Мистецтво Іспанії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вежа Геркулеса та сучасна скульптура (кельтський король Бреоган), м. Ла-Корунья. Галісія.

Мистецтво Іспанії  — візуальне мистецтво народів, що мешкали на території Іберійського півострову від кам'яного віку до сьогодення.

Іберійське схематичне мистецтво[ред.ред. код]

Мапа пам'яток іберійського схематичного мистецтва

.

До цієї групи пам'яток належить значна кількість доісторичних артефактів — головним чином малюнки в печерах, ідоли, археологічні знахідки. Більшість науковців відносять їх до 4-1 тисячоліть до н. е. Головні риси пам'яток — схематизм в зображенні фігур тварин та людей. Частка пам'яток має майже абстрактний характер, що не піддається тлумаченню. Але схематичне мистецтво цієї доби було притаманне як народам Іберійського півострова, так і іншим центрам середземноморських культур.

Колонізація Стародавнім Римом[ред.ред. код]

Іспано-мавританська кераміка[ред.ред. код]

Перші керамічні вироби, вкриті кольоровими глазурями, виникли в Стародавньому Єгипті. Технологія закріпилася на Близькому Сході. В Персії виникли своєрідні зразки, вкриті золотавим люстром. За переказами, Коран забороняв мусульманам користуватися золотим посудом. А золотавий люстр кераміки нагадував золото, що дозволяло обходити заборону.

Ваза з Альгамбри

Арабомовні народи, що завоювали Іберійський півострів, принесли сюди і технологію виготовлення кольорового фаянсу. Відомим керамічним центром за часів маврів була Малага, де в 13-14 століттях і виготовили так звані альгамбрзькі вази. Їх декор ще цілком мусульманський за витоками. Пізніше найкращі майстерні були в Валенсії. Фаянсовий посуд з Валенсії був настільки популярним, що його вивозили також у тогочасні князівства Франції та Італії. Італійські центри фаянсових виробів виникли саме через потужні спроби італійських ремісників скопіювати іспано-мавританські зразки. Серед уславлених керамічних центрів Італії — міста Дерута, Губбіо, майстерні Сіцилії. Навіть саме слово «майоліка» походить від назви іспанського острову Майорка, центру перевалки посуду перед морським шляхом на Аппенінський півострів. Добрі учні, італійці швидко виробили свої зразки фаянсу і майоліки, як за формою, так і за сюжетами. Так іспано-мавританська кераміка стала витоком уславленого фаянсу доби Відродження в Італії. Арабо-мавританську кераміку 10-15 століть сучасні науковці вважають найвищим досягненням в виробництві керамічних виробів після уславленої кераміки Стародавньї Греції.

Виготовлення глазурованої кераміки перейняли і розвинули іспанці і після Реконкісти. Змінилися лише сюжети. На новому етапі в 20 столітті до створення керамічних виробів звернувся такий велетень мистецтва як Пікассо.

    • Іспано-мавританські зразки
    • Іспанська кераміка

Готика Іспанії[ред.ред. код]

Докладніше: Готика
Катедральний собор, Барселона

В XI–XII ст. ст. на території Іспанії розвивається романський стиль в архітектурі, найкраща пам'ятка стилю — собор у місті Сантьяго-де-Компостела, перебудови в добу бароко. У XIII — першій половині XV ст. в Іспанії, як і у всій Західній Європі, формується готичний стиль.

Кінець 12 — початок 13 ст. в Іспанії, як і у всій Європі, були позначені важливими змінами: посилилась могутність великих монархів, об'єднувалися дрібні держави, монастирі втрачали свій вплив, виникли міські общини з їх самоуправлінням. Все це сприяло пробудженню народної свідомості усіх сфер життя суспільства і насамперед мистецтва, архітектури, що відобразилось в готиці. Іспанська готика нерідко запозичує мавританські риси (собори в Севільї, Бургосі і в Толедо).

Готичний Катедральний собор в Толедо — серед найбільших у Європі. Його заклали у 1227 році чи близько тої дати. Має п'ять нефів і нагадує французькі взірці. Толедо був центром католицизму в Іспанії, тому собор постійно добудовували (зала капітулу, ризниця, релікварій, навіть гардеробна зала.) Внаслідок цього він втрачав чистоту стилю готики, але збагачувався рисами других стилів та насичувався зразками мистецтв (різблення крісел Алонсо Берругете — шедеври ужиткового мистецтва Іспанії у хорі кафедрального собору).

