Скадовськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Скадовськ
Skadov s.png
Герб Скадовська
Вид на узбережжя Чорного моря та пляж у Скадовську
Вид на узбережжя Чорного моря та пляж у Скадовську
Скадовськ на карті України
Скадовськ на карті України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Херсонська область
Район/міськрада Скадовський район
Рада Скадовська міська рада
Код КОАТУУ 6524710100
Засноване 1894 як селище Алі-Агок
Статус міста з 1961 року
Населення 22 287 (01.01.2011)[1]
Площа 14,3 км²
Густота населення 1558 осіб/км²
Поштові індекси 75700—701
Телефонний код +380-5537
Координати 46°07′09″ пн. ш. 32°54′39″ сх. д. / 46.11917° пн. ш. 32.91083° сх. д. / 46.11917; 32.91083Координати: 46°07′09″ пн. ш. 32°54′39″ сх. д. / 46.11917° пн. ш. 32.91083° сх. д. / 46.11917; 32.91083
Висота над рівнем моря м
Водойма Чорне море
Міста-побратими Новополоцьк (Білорусь)
Відстань
Найближча залізнична станція Каланчак
До станції 52 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 88 км
 - автошляхами 99,3 км
До Києва
 - залізницею 730 км
 - автошляхами 646 км
Міська влада
Адреса 75700, Херсонська обл., Скадовський р-н, м. Скадовськ, вул. Гагаріна, 63
Веб-сторінка Скадовська міськрада
Міський голова Олександр Гавриш

Скадо́вськ (до 1933 року — Скадовське[2]) — місто і морський порт на березі Джарилгацької затоки Чорного моря. Заснований 1923 року. Адміністративний центр Скадовського району Херсонської області. Харчова промисловість. Найближча залізнична станція Каланчак (52 км). Скадовськ кліматологічний курорт, щороку місто відвідує близько 50 000 осіб.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Територія міста 6,5 км², під забудовою 5,5 км², зелені масиви 3,9 км², крім того, 4773,1 га земель сільськогосподарського призначення. У місті заасфальтовано 40 км доріг та більше 100 км тротуарів і площ, загальна кількість вулиць та провулків понад 150.

Історія[ред.ред. код]

Заснування[ред.ред. код]

Скадовськ засновано у 1894 році як морську пристань на місці рибальського селища Алі-Агок на землях поміщика Сергія Скадовського.

Перші визвольні змагання[ред.ред. код]

1917 р.[ред.ред. код]

У травні 1917 року в Скадовську була створена Рада робітничих і солдатських депутатів. Однак ця Рада реальної влади не мала. Депутати Ради представляли переважно партію соціалістів-революціонерів та РСДРП (об'єднану). Саме тому Скадовська рада відмовився делегувати своїх представників на ІІ Всеросійський з'їзд Совєтів у жовтні 1917 р.[3]

1918 р.[ред.ред. код]

30 січня 1918 р. Скадовський міський військово-революційний комітет на чолі з В. С. Бояджієвим узяв владу в місті. 14 лютого ревком передав владу обраному виконавчому комітетові Ради робітничих, селянських та солдатських депутатів. Рада першою справою почала ділити землю поміщика С. Скадовського та націоналізовувати каботажний флот в порту. В березні через Скадовський порт евакуйовувалися загони, що обороняли Херсон.

З повідомлень херсонських газет відомо, що 7 квітня 1918 р. (25 березня за старим стилем) німецько-австрійські війська зайняли Олешки, а наступного дня Голу Пристань. Ймовірно до Скадовська вони добралися 9 квітня. Відомо, що в Скадовську розміщувався німецький гарнізон, у складі якого була кавалерійська частина та військовий загін Центральної Ради.

У квітні 1918 р. волосна земська управа Красненської волості почала роздавати землю селянам. З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського до влади повернулися виборні думи та земства. Але у Скадовську таких органів раніше не було, тому владу отримав Виконавчий комітет «Спілки селян-хліборобів», як відомо саме з'їзд селян-хліборобів проголосив П. Скоропадського гетьманом. В Скадовську було обрано міського старосту. В Скадовську, Красному та Михайлівці розміщувалася державна (гетьманська) варта, тобто поліцейсько-міліцейський загін.

