Дієго Веласкес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дієго Веласкес
Diego Velázquez
Autorretrato de Velazquez.jpg
Автопортрет Дієго Веласкеса
Ім'я при народженні Diego Rodríguez de Silva y Velázquez
Дата народження 6 червня 1599(1599-06-06)
Місце народження Севілья, Іспанія
Дата смерті 6 серпня 1660(1660-08-06) (61 рік)
Національність іспанець
Жанр портретний живопис

Діє́го Вела́скес (ісп. Diego Rodríguez de Silva y Velázquez, МФА: [ˈdjeɣo beˈlaθkeθ] Дєго Беласкес) (*6 червня 1599 — †6 серпня 1660) — іспанський художник.

Автор жанрових картин і портретів.

Біографія[ред.ред. код]

Дієго Веласкес народився в Севільї в 1599 році, у незаможній дворянській родині вихідців із Португалії. Навчався живопису в рідному місті у Франсиско Еррери-Старшого (Francisco de Herrera) та у Франсіско Пачеко (Francisco Pacheco), з донькою якого, Хуаною Міранді, він одружився в 1618 році.

Призначення придворним художником[ред.ред. код]

Молодий художник набув у Севільї досить гарної репутації. Його вчитель Пачеко, а також друзі й земляки намагалися допомогти його кар'єрі. В 1622 р. його вперше було відправлено до Мадриду. Але, попри те, що земляки, які трималися в столиці разом, намагалися йому допомогти, стати перед королівськими очами йому не вдалося.

Засмутившись, Веласкес повернувся до Севільї. Але не встиг він пробути вдома й двох місяців (1623), як його наздогнав лист від севільця, який служив королівським капеланом. Він писав йому, що придворний живописець Родріго де Вільяндрандо помер, і місце стало вакантним. Веласкес негайно відправився до двору, зупинився в будинку свого друга капелана й написав його портрет. Інший севілець, камердинер кардинала-інфанта (королівського брата), відніс портрет до палацу і показав господареві. Кардинал-інфант прийшов у захоплення і відразу замовив Веласкесу свій портрет. На той час зображення каноніка вже побачив і сам король Філіп IV. Йому воно сподобалося настільки, що він наказав братові — кардиналові-інфантові, поступитися йому чергою позування. Так Веласкес нарешті одержав можливість показати себе.

Картина зчинила фурор («Портрет Філіпа IV із проханням», 1623 р, не збереглася). Веласкесу виплатили гонорар, потім призначили ренту, а також прийняли на посаду придворного художника. Філіп IV повторив йому обіцянку Олександра Македонського до Апеллеса: «ніхто, крім тебе, писати мене більше не буде».

Перша подорож до Італії[ред.ред. код]

Венера із дзеркалом, близько 1644–1648, Лондонська Національна галерея
Портрет папи Інокентія Х

У 16291631 році Веласкес подорожує по Італії. Знайомство з творами великих художників Італії вплинуло на стиль живописця — він зробився більш вільним та блискучим, колорит менш темним в тінях, що передає натуру в яскравому освітленні.

Повернення в Мадрид (зрілий період)[ред.ред. код]

У 1634 р. відомий художник отримав почесне звання королівського гардеробмейстера, у 1643 році — камердинера, у 16421644 рр. він супроводжував короля в його поході на Арагон.

Друга подорож до Італії[ред.ред. код]

Наприкінці 1648 року Веласкес здійснив другу подорож до Італії — найвдалішим доробком, написаним у цій поїздці, став портрет папи Інокентія X. В Італії художника чекав гучний успіх, його було обрано членом римської академії.

Відвідав Веласкес і Неаполь, що тоді належав Іспанії. Владу іспанської корони уособлював віце-король. Придворним художником іспанького короля в Неаполі був Хосе де Рібера. Так зустрілися два великих іспанських майстра 17 століття. Веласкес не відчував в Рібері конкурента і всіляко сприяв придбанню картин Рібери в Мадрид, хоча їх художні манери значно розходились.

Повернення в Мадрид (пізній період)[ред.ред. код]

У 1651 р. Веласкес повернувся у Мадрид. Цією подією мистецтвознавці датують початок пізнього періоду його творчості.

Хвороба і смерть[ред.ред. код]

В 1652 р. художник був призначений королівським обер-гофмаршалом. Нова посада Веласкеса (у його обов'язки входила підготовка й організація свят при дворі) віднімала багато сил і часу. Після великого свята на кордоні із Францією, присвяченого одруженню інфанти Марії-Терезії із французьким королем Людовіком XIV, художник важко занедужав, і незабаром після повернення в Мадрид, 6 серпня 1660 року помер.

