Морська піхота України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Нашивка морської піхоти України
Прапор військово-морських сил України

Морська піхота України складає один батальйон у складі окремої бригади берегової оборони Військово-морських Сил України. Батальйон входить до складу об'єднаних сил швидкого реагування та дислокується у Феодосії. Після захоплення півострова російськими вояками, із батальйону в триста солдатів, вірними Україні залишилися 59. Нині вони служать в Миколаєві.

Морська піхота УНР та Української Держави[ред.ред. код]

Народження регулярної української морської піхоти сучасного зразка припадає на 1918 рік, а точніше, на час існування Української Держави у формі Гетьманату Павла Скоропадського (29 квітня — 14 грудня 1918 року).

Колишній генерал Російської Імператорської Армії, а нині Гетьман Павло Петрович Скоропадський розумів важливість такого роду військ, як морська піхота, для підвищення потужності збройних сил та обороноздатності держави. Як «Верховний Воєвода Української Армії і Флоту» він у перший же місяць свого перебування при владі звернув увагу на необхідність створення служби морської піхоти, тим більше, що Українська Держава мала дуже протяжну берегову лінію по Чорному і Азовському морях (за виключенням Криму). З оглядкою на це 23 травня 1918 року гетьман Скоропадський видав указ Україні по Морському відомству «Про початок формування бригади морської піхоти у складі трьох полків для несення служби».

Завданням Морської піхоти було несення служби на узбережжі держави та військово-морських фортецях, а також, здійснення десантних операцій. Бригада морської піхоти, відповідно до вищезазначеного указу, ділилася на три частини. Одна з них повинна була виконувати свої обов'язки на території від західного кордону Української Держави до Сичавки, друга — від Сичавки до Станіславова (сучасний Івано-Франківськ), а третина — від Станіславова до Перекопу. Крім основних завдань, в обов'язки полків морської піхоти входила охорона майна Морського відомства. Цим же указом були призначені командири полків та начальники відділів. На першому ж етапі розгортання бригади, насамперед було розпочато формування трьох батальйонів морської піхоти у кожному з полків.

Початок саме такому складу частин морської піхоти поклав черговий указ Скоропадського по Морському відомству. Відповідно до нього, кадровий склад частин складався з трьох полків, кожен з яких складався з трьох батальйонів (укр. курінь), а батальйон вміщав у собі чотири роти (укр. чота) Морської піхоти й одну кулеметну команду. Комендантом (пізніше командиром) 1-го полку Морської піхоти став майор (укр. військовий старшина) Іларіон Ісаєвич. Незабаром, указом Скоропадського по Морському відомству (й по Головному Управлінню у справах особливого складу флоту), як згадував капітан-лейтенант Шрамченко: «Його Світлість Ясновельможний Пан Гетьман всієї України, Військ козацьких і Флоту 24 жовтня 1918 в присутності Своїй в місті Києві зволив» підвищити Ісаєвича до звання полковника із затвердженням його на посаді командира 1-го полку Морської піхоти.

Всіма справами морської піхоти, які не входили до повноважень Морського Генерального штабу, відав відділ морської піхоти при Головному штабі Морського Міністерства. З початку створення відділу ним завідував керівник збройних загонів при гетьманському перевороту 29 квітня 1918 року полковник В. Дашкевич-Горбацький, а з 21 липня 1918 року (відповідно до указу гетьмана по Морському відомству) на чолі відділу став полковник Ястржембський. Згодом відділ очолив підполковник Гаврило Никогда.[1]


15 липня 1918 відповідно до указу Скоропадського по Морському відомству для Морської піхоти була встановлена ​​формений одяг піхотного зразка з додаванням чорного канта навколо погонів і якоря на них — золотого для старшин і підстаршин, жовтого для рядових

С. O. Шрамченко і Б. Гловацький, чиновник морської піхоти УДФ, 1919 р.

