Крістіан де Дюв

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Крістіан Рене де Дюв
фр. Christian René de Duve
Народився 2 жовтня 1917(1917-10-02)
Темз-Діттон, Суррей, Англія
Помер 4 травня 2013(2013-05-04) (95 років)
Громадянство Бельгія
Галузь наукових інтересів цитологія, біохімія
Заклад Рокфеллерівський університет (1962 -)
Льовенський католицький університет (1947 -)
Alma mater Льовенський католицький університет
Відомий завдяки: відкрив лізосоми, пероксисоми
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з фізіології та медицини (1974), премія Франкі
Nobel prize medal.svg

Крістіан Рене де Дюв (фр. Christian René de Duve; * 2 жовтня 1917, Темз-Діттон — † 4 травня 2013) — бельгійський цитолог та біохімік, лауреат Нобелівської премії з фізіології та медицині в 1974 у (спільно з Клодом Альбером та Джорджем Паладе) «за відкриття, що стосуються структурної і функціональної організації клітини», першовідкривач лізосом і пероксисом. Пішов з життя шляхом евтаназії.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в Сурреї у Великій Британії в родині німецького походження біженців з Бельгії, окупованої Німеччиною під час першої світової війни. В 1920 родина повернулася до Бельгії.

Володів чотирма мовами: голандською, французською, німецькою, англійською. В молодості багато подорожував по Європі.

Навчався в єзуїтському коледжі, 1934 року поступив до медицинського факультету Католицького університету Левену. З 1935 року працював у лабораторії професора фізіології Букерта, що займалася механізмом дії інсуліна на тканини. Через це до закінчення університету в 1941 полишив ідею медичної кар'єри, а зайнявся фізіологією. На початку другої світової війни потрапив у полон, але невдовзі повернувся до університету. Під час війни вивчав хімію та ставив біохімічні експерименти з вивчення дії інсуліну та діабету.

У 1943 одружився з дочкою лікаря Жанін Герман. Мав 4 дітей.

У 1947 році став професором університету Левену.

У 1960 нагороджений премією Франкі (найвища премія Бельгії за наукові відкриття).

У 1962 став працювати у майбутньому Інституті Рокфеллера в США.

На початку 1970х з групою колег організував Міжнародний інститут клітинної і молекулярної патології (Бельгія).

З 1985 пішов на пенсію з посади професора Католицького університету Левену, а з 1988 — з посади професора Інституту Рокфеллера зі збереженням почесного професорства в обох випадках. Продовжував роботу у наглядовій раді створеного ним Міднародного інституту.

У віці 95 років прийняв рішення піти з життя. Евтаназію зроблено 4 травня 2013 року.[1]

Науковий внесок[ред.ред. код]

Вивчав механізм дії інсуліну на вуглеводний обмін, проблему діабету. Під час цих досліджень звернув увагу на нерівномірність активності внутрішньоклітинних ферментів. Це призвело до відкриття нових клітинних органел.

Вперше описав лізосоми у 1955 році. Також відкрив пероксисоми. Описав структуру і функції цих органел. Розробив нові методи розділення клітинного вмісту, вивчаючи ферменти вуглеводного обміну клітин печінки щура.

Останні роки присвятив себе вивченню походження життя на Землі. Підтримував ендосимбіотичну теорію походження евкаріотичної клітини. Написав три книжки на тему еволюції життя на Землі та будови клітини, що були перекладені на багато мов.

Бібліографія[ред.ред. код]

  • A Guided Tour of the Living Cell (New York: Scientific American Books, 1984)
    • Переклад російською Де Дюв Кристиан. Путешествие в мир живой клетки М.: Мир, 1987. — 256 с.
  • Blueprint for a Cell (Burlington, NC: Neil Patterson Publishers, 1991)
  • Vital Dust (New York: Basic Books, 1995)

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]