Після Антигетьманського повстання, в грудні 1918 р., німецький загін залишив місто. Містом продовжував керувати обраний староста та управа. Відомо, що в цей час Скадовськ перебував у сфері впливу партизанського загону П. І. Тарана, що розміщувався в Каланчаку і до якого входило багато мешканців села Карги. Сам П. І. Таран схилявся підтримувати спочатку Директорію В. Винниченка — С. Петлюри, пізніше радянську владу. І хоч до радянських підручників він увійшов саме як червоний партизан, радянська влада йому не забула його політичні помилки та надала можливість поміркувати над ними протягом 25 років у ГУЛАГу.

Серед невеликої кількості скадовчан у військах Армії УНР, в 19181919 рр., служив Сергій Григорович Прокопенко (1895 р. н.) за, що й був розстріляний більшовиками в 1938 р. У 1919 р. служили в Українській галицькій армії скадовчани Антон Іванович Лемчик (1873 р. н.) та Йосип Павлович Гук (1900 р. н.). Першого, в 1937 р., радянська влада засудила до розстрілу, другий відбувся десятьма роками таборів.[4]

1919 р.[ред.ред. код]

Наприкінці січня 1919 р. в Скадовський порт увійшли грецькі та французькі кораблі висадивши десант. 2 лютого 1919 р. Дніпровський повітовий з'їзд вирішив приєднати повіт до Української Народної Республіки, що до речі не хвилювало ані греків, ані французів з англійцями, оскільки їхній контингент був за характером миротворчим. З усіх воюючих сторін з цим контингентом у збройні сутички намагалися вступати лише більшовисько оріентовані військові частини.

Пам'ятник Скадовському у центрі міста

13 лютого 1919 р. херсонська газета «Родной край» повідомила, що в Скадовську розмістилися білі добровольці та донські козаки. Ймовірно подія сталася днем раніше. А 20 лютого весь Дніпровський повіт опинився у сфері впливу Кримського крайового уряду.

З кінця березня 1919 р. у місті керував радянський ревком на чолі з Михайлом Григоровичем Андрійцем. Ревком спирався в своїй роботі на батальйон Одеського стрілецького прикордоного полку. В травні в Олешках, Голій Пристані та Скадовську господарювали війська отамана Григор'єва. 29 травня 1919 р. ІІІ селянський з'їзд Дніпровського повіту підтвердив статус міста Скадовська.

В кінці травня 1919 р. місто захопили більшовики. У червні Скадовськ разом із всім Дніпровським повітом включено до Херсонської губернії. В тому ж червні 1919 р. селянське повстання на чолі з вчителем з села Великі Копані, есером Ковалем охопило Скадовську, Краснянську, Чалбаську, Бехтерську та частину Великокопанівської волостей. Селяни відмовлялися віддавати хліб та виступали проти мобілізації до Червоної армії.

Вказане повстання дало змогу добровольцям білої армії під командуванням А. Денікіна 10 липня 1919 р. знов заволодіти Скадовськом. В усіх джерелах радянських часів вказувалося, що денікінці саме захопили Скадовськ. Крім того радянські історики стверджували, що в порти Скадовськ та Хорли зайшли англійські вантажні кораблі зі зброєю для білої гвардії. Про те як це відбувалося в дійсності дав опис учасник тих подій Всеволод Арістов, в спогадах «На „Живом“ в гражданскую войну», що були опубліковані в журналі «Военная Быль», № 94 за листопад 1968 р.

«

Ескадровий міноносець “Живий”, що був побудований в 1903 р. на початку 1919 р. озброєний двома 75–мм гарматами та двома мінними апаратами. Як згадував В. Арістов, в липні 1919 р., есмінець “Живий” під командуванням Олександра Дмитровича Кисловського, що нещодавно отримав звання капітана 2–го рангу, обігнувши мис Тарханкут, взяв курс на порти Скадовськ та Хорли. Там все було тихо, оскільки представники радянської влади звідти зникли.

 »
Скадовський морський порт.JPG

Цікаво, що тут В. Арістов згадує про одного скадовського фотографа, котрий продемонстрував йому знімок тіла загиблої Софії Фальц-Фейн, яка на думку В. Арістова була звірячи зарубана махновцями.