За планом мало бути дві вежі на західному фасаді за французьким взірцем. Але звели лише одну, та таку високу, що стала домінантою історичного центру Толедо.

Особливе художнє явище в Іспанії — так званий стиль «мудехар», що сформувався злиттям в архітектурі елементів готики (а пізніше — Відродження) з мавританською спадщиною.

Доба Відродження (15 століття)[ред.ред. код]

Докладніше: Палац Карла V
Докладніше: Педро Мачука
Проект собору Успіння, залишився недобудованим, Вальядолід

Початок доби Відродження пов'язують з 2-ю половиною 15 століття. Іспанія прийшла до неї з запізненням в порівнянні з найрозвиненішими країнами Європи — Нідерландами та Італією. На відміну від Італії, залишки античних споруд та антична скульптура, античні форми як такі, не мали впливу на мистецтво країни. Показовим було, наприклад, зображення Геракла не оголеного, а як середньовічного лицаря в обладунках. З античним героєм його пов'язувало лише ім'я. В порівнянні з Нідерландами чи Італією Іспанія не дала значних фігур в живопису Відродження на кшталт Мазаччо, Доменіко Гірляндайо, Сандро Боттічеллі, Джорджоне, Джованні Белліні, хоча регіональні мистецьки центри Арагону, Каталонії, Валенсії тяжіли до мистецтва Італії, а Кастилія — до мистецтва Нідерландів.

Худ. Педро Берругете, зразок живопису 1490 р.

З затриманням приходили до Іспанії і зразки ренесансної архітектури. Для побудови катедрального собору в Севільї в 15 ст. зруйнували арабську мечеть. Новий собор планували звести на її площі, відразу наголосивши про велетенський масштаб споруди. При будівництві, однак, звернулися не до ренесансних зразків Риму, а до звичної для іспанців готики. Навіть ренесансний купол над середхрестям собору, що обвалився у 1511 р. (ще живі Браманте, Рафаель Санті, Бальдасссаре Перуцци) відновили не куполом, а пласким готичним склепінням, збереженим донині. До найкращих зразків ренесансної архітектури в Іспанії відносять палац Карла V в Альгамбрі (архітектор Педро Мачука) та собор Успіння в місті Вальядолід (архітектор Хуан де Еррера), які на століття залишилися недобудованими. До того ж, їх архітектура мала вже риси маньєризму та ранішнього бароко, значно відходячи від гармонійних рішень зразків Італії.

Маньєризм у Іспанії[ред.ред. код]

Вівтарний образ «Есполіо», сакрістія катедрального собору в Толедо, 1579 р.
Докладніше: Ель Греко
Докладніше: Ескоріал
Філіп II

Важливе місце в мистецтві Іспанії 16 століття посів не Ренесанс (короткий за терміном, мало підтриманий місцевою культурою і не перейшовший у фазу Високого Відродження, як в Італії), а маньєризм. В Іспанії сформувалося декілька центрів маньєризму, серед яких Бадахос, Толедо, Мадрид та Ескоріал. Найбільший вплив стиль мав на іспанську архітектуру та живопис і розвивався під впливом зразків маньєризму з папського Риму.

Найзначніший центр іспанського маньєризму склався в Ескоріалі, могутньо підтриманий іспанським королем Філіпом II. Химерна ідея створити величний храм і «палац для Бога» та (при ньому) хижку для короля стала втіленням доби деспотизму, релігійного фанатизму, епохи «початку кінця». Цей комплекс водночас уособлював:

  • Монастир Сан Лоренцо
  • місце усамітнення Філіпа II та свідоцтво його благочестя
  • іспанський аналог біблійного храму Соломона в Єрусалимі
  • усипальню іспанських монархів по заповіту батька (Карла V)
  • символ абсолютної влади короля
  • палацик — хижка для Філіпа II, адже перед християнським Богом нема князів, а є лише смертні паломники.