(укр. козак). Незабаром Морські піхотинці, як і всі Військово-Морські Сили Української Держави, отримали (згідно з гетьманським указом по Морському відомству від 18 липня 1918 року) затверджений Скоропадським новий Військово-морський прапор. Пізніше, в 90-х роках XX століття, цей прапор стане символом Військово-Морських Сил незалежної України.

1 серпня 1918 відповідно до указів Скоропадського по Морському відомству було призначено й оголошено старшинський склад усіх трьох полків морської піхоти, а також призначено особовий склад Управління берегової оборони південно-західного району Чорного моря. Начальником берегової оборони південно-західного району Чорного моря було призначено контр-адмірал Семен Семенович Фабрицкая.

Морські піхотинці, як і всі старшини і козаки, складали присягу на вірність Українській Державі (її текст був затверджений відповідним законом від 30 травня 1918 року), а також відповідали перед Законом про військову підсудність, який був затверджений Гетьманом 30 травня 1918 року.

Крім того, як і їхнім колегам з інших родів військ Української Держави, Морським піхотинцям, відповідно до затвердженого Гетьманом 1 серпня 1918 Закону про політично-правове становище службовців Військового відомства, заборонялося "входити до складу і брати участь в будь-яких союзах, гуртках, товариствах, партіях, спілках, комітетах та інших організаціях, що мають політичних характер ".

31 серпня 1918 Абсолютно секретний наказ по Морському відомству визначив повну дислокацію всіх частин оборони Чорного моря та узбережжя південно-західного району. При цьому частини морської піхоти розміщувалися наступним чином:

Група морських піхотинців армії УНР, інтернованих в польських таборах, 1919–1920 р.

Одеса :

  • Управління Корпусу морської охорони,
  • Штаб першого району морської охорони,
  • Штаб першого полку морської піхоти,
  • Штаб першого ескадрону морської кавалерії,
  • Телеграфний і телефонний взводи морської піхоти. (Всього близько 300 осіб).

Миколаїв : Штаб друге району морської охорони,

  • 2 батальйону другого полку морської піхоти,
  • Другий артилерійський батальйон,
  • Телеграфний і телефонний взводи морської піхоти. (Всього близько 1200 осіб, 8 гармат).

Очаків : 1 батальйон другого полку морської піхоти,

  • Перший артилерійський батальйон,
  • Штаб другого ескадрону морської кавалерії,
  • Напіврота саперів і мотоциклетна команда (Всього близько 800 осіб, 12 гармат).

Херсон : штаб 3-його району морської охорони,

  • Штаб 3-його полку морської піхоти.

Перекоп : Штаб третього ескадрону морської кавалерії.

У жовтні 1918 року на службу до лав Війська Українського повинні були бути покликані новобранці 1899 року народження, однак, через внутрішньо і зовні політичної ситуації восени 1918 року набір призовників було відкладено на пізніший час.

3 лютого 1919 року Симон Петлюра видав наказ № 68/32 про заснування Морського полку. Першим його комендантом став полковник Г. Никогда. У березні полк був реорганізований у 1-й Гуцульський полк морської піхоти Дієвої армії УНР, який очолив сотник Омелян Гемпель. Підрозділ комплектувався старшинами, підстаршинами і моряками, переважно вихідцями з Гуцульщини і Наддністрянщини, які служили в австро-угорському флоті на Адріатиці. Набір до його лав розпочався у Вінниці, а згодом у Коломиї. Частини морської піхоти УНР були представлені також другим Наддніпрянським морськими піхотними полками і бронепоїздом «Чорноморець».

Особовий склад Морського полку брав участь у Першому і Другому зимовому походах армії УНР.[2]

Сучасна історія[ред.ред. код]

Днем створення морської піхоти сучасної України можна вважати 22 лютого 1992 року, коли в Севастополі 880-й Окремий батальйон під командуванням майора Віталія Рожманова прийняв присягу на вірність українському народові. До речі, сержанти і матроси, призвані на службу з Російської Федерації, залишилися у складі батальйону і підписали заяви про бажання дослужити термінову службу в українській частині. Тоді ж міністр оборони України наказав зарахувати 880-й Окремий батальйон Морської піхоти до складу Збройних Сил України.

