрації Переяславського староства. Енциклопедичні видання початку XX ст. виникнення містечка помилково датують 1765 р. За легендою поселення було засноване пасічником Іваном Біликом з Говтви та гончарем зі Сміли Микитою Страженом. За іншою версією у місцевості осів загін козаків Андрія Білика після поразки Северина Наливайка, начебто на поч. XX ст. місцеві мешканці бачили кам'яну плиту з написом «Вічна пам'ять Андрієві Білику — засновнику Біликів. 1628 рік». На Генеральній карті України Гійома де Боплана (1648 р.) фіксується топонім Bielikowy brod.

У березні 1709 р. у Біликах було розквартировано загін кошового Костя Гордієнка. У червні 1709 р. тут вже квартирували шведські кавалеристи із загону підполковника Мунка, які мали прикривати відступ армії. Ранком 29 червня 1709 р. повз Білики проходить вже переможена армія Карла ХІІ.

Важливим джерелом з історії Біликів початку XVIII ст. є Компут усього полку Полтавського… від 8січня 1718 р. З нього дізнаємося, що у Біликах проживає 481 мешканець, у приналежних до сотні Комарівці — 137, Федорівці — 28 козаків. Також дізнаємося, що у Біликах створені шевський, різницький та кушнірський цехи, окрім того виділяються колісники, ковалі, бондарі, гончарі.

У 1726 р. в Біликах нараховується 417 козаків та 331 посполитий, у 1732 р. 704 посполиті, 5 підсусідків, окрім того Біликам належні 16 хуторів, 7 шкіл, 2 шпиталі. З іншого джерела довідуємося, що в 1723 р. у Біликах функціонували 21 шинок, 2 броварні та 3 солодовні, у Комарівці ж працювало чотири тютюнника.

Також цікавим джерелом виступає «Книга полку полтавського о всех маєтностях, местечках, селах…» 1730 р. У ній довідуємося, що сотенне містечко Білики, яке налічувало 705 дворів, не належало на жодні уряди і не перебувало у чиїйсь власності, а належало лише на полковий уряд і відбувало військову повинність. Село Комарівка, належне до сотні, має 96 дворів, а належить здавен на уряд полтавського полкового обозництва. Федорівка (нині куток с. Білики) відмічена як слобідка на 17 дворів, на землі полковника Федора Жученка у володінні обозного Лаврентія Нікітіна. У джерелах також зафіксовано тяжбу останнього з полковником Кочубеєм за маєтність, а в універсалі гетьмана Данила Апостола від 20 серпня 1730 р. довідуємося про наявність у Біликах водяного млина.

У 1748 р. Білики отримують сотенного герба — синю восьмипроменеву зірку на срібному тлі.

У 1750 р. в Біликах (містечко налічувало на той час 182 двори) відбувається козацько-селянське повстання проти сотенної старшини. Очолили його місцевий житель Литвиненко та військовий товариш Л. Васильєв. Було розгромлено сотенну канцелярію, побито отамана Вараву та збирача податків Піщанського. Адміністрацію було переобрано, атаку першого загону з Полтави було відбито. Другому, більшому, загонові врешті вдалося зламати спротив.

1751 роком датуються згадки про гайдамацький рух, що перекинувся на Поворскля. Кілька козаків напали на маєток білицького сотника Павла Кота й викрали худобу і коней. Їм навздогін було виправлено значний загін із двома гарматами та солдат із Новосанжарської сотні з однією гарматою. Така потужна відсіч наводить на думку про не пересічність крадіжки. Злодіїв врешті було схоплено, однак деякі змогли втекти на Запоріжжя.

У маєтку П. С. Жевахова в 1787 р. гостювали імператриця Катерина ІІ та полководець О. Суворов на шляху в Крим. Місцева легенда пов'язує облаштування підземних комунікацій Білицької фортеці саме з іменем князя Жевахова[Джерело?].

На початку 20-х років XX століття село було центром Білицького району Полтавської округи.

Під час радянської окупації селище постраждало від Голодомору-Геноциду, проведеного урядом СРСР 1932–1933. У 1938 році в Біликах було відкрито Будинок творчості та відпочинку для письменників.