Філіп II Габсбург, якого ненавиділи за жорстокість і якого прозивали «демон південних країн», спрямував колосальні зусилля на побудову Ескоріалу. Були запрошені іспанські архітектори, що стажувалися в Римі (Хуан де Толедо, Хуан де Еррера). А для оздоб — справжній натовп другорядних італійських художників-маньєристів, серед яких:

Але головними, найбільш талановитими, ключовими особами іспанського маньєризму були не вони, а іспанець Луїс де Моралес з Бадахосу та Ель Греко, що оселився в місті Толедо. Обидва не були залучені до робіт в Ескоріалі, хоча спробу мати замови від короля Ель Греко зробив, але без успіху. Відсутність замов від короля на творчість Ель Греко не позначилась погано, а віддаленість від королівського тиску сприяла збереженню індивідуальності та яскравої художньої манери митця.

Твори Моралеса[ред.ред. код]

Твори Ель Греко[ред.ред. код]

Релігійне мистецтво[ред.ред. код]

Хуан де Вальдес Леаль. Схаменіться !

Особливістю монархічної влади в Іспанії був тісний, майже нероздільний зв'язок з католицькою церквою. Слабкі королі шукали підтримки і знайшли її в церкві. В Європі неможливо знайти більше країну, де влада світська була б так міцно прикута до церкви, проросла в неї, випередивши в цьму навіть Італію, Португалію, Польщу, відомі центри католицизму в Європі. Толерантність до вірян Іспанії інших віросповідань в ранньму середньовіччі тепер перейшла в непохитну ненависть та найжорстокіші форми католицького гноблення. Країну вкрила рясна мережа соборів, монастирів, церков. Наприкінці 15 століття в Іспанії запрацювала інквізиція, а церква почала контролювати усі форми суспільного життя. Постійна цензура чатувала і на усі форми іспанського мистецтва і жорстоко викорінювала усе більш-менш сміливе століттями, гальмуючи їх розвиток. Так, тема спалення єретиків була доволі поширеною в іспанському живопису. А останнє реальне спалення єретика на вогнищі в Іспанії відбулося ще за життя Гойї, Пушкіна, Тараса Шевченка.

Сцени мучеництва святих, страстей та видінь святих, їх екстази та молитви в живопису та скульптурі — найпоширеніша частка усього мистецтва Іспанії.

Колонізація Америки[ред.ред. код]

Докладніше: Христофор Колумб

Іспанський портрет[ред.ред. код]

Докладніше: Портрет
Медальєр Якопо да Треццо. Хуан де Еррера. 1578 р.

Серед світських жанрів, не пов'язаних з релігійним мистецтвом, головне місце посів портрет. Саме в цьому жанрі найбільше відбилися зацікавленість в особі людини, увага до її внутрішнього світу, до індивідуалізму, народженому добою Відродження. На відміну від Італії, іспанським портретам не притаманні орієнтація на ідеальний зразок чи героїзація особи. Реалістичні настанови і традиції, навпаки, спонукали до тверезого, майже документального відтврення зовнішньості портретованих, не цураючись горбатих носів, злих очей, бридкої зовнішності, навіть фізичних вад особи. Портретисти Іспанії не схильні до компліментів навіть можновладцям, залишаючись в межах сословного, репрезентативного зображення. Особливою сферою став придворний, парадний портрет, до створення яких залучали як найкращих художників іноземців (Тиціан, Хуан де Фландес, Антоніс Мор), так і місцевих майстрів (Алонсо Санчес Коельо, Хуан Пантоха де ла Крус, Бартоломе Гонсалес, Велескес, Бартоломео Естебан Мурільо, Хуан Кареньо де Міранда).

Саме в Іспанії розвинулось релістично-документальне зображення старих або карликів, спочатку як деталі припалацового побуту, а потім як явища суворої іспанської реальності.


Побутовий жанр в Іспанії 17 ст[ред.ред. код]

Хосе Клаудіо Антолінес. «Мандрівний продавець картин», 1670 р.


Іспанський натюрморт 17 ст[ред.ред. код]

Докладніше: Натюрморт
Педро де Кампробін, «Memento mori», Шпиталь де Карідад, Севілья.