Серед тих хто прибув тоді в Скадовськ на есмінці «Живий» згадуються: інженер-механік та лейтенант Павло Петрович Орловський, лейтенанти: Павло Іванович Охотін, Реас Анатолійович Петровський, Платон Дмитрович Осіпов, Дмитро Вавілов. В Скадовськ прибув також лейтенант та ревізор флоту Федір Юрійович Спаде, майбутній адмірал та командуючий Латвійським флотом. Були ще моряки — мічмани: Дмитро Миколайович Хрущов та Всеволод Вернадський.

Проте сама команда надовго в Скадовську не залишилася. Команда есмінців «Живого» та «Жаркого» під командуванням штурмана «Живого» — лейтенанта Михайла Глібовича Суботтіна здійснила десант на Тендру, проте не знайшовши там противника повернулися до Скадовську. Відомо, що «Живий» та «Жаркий» здійснили ще один рейс між Скадовськом та Тендрою та повернулися до Севастополю.

В Херсонському обласному архіві містяться документи датовані кінцем липня 1919 р., в яких згадувалося ім'я тодішнього коменданта Порту Скадовськ. Як вдалося розібрати почерк укладача документа комендантом було призначено лейтенанта Гуренко. Проте, серед особового складу Чорноморської флотилії за 1919 р., лейтенант Гуренко не значиться. Між тим серед команди есмінця «Живий» значився лейтенант Анатолій Костянтинович Гурський, можливо саме він і був комендантом Скадовська.

Скадовський морський порт

А 30 липня 1919 р. на зборах городян Скадовська було утворено Громадське управління селища (тимчасове), котре утворило селищний виконавчий комітет (тимчасовий). Головою виконкому обрано Мойсея Семеновича Мангубі, секретарем — Самуїла Титовича Морозенка. Тоді ж було введено перший герб міста.

Незважаючи на часту зміну влади, з 1918 р. по 1920 р., у місті діяли квартальні комітети, котрі очолювалися старостами, всього було 56 квартальних старост. Історія донесла до нас імена лише деяких з них: Макар Василенко, Озра Майдон, Олександр Бабенко, Юхим Сук, Юхим Додулов, Іван Заворцев, Михайло Посталака, Василь Ковка, Степан Півень, Дроботько, Ємельян Федороцов, Василь Компаній, Підплетенний, Григорій Цукан, Веремій Рикенко, Чертяк.

В серпні 1919 р. головноначальником Херсонської і Таврійської губернії призначено генерал-лейтенанта Миколу Миколайовича Шиллинга. А 19 жовтня за новим стилем генерал М. М. Шиллинг оголосив мобілізацію. Згідно з наказом усіх, хто не з'явиться на мобілізаційні пункти, чекав військово-польовий суд, а села, які відмовляються від мобілізації мали бути зруйновані. Тоді був призваний фронтовик першої світової скадовчанин Андрій Кіндратович Заболоцький, котрий народився в Скадовську в 1894 р. Недовго служив Андрій Кіндратович у денікінських військах, та в 1933 р. отримав за це 3 роки ув'язнення. Інший скадовчанин Степан Федорович Піщаненко (1893 р. н.) прослужив у білій армії не на багато більше, проте в 1937 р. був засуджений до розстрілу.

Населення[ред.ред. код]

У місті зареєстрована організація грецької меншини. Чисельність населення міста становить 19,7 тисяч жителів, у тому числі українців — 72,4%, росіян — 22,9%, білорусів — 1,6%, молдован — 0,8%, інших — 2,3%.

За даними перепису 2001 року населення села становило 19404 особи, з них 73,29% зазначили рідною мову українську, 25,38% — російську, а 1,33% — іншу[5].

Культура[ред.ред. код]

Скадовський районний краєзнавчий музей

З 1976 року діє історико-краєзнавчий музей.

Персоналії[ред.ред. код]

Релігійні організації[ред.ред. код]

  • Греко-католицька громада [парафія і храм Святого Юрія]
  • Українська православна церква (МП)[6]
  • Громада Свідків Єгови
  • Церква євангельських християн-баптистів
  • Церква адвентистів 7-го дня
  • Церква повного Євангелія (церква «Алілуя»)
  • Церква Ісуса Христа Асамблеї пресвітеріанських церков України
  • Єврейська громада Хабад (ФІРОУ)

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Володимир Тимошенко. «Скадовськ. Сторінки історії. 1894-1994.». — ХМД, 1993. — 63 p. — 25000 прим.
  • Олег Лиховид. «Скадовськ та скадовчани». — Скадовськ: АС, 2005. — 317 p. — 1200 прим.

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.