Проте командування Чорноморського флоту не допустили перехід морських піхотинців під юрисдикцію України. Командир батальйону і його заступники були звільнені з посад, батальйон розформований, а особовий склад переданий в інші військові частини.

1 липня 1993 року, після створення Військово-морських Сил України, в Севастополі був сформований 1-й Окремий батальйон Морської піхоти, в який були зараховані кращі офіцери Чорноморського флоту, які виявили бажання служити своїй Батьківщині. Вони принесли з собою дух і традиції, властиві лише цьому елітному роду військ.

Перша рота морської піхоти. Спільні з НАТО навчання «Exercise Northern Light 03». 17 вересня 2003 р. Шотландія

Для того, щоб 1-й Окремий батальйон Морської піхоти якнайскоріше став би боєздатною одиницею, особовий склад строкової служби для нього відбирали серед солдатів і сержантів Аеромобільних військ. Було проведено психологічне тестування добровольців, перевірялися фізичні якості кандидатів в морські піхотинці і їх моральні якості, стан військової дисципліни. Високими залишаються вимоги до підбору новобранців для проходження служби в Морській піхоті і сьогодні.

1 вересня 1993 року під Феодосією був сформований 41-й Окремий батальйон Морської піхоти, а 20 вересня, згідно з директивою начальника Генштабу ВС України, було сформовано управління 4-ої Окремої бригади МП ВМСУ.

Сьогодні Морська піхота України — це окремий батальйон у складі Військ Берегової оборони ВМСУ ЗСУ і входить до складу Об'єднаних сил швидкого реагування з пунктом дислокації в місті Феодосії. Основними загальними завданнями морської піхоти є дії із захвату пунктів базування ВМС, портів, островів, окремих ділянок побережжя противника. Якщо ж основну частину десанту складають підрозділи сухопутних військ, Морська піхота висаджується в передових ешелонах для захвату пунктів і ділянок на побережжя і забезпечення висадки на них основних сил.

В батальйоні морської піхоти України пріоритетом є миротворча діяльність і боротьба з терористичними формуваннями, ведення військових дій на своїй території, відсіч агресії з боку противника.

Новий 501-ий окремий батальйон морської піхоти створений 26 грудня 2013 року шляхом реформування 501-го окремого механізованого батальйону Військ берегової оборони ВМС України, що дислокується у Керчі.[3].

Організація[ред.ред. код]

Відзнака морської піхоти України

Склад[ред.ред. код]

  • управління батальйону
  • 1-а рота МП
  • 2-а рота МП посилена гранатометним зводом (АГС-17)
  • десантно-штурмова рота
  • мінометна батарея
  • розвідувальний взвод
  • взвод зв'язку
  • інженерно-саперний взвод
  • взвод десантно-висадочних засобів
  • протитанковий взвод
  • рота матеріального забезпечення

Техніка і озброєння Морської піхоти України[ред.ред. код]

БТР-80 під час висадки морської піхоти

Озброєння морських піхотинців в основному складається з плавучої бойової техніки, переносних протитанкових і зенітних комплексів і автоматичної стрілецької зброї.

Клас Система Кількість
Плаваючі Броньовані Транспортери БТР-80 40 шт.
Міномети 2С12 8 шт.
Гранатомети АГС-17 8шт.
Стрілецька зброя АКС-74, АКС-74У, ПКМ, СВД, РПГ-7Д, ГП-25, ПМ.

8 ПЗРК «ІГЛА». 8 ПТУРС

Див. також[ред.ред. код]

Морська піхота УНР

Примітки[ред.ред. код]

  1. Святослав Шрамченко. Українська морська піхота 1917–1920 рр.
  2. Крипякевич Іван, Гнатевич Богдан, Стефанів Зенон. Історія Українського Війська. Львів, 1992. — С.586-588.
  3. Руслан Семенюк (26 грудня 2013 р.). «В Україні з'явився новий батальйон морської піхоти». Звитяга. Процитовано 15 березня 2014 р.. 


Посилання[ред.ред. код]