16 вересня 1941 із села втекли сталіністи. Одразу ж було розстріляно 13-х — активістів комуністичної партії. На фронтах Другої світової загинуло 154 біличанина, 224 було вивезено на примусові роботи до Німеччини. Селище знову захопили сталіністи 24 вересня 1943. Під час операції ліквідовано 40 сталінських солдатів. В результаті боїв у селі згоріли 4 школи, колгоспні будівлі, садиби біличан. У Біликах зведена братська могила рекрутам Сталіна, оскільки комуністи рідко витрачалися на персональні могили. У часи брежнєвщини спорудили помпезний меморіальний комплекс, який осквернили комуністичною символікою.

Після війни комуністи знову мучать голодом селище, особливо 1946–1947. З 1957 р. Білики — селище міського типу. Селище індустріалізується. З 1950 до 1955 р. будується цукровий завод, відкритий у 1955 р., тоді ж молочно-консервний завод, що у 1966 став комбінатом. Відновлені після війни дві школи доповнюються двома новозбудованими, також відкривається музична школа, 2 дитсадки, 2 бібліотеки, діють 2 лікарні, ревматологічний диспансер та протитуберкульозний санаторій.

Під час незалежної України закрито один дитсадок, припинив діяльність молочноконсервний комбінат, ледь не знищили цукровий завод, але відтворився осередок «козаків» — славних та могутніх захисників України та її незалежності.

Білицьку селищну раду очолювали В. П. Папай, А. І. Науменко, П. О. Гресь, М. С. Лаврик, П. І. Латиш, О. Ф. Калашник, П. П. Шпак, С. С. Пуха; Ю. П. Латиш. З 4 листопада 2010 р. селищну раду очолює О. Г. Киричко.

Економіка[ред.ред. код]

  • цукровий завод;
  • молочно-консервний комбінат (в даний час не працює)[Джерело?];
  • недалеко від смт збудовано свиноферму.

Транспорт[ред.ред. код]

У Біликах розташована залізнична станція Ліщинівка на лінії Полтава-ПівденнаКременчук.

Соціальна сфера[ред.ред. код]

  • Середня школа № 1
  • школи першого-другого ступенів
  • бібліотека

У Біликах розташований дитячий ревматологічний санаторій та дитячий оздоровчий табір «Ромашка».

Культура[ред.ред. код]

У Біликах працює Будинок культури, де діє народний самодіяльний пісенно-танцювальний колектив «Чебреці».

Також функціонує Білицький літературно-меморіальний музей Мате Залки та Білицький народний музей історії та художньо-ужиткового мистецтва[2].

Персоналії[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

  • Агей Колосовський — єпископ, преосвященний (1738–1792)
  • Жевахов П. С. (1752—після 1817) — князь, нащадок грузинського переселенця Шіо Джавахішвілі, командуючий полтавським ополченням у громадянській війні 1812 р.
  • Гапон Георгій Аполлонович (піп Гапон) — священик-революціонер.
  • Іван Ліщина-Мартиненко — архівіст.
  • Ф. І. Марченко (1919–1945) — Герой Радянського союзу
  • Ліщина-Мартиненко Іван Іванович (1883—невідомо) — український архівіст, викладач та громадський діяч.

Перебували[ред.ред. код]

У 1845 р. у Біликах два етюди олівцем — Стінка та Урочище Білики, змалював Т. Шевченко.

У 1928—36 роках у Біликах жили й працювали український радянський письменник Юрій Яновський та угорський революціонер і письменник Мате Залка.

У Будинку творчості та відпочинку для письменників побували відомі українські літератори Іван Ле, Андрій Головко, Юрій Смолич, Наталя Забіла, Савва Голованівський, Микола Трублаїні, Олександр Корнійчук, Юрій Збанацький та інші.

Також у Біликах перебував Героя Радянського союзу, командир 203-ї стрілецької Запорізько-Хінганської Червонопрапорної ордена Суворова дивізії Г. С. Зданович, який, перебуваючи в гостях у родичів, закінчував книгу фронтових спогадів «Ідемо в наступ».

Поховані[ред.ред. код]

Василенко Віктор Іванович (1839–1914) — український вчений-народознавець, етнограф, статистик, дослідник народних художніх промислів Полтавщини.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]