Іспанських натюрмортів дуже мало, а поцінюють їх дуже високо. Іспанія довго утримувала Нідерланди у межах своєї колоніальної імперії. Звідси вивозили усе коштовне. Крім грошей у перелік цінних речей увійшли ще килими — гобелени або арраси та картини. А саме в мистецтві Нідерландів вперше з'являється натюрморт олійними фарбами. Ганс Мемлінг (1433–1494) виконав на дубовій дошці портрет молодого замовника. А на звороті намалював горщик з квітами на перському килимі. Це чистий натюрморт (музей Тіссен-Борнемісса). Саме горщик з квітами намалював у своєму «Натюрморті» іспанець Хуан де Арельяно (Смоленськ, музей красних мистецтв ім. С. Коньонкова). Іспанці підуть своїм шляхом і викинуть геть дріб'язки нідерландських манер. Франсіско де Сурбаран в своєму «Натюрморті з лимонами та апельсинами в кошику» 1633 р. покладе фрукти суворо і просто. І не пожалкує ніяких кольорів своєї палітри, аби всі побачили красу світу (Флоренція, збірка Контіні-Бонакоссі). Ще суворіше і простіше розмістив овочі в «Натюрморті с гарбузом» Хуан Санчес Котан. Одне яблуко, одна капустина, один гарбуз і одна його скибка, один огірок — от і весь сюжет. І всі скарби його душі. (м. Сан Дієго, США, Музей красних мистецтв).

Навіть Антоніо де Переда, що нагромаджує в натюрмортах речі, залишається їх шанувальником і співцем («Натюрморт з годинником», Москва).

17 століття[ред.ред. код]

Докладніше: Мадридська школа
Кліо (Рібера), Ермітаж, Санкт-Петербург.

Але мистецтвознавці Іспанії пізніше розширили межі «Золотого століття». Відлік починають з 1492 р., коли Небріха оприлюднив підручник «Іспанська граматика», а завершують 1681 роком, коли помер Кальдерон. В «Золоте століття», таким чином включають іспанське Відродження та маньєризм, іспанське бароко та художників реальності.

Отже, «Золоте століття» іспанської культури ніяк не збігається з календарними межами 17 століття, хоча саме тоді відбувся пік розвитку і іспанської літератури, і іспанського образотворчого мистецтва. А їх мистецькі здобутки отримали світове визнання. Серед відомих літературних імен Європи почесні місця посіли:

Світове визнання отримали і іспанські художники 16-17 ст.:

Крізь руки іспанських можновладців текла річка золота та срібла, вивезеного із американських колоній. Цими коштами сплачували постійні війни в Америці та в Європі, але й підживлювали національну культуру. В Іспанії розгорнулося масове будівництво палаців, монастирів і соборів, замовлялись картини відомим художникам, національним та іноземним. Але консерватизм управління та відсутність далекоглядності в політиці значно загальмували економічний та промисловий розвиток країни майже на 200 років. Коштовна річка золота та срібла осідала не в Іспанії, а в розвинених державах Європи, де розпочав свій шлях первісний капіталізм — в Голландії та Фландрії, в Британії, Франції. Культурний пік іспанського мистецтва не збігався з економічним розвитком країни, яка слабшала і невпинно сповзала в політичну та економічну кризу. Покажчиками кризи стали і військові поразки Іспанії:

«Золоте століття» в Іспанії завершилося без жодної значної фігури в політиці, літературі, мистецтві. Наприкінці 18 століття іспанське мистецтво частково реабілітував лише Гойя.

18 століття (бароко, рококо, класицизм)[ред.ред. код]

Іспанський натюрморт 18 ст[ред.ред. код]

Офорти Гойї «Лихоліття війни» 1810–1815 рр[ред.ред. код]

Докладніше: Гойя
Худ. Гойя. «Двоє закоханих»

19 століття[ред.ред. код]

Після трагічних подій наполеонівський авантюр в Європі та в Іспанії, мистецтво країни розвивалось в межах панівних европейських стилів — пізній класицизм, еклектика, академізм, салонне мистецтво, сецесія (модерн). Іспанець Рамос, що працював у Франції, розробляв в живопису стилістику ампіру. Прихильником оріенталізму був Маріано Фортуні. Побутовий жанр з іспанським колоритом — головні теми картин, котрі писав Хосе Кордеро Вільєгас. Площі великих міст вкрили пафосні буржуазні монументи історичним діячам середньої чи сумнівної якості. На позиціях академізму та салонного мистецтва в створенні картин на історичні сюжети стояли:

  • Ульпіано Чека
  • Алехандро Феррант
  • Франсіско Праділья
  • Касто Пласенсія
    • Салонне мистецтво Іспанії

Скульптура в Іспанії[ред.ред. код]

    • Монументи митцям
    • Пафосні буржуазні монументи
    • Сюрреалізм в скульптурі

20 століття[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Іспанії
Докладніше: Антоніо Гауді
Докладніше: Луіс Мойя Бланко
Докладніше: Пікассо
Докладніше: Сальвадор Далі

Мистецтво 20 століття в Іспанії зберігло розмаїття тем та стилів. Перші твори Пікассо блакитного та рожевого періодів співіснують з пізнім академізмом митців на кшталт Франсіско Праділья.

Худ. Ісідро Нонел, Дві іспанки, 1903 р.


Але ситуація на початок століття абсолютно не схожа на його завершення через прискорення історичних темпів і подолання країною періоду довгої кризи та вторинності свого мистецтва. Показовими були творчість архітектора Антоніо Гауді та Пікассо. Гауді починає як архітектор неоготики, а закінчує стилем сецесія та винятковим варіантом модернізму. Художник і графік Пікассо починає як послідовник академізму — (картини «Перше причастя», «Наука та милосердя»), швидко засвоює знахідки французького та іспанського імпресіонізму, а потім мужніє і відкриває нові шляхи іспанського та європейського мистецтва. Серед його духовних вчителів — іспанські художники минулого (Веласкес, Ель Греко), а також сучасники — іспанці:

  • Ісідро Нонел
  • Сантьяго Русіньоль
  • Рамон Касас
  • Рікардо Канальс. Але учнівський період стрімко закінчується і Пікассо стає новатором, якого вивчають інші.

З різних обставин чотири відомі іспанські художники роками живуть за межами Іспанії, не пориваючи з нею мистецьких зв'язків:

Наприкінці століття на рівень найкращих зразків століття виводить свої твори архітектор Сантьяго Калатрава.

Художня манера архітектора Луіса Бланко[ред.ред. код]

Університет де Гіхон, Астурія.

Винятком серед архітекторів 20 ст. виглядає творчість архітектора Луіса Мойя Бланко (1904–1990). Вона припала на режим генерала Франко і повільне відновлення економіки країни після лихоліть і втрат громадянської війни. Брак будівельних матеріалів примусив архітектора викристовувати звичні, старовинні матеріали та практично реставраційні технології, фаховим знавцем яких він був. Ретроспективні смаки архітектора вплинули на низку архітектурних образів митця, де він творчо розвинув здобутки і навіть стилістику архітекторів давнього минулого (доби готики, іспанського маньєризму і бароко), але без стилістичної точності будь якого із цих стилів. Тому споруди архітектора, не полишені величі і виразності, викликали як захоплення, так і ніщивну критику, а також зарахування архітектора то до стану еклектиків, то до стану сюрреалістів в іспанській архітектурі 20 століття. Для нього наче не існувало бетону і крайнощів архітектури модерністів. Критичні атаки мали таку потужність, що спротив обумовив гальмування будівельних робіт і частка споруд архітектора залишилась недобудованою.

Джерела[ред.ред. код]

  • Краткая художественная энциклопедия. Искусство стран и народов мира, Т 2, М, 1969
  • Малицкая К. М. «Испанская живопись 16-17 веков», М, 1947, див. Маліцкая Ксенія Михайлівна
  • Малицкая К. М. «Франсиско Сурбаран», М, 1963
  • Малицкая К. М. «Толедо — старая столица Испании», М, 1968
  • Сборник «Ренессанс, барокко, класицизм», М, 1966, глава «Эпоха Возрождения в Испании»
  • Каптерева Т. П. «Искусство Испании. Очерки», М. 1989
  • «Сообщения Гос. музея изобразительных искусств имени Пушкина», выпуск 5, М, «Советский художник», 1975
  • The Prado Guide, Museo National Del Prado, 2nd Edition, May, 2009.

Див. також[ред.ред. код]