Творчість[ред.ред. код]

Севільський період[ред.ред. код]

Ранні полотна севільского періоду в основному були створені в жанрі бодегонів (ісп. bodegon — трактир). Загалом, то були натюрморти, кухонні сцени, трактирні замальовки. («Сніданок», близько 16171618; «Стара куховарка», близько 1620; «Сніданок двох юнаків», «Водонос», близько 1621). У схожому стилі написані й кілька релігійних картин цього ж періоду — «Поклоніння пастирів», «Поклоніння волхвів» (1619); «Христос у будинку Марфи й Марії» (близько 1620).

Насамперед у них відчувається уважне вивчення молодим Веласкесом караваджистського мистецтва, багато зразків з якого були доступні в Севільї. А також довге перебування в майстерні Пачеко: робота з натури, старанність малюнка, точність подібності з моделлю.

Придворний живописець[ред.ред. код]

Філіп IV Іспанський, 1656

У мадридський період майстерність художника вдосконалюється. Він звертається до екстраординарних для іспанського живопису античних сюжетів («Вакх, або п'яниці», 16281629, «Кузня Вулкана», 1630), а також історичних — «Здача Бреди» (1634).

Портрети, створені Веласкесом в 1630–1640 роках, принесли йому заслужену славу майстра цього жанру. Хоча в портретах Веласкеса звичайно відсутні жести й рух, вони надзвичайно реалістичні й природні. Тло підібране так, щоб максимально відтінювати фігуру, колірна гама сувора, але пожвавлюється ретельно підібраними сполученнями кольорів. Веласкесу вдавалося в портреті передати характер людини, показати суперечливість рис його характеру.

Найвідоміші портрети дона Хуана Матеоса (1632), генерала Олівареса (1633), кінний портрет короля Філіпа III (1635), папи Інокентія X (1648).

Портретам пізнього періоду творчості Веласкеса у великій мірі властиві артистизм і психологічна завершеність (інфанта Марія Тереза, 1651; Пилип IV, 1655–1656; інфанта Маргарита Австрійська, близько 1660).

Учні й послідовники[ред.ред. код]

Безпосереднім продовжувачем і спадкоємцем його посади при дворі виявився його учень і чоловік його дочки Франсиски — Хуан Батиста дель Масо (Juan Bautista Martinez del Mazo). Але він не мав таланту свого попередника, і зміг відтворювати лише деякі зовнішні форми. Інший учень Веласкеса — Хуан де Пареха, мавр, що був слугою в його майстерні. (Веласкес зобразив цього негра на одному із найкращих своїх портретів). Пареха писав портрети й релігійні картини.

Після Веласкеса при мадридському дворі короля Карла II працювали Клаудіо Коельо й Хуан Каррено де Міранда. Зі зміною правлячої династії (іспаньскі Бурбони) французьке бароко й рококо витіснило у вищих шарах настільки прекрасно створений Веласкесом реалізм і натуралізм. Пізніше до спадщини Веласкеса звернулися вже романтики й імпресіоністи.

Тарас Шевченко, як і його вчитель Карл Брюллов, високо цінував портерти Веласкеса. У повісті «Художник» він згадав портерт у Строгановській галереї, що приписувалася тоді Веласкесу, і копію Брюллова з цього портрета.

Відомі картини[ред.ред. код]

Інфанта Маргарита Австрійська, 1660
Невідома

Бодегонес, ранішній період.[ред.ред. код]

Релігійні та міфологічні сюжети[ред.ред. код]

  • «Поклоніння волхвів» (1619, Прадо, Мадрид).
  • «Христос в домі Марфи і Марії» (1620, Національна галерея, Лондон).
  • «Вигнання маврів» (1627, Прадо, Мадрид).
  • «Тріумф Вакха або П'яниці» (1628, Прадо, Мадрид).
  • «Кузня Вулкана» (1630, Прадо, Мадрид).
  • «Розп'ятий Христос» (1632, Прадо, Мадрид).
  • «Здача Бреди (Ліс Списів)» (1634, Прадо, Мадрид).

Портрети[ред.ред. код]

(Усього було написано з півтора десятка портретів короля протягом 37 років).
  • «Портрет папи Інокентія X» (1648, Рим).
  • «Портрет інфанти Марії Терези» (1651, зібрання Леман, Нью-Йорк).
  • «Портрет інфанти Маргарити Австрійської» (1660, Прадо, Мадрид).
  • «Портрет Хуана Матео, королівського обер-єгермейстера», Дрезден, Галерея старих майстрів
  • Портретний етюд папи римського Інокентія 10го, Вашінгтон, Нац.галерея.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • C. Justi, «Diego Velazquez und sein Jahrhundert» (Бонн, 1888, 2 т.);
  • W. Stirling Maxwell, «Velazquez und seine Werke» (переклад з англійської, Берлін, 1856)
  • Paul Lefort, «Velazquez» (загальнодоступна праця, що входить до збірки серії книжок: «Les Artistes célébres»).
  • Шевченківський словник: У двох томах / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — К.: Головна редакція УРЕ, 1978.

Посилання[ред.ред. код]