Зельман Ваксман

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Зельман Абрахам Ваксман
Selman Abraham Waksman
Selman Waksman NYWTS.jpg
Народився 22 липня 1888(1888-07-22)
Нова Прилука, Російська Імперія (Україна)
Помер 16 серпня 1973(1973-08-16) (85 років)
Вудс-Хоул, Массачусетс, США
Місце проживання США США
Громадянство Україна
Сполучені Штати Америки
Росія
Галузь наукових інтересів Мікробіологія, біохімія
Заклад університет Ратжерс
Alma mater Ратжерс-колледж
Відомий завдяки: Відкриття багатьох антибіотиків
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з фізіології та медицини (1952), медаль Левенгука (1950)
Nobel prize medal.svg

Зе́льман Абраха́м Ва́ксман (22 липня 1888, Нова Прилука — 16 серпня 1973) — американський біохімік, лауреат Нобелівської премії з фізіології й медицини 1952 року.

Американський вчений — виходець з України, заслужив право називатися «одним з найвидатніших благодійників людства».

Біографія[ред.ред. код]

Меморіал в рідному селі Нова Прилука
Будівля Новоприлуцької школи, де колись був хедер, в якому навчався Зельман Ваксман

Народився 20 липня 1888 року в містечку Нова Прилука на Вінниччині. Дата народження в літературі називається різна (2 або 22 липня), але 20 липня вказується у власноручній біографії. Його мати, Фредія (Лондон) Ваксман, була власницею промтоварного магазину, а батько, Яків Ваксман, орендарем земельної ділянки. Він закінчив місцевий хедер (єврейська початкова релігійна школа) і в такий спосіб розпочав свій шлях «нагору» в науці. Мати запросила репетиторів, після занять з якими, він був прийнятий в Одеську гімназію. Через рік після смерті матері, у 1910 році, Зельман захистив диплом. Мріючи одержати університетську освіту, Ваксман емігрував у США, коли зібрав достатню кількість грошей для поїздки.

Після прибуття у Філадельфію в 1911 р. він на якийсь час зупинився у своїх сестер, що володіли фермою недалеко від Метьючена (штат Нью-Джерсі). До того часу у Ваксмана вже проявився інтерес до біології, і, як він згадував згодом, життя на фермі вселило в нього «бажання з'ясувати хімічні і біологічні механізми землеробства і його основні принципи». «Поруч із землею я вирішив шукати відповідь на численні питання про циклічність життя в природі, що почали повставати переді мною», говорив він. Щоб одержати відповіді на ці питання, Ваксман поступив у сільськогосподарський коледж, у якому почав вивчати мікробіологію ґрунту, і в 1915 році одержав ступінь магістра природничих наук; у цьому ж році він став громадянином США. Протягом усієї своєї наукової кар'єри Ваксман завжди цікавився екологією ґрунтових мікробів і їхньою взаємодією. Його перша наукова праця містила перелік різних мікроорганізмів і їхньої комбінації, включаючи велику групу актиноміцет. Навіть у наш час[Коли?] роль актиноміцет у формуванні і родючості ґрунту цілком не встановлена; у той час, коли Ваксман почав дослідження мікробіології ґрунту, мікроорганізми практично не приймалися в розрахунок. Перші ж експерименти переконали його в тому, що актиноміцети мають важливе значення, але він поки не міг використовувати біохімічні методи для продовження цієї роботи. Закінчивши вивчення хімії ферментів як студент-дослідник в Каліфорнійському університеті в Берклі, у 1918 році Ваксман одержав ступінь доктора філософії. Він повернувся в Рутгерс, де спочатку читав лекції, а в 1925 році був призначений професором, у 1931 році — професором по мікробіології ґрунту й у 1943 році — професором мікробіології.

У Рутгерсі Ваксман став провідним спеціалістом в області мікробіології ґрунту, науки, що із простого нагромадження уривчастих спостережень перетворилася в наукову дисципліну. Займаючись одночасно викладанням, підготовкою наукових і популярних публікацій, він продовжував дослідження з біохімії ґрунту і взаємозв'язків між організмами в процесі його формування. У 1932 році Американська національна асоціація по боротьбі з туберкульозом звернулася до Ваксмана з проханням вивчити процес руйнування палички туберкульозу в ґрунті. Він зробив висновок, що за цей процес відповідальні мікроби-антагоністи. До 1939 року Ваксман вирішив розгорнути нову програму, що стосується використання його досліджень по мікробіології ґрунту для лікування хвороб людини. «Я відчував по своєму досвіді, що гриби й актиноміцети можуть бути значно ефективнішими джерелами антибактеріальних засобів, ніж звичайні бактерії», заявив він пізніше.

Іншою причиною його нової дослідницької програми була друга світова війна, «що майоріла на обрії, — говорив Ваксман, — що диктувала необхідність створення нових препаратів для контролю над різними інфекціями й епідеміями, котрі могли виникнути».

Протягом наступних чотирьох років Ваксман і його колеги досліджували близько 10 тисяч різних ґрунтових мікробів у пошуках антибіотиків, що могли б руйнувати бактерії, не заподіюючи шкоди людині. У 1940 році дослідницька група виділила актиноміцин, котрий виявився високотоксичним антибіотиком. Через два роки учені відкрили стрептотріцин — антибіотик, високоефективний у відношенні збудника туберкульозу. У 1943 році послідовники знайшли стрептоміцин у штамі актиноміцет, виділених під час роботи Ваксмана над першою науковою статтею. Після декількох років тестування і доробки в 1946 році стрептоміцин став широко використовуватися. Цей препарат виявився особливо цінним, тому що був ефективний у відношенні бактерій, стійких до сульфаніламідних препаратів і пеніциліну. Хоча початі державною охороною здоров'я міри зменшили частоту виникнення туберкульозу, це захворювання до появи стрептоміцину і відкриття в 50-х рр. ще ефективніших антибіотиків являло собою серйозну проблему. Одержання стрептоміцину спонукало інших дослідників до виділення з мікробів ґрунту, особливо актиноміцет, нових різновидів. Феноменальне збільшення числа цих лікарських засобів, виділених починаючи з 1950 року, є в значній мірі результатом програм, створених зусиллями Ваксмана.

У 1952 році Зельман Ваксман був нагороджений Нобелівською премією з фізіології і медицини «за відкриття стрептоміцину, першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу». У промові при врученні премії Арвід Волгрен з Каролінского інституту відзначив, що «на відміну від відкриття пеніциліну професором Александером Флемінгом, що було в значній мірі обумовлено випадком, одержання стрептоміцину було результатом тривалої, систематичної і невтомної праці великої групи вчених». Помітивши, що стрептоміцин врятував уже тисячі людських життів, Волгрен вітав Ваксмана як «одного з найбільших благодійників людства».

У 1916 році Ваксман одружився на Берті Деборі Мітник, що також емігрувала з його рідного села Нова Прилука; у них народився син. Ваксмана характеризували як «мудру, по-батьківськи турботливу людину», що заряджав своїх колег і студентів ентузіазмом. Після виходу в 1958 році на пенсію з університету в Рутгерсі він продовжував писати статті і читати лекції про антибіотики в різних містах Америки, залишаючись головою американських учених, що займалися мікробіологією ґрунту .

У 1950 році Ваксман став кавалером ордену Почесного легіону. Йому були присуджені почесні докторські ступені університетів Льєжа і Рутгера; він був членом Національної академії наук, Національного дослідницького товариства, Товариства американських бактеріологів, Американського наукового ґрунтознавчого товариства, Американського хімічного товариства і Товариства експериментальної біології і медицини.

Зельман Ваксман помер 16 серпня 1973 року в Вудс-Хоул (штат Массачусетс).

Основний творчий набуток[ред.ред. код]

Нобелівська премія в галузі фізіології та медицини (1952) «за відкриття стрептоміцину — першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу».

Свою наукову працю вчений присвятив дослідженню екології ґрунтових мікробів та взаємодії між ними, зокрема, так званих актиноміцет. Грибки-актиноміцети, які стали для З.Ваксмана «улюбленцями», принесли йому світову славу (серед наукових праць вченого особливе місце посідає 3-томна монографія «Актиноміцети»). Вчений відкрив «санітарні» властивості ґрунтових мікробів-антагоністів. 1932 — Американська національна асоціація боротьби з туберкульозом звернулася до З.Ваксмана з пропозицією вивчити процес розкладу палички туберкульозу (палички Коха). 1940 — вчений разом з однодумцями відкрив стрептоміцин — високоефективний у протидії збудникам туберкульозу. Було виділено низку антибіотиків. А такі препарати, як стрептоміцин, неоміцин, актиноміцин, і кандинецин широко використовуються в сучасній лікувальній практиці та ветеринарії.

З.Ваксман заснував Інститут мікробіології і став його директором (1949). Створив цілу групу антибіотиків (З.Ваксман — автор цього нині поширеного терміну). У промові під час вручення Нобелівської премії З.Ваксману Арвід Волгрен із Каролінського інституту зазначив, що «на відміну від відкриття пеніциліну професором Александром Флемінгом, яке сталося значною мірою завдяки щасливому випадку, відкриття стрептоміцину було результатом тривалої, систематичної й невтомної праці великої групи вчених». А.Волгрен привітав З.Ваксмана як «одного з найбільших благодійників людства».

Вчений був добре знайомий з теорією антагонізму між мікроорганізмами, автором якої був харків'янин І.Мечников (теж лауреат Нобелівської премії).

З.Ваксман автор багатьох книг, зокрема, «Моє життя у світі мікробів», «С.Виноградський», «Життя бактеріолога В. М. Хавкіна» (винахідника вакцини проти холери, чуми — вихідця з Бердянська Запорізької області).

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]