Радіо «Свобода»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Радіо Свобода
Radio Free Europe/Radio Liberty
Місто трансляції Прага, Чехія Чехія
Гасло Вільне ЗМІ у невільних країнах (англ. Free Media in Unfree Societies)
Мова англійська (офіційна), албанська, аварська, адигейська, азербайджанська, арабська, башкирська, білоруська, боснійська, вірменська, грузинська, дарі, казахська, киргизька, кримськотатарська, македонська, перська, пушту, румунська, російська, сербська, таджицька, татарська, туркменська, узбецька, українська, чеченська
Вперше в ефірі 1 березня 1953 (61 рік)
Власник Конгрес США
Керівники Стівен Корн (2011–2013)
Веб-сторінка Офіційний сайт (англ.)

Ра́діо Свобо́да (англ. Radio Free Europe/Radio Liberty, до 1959 називалося Радіо «Визволення») — інтернет видання та радіостанція, яка позиціонує себе як приватний некомерційний інформаційно-новинний засіб масової інформації; фінансується Конгресом США. Здійснювала і частково продовжує здійснювати мовлення на Росію, країни Східної і Південно-Східної Європи, Кавказу, Центральної Азії і Близького Сходу. За даними самої радіостанції, її загальна аудиторія становить 35 млн слухачів.

Кореспондентська мережа радіостанції включає 23 корпункти (інформаційних бюро) і понад 1400 позаштатних кореспондентів.

Історія[ред.ред. код]

Радіо Вільна Європа була заснована в 1950 році і до 1971 року вона фінансувалася ЦРУ через Управління міжнародного радіомовлення США. Спочатку радіомовлення транслювалося в Болгарії, Чехословаччини, Угорщини, Польщі та Румунії. Три роки потому «Радіо Ліберті» розпочала мовлення на Радянський Союз російською та 15 інших національних мов. мовлення на Естонію, Латвію і Литву РВЄ/РС розпочала в 1975 році.

1 березня 1953 Майже водночас зі смертю Сталіна (5 березня 1953) починається мовлення радіостанції під назвою Радіо «Звільнення». Першим її диктором став Сергій Дубровський. Згідно з офіційною історією РС, «Звільнення» було задумане «Американським Комітетом зі звільнення від більшовизму» як емігрантське радіо, рупор «Координаційного центру антибільшовицької боротьби для звільнення Батьківщини від комуністичної диктатури». Ця радіостанція вела мовлення мовами народів союзних республік СРСР, а також татарською і башкирською мовами, тоді як створене приблизно у той же час Радіо «Вільна Європа» працювало на соціалістичні країни Європи. Із самого початку фінансове і адміністративне сприяння роботі радіостанції надавав Конгрес США. Фінансування здійснювалося з американського бюджету через Центральне розвідувальне управління США, яке контролювало діяльність радіостанції. Радіопередачі велися з Німеччини: у студії в Мюнхені вони записувалися на магнітну стрічку, потім котушки доставлялися в Лампертгайм, де знаходився радіопередавач. Будівля, в якій розміщувалася радіостанція, знаходилася поряд з міським парком Енглішер Гартен на Oettingenstrasse, 67, а нью-йоркська філія — за адресою 1775 Broadway.

1955 У СРСР створюється і розширюється мережа глушіння західних радіостанцій, що охоплювала найбільші міста і густонаселені райони.

Травень 1959 року Радіостанція змінює свою назву на «Радіо Свобода», котра збереглася досі.

1971 ЦРУ США визнає свою участь у фінансуванні і управлінні РС, після чого радіостанція переходить до підпорядкування Управління міжнародного радіомовлення США, а її бюджет переводиться на відкритий рахунок Конгресу США.

1976 «Радіо Свобода» і «Радіо Вільна Європа» об'єднуються.

1995 Радіостанція перебазовується до Праги (Чехія).

2001 Почалася ретрансляція прямого ефіру через інтернет у форматі Real Audio, а пізніше — і Windows Media.

Радіо Свобода в Холодну війну[ред.ред. код]

Протягом багатьох десятиліть Радіо Свобода/Вільна Європа надавало своїй багатонаціональній аудиторії в СРСР і Східній Європі факти радянської історії і сучасної дійсності, що ховалися від народу і не освітлювалися офіційними ЗМІ, а також інформацію про діяльність осіб і організацій, виступаючих проти комуністичних режимів в СРСР і країнах Східної Європи (див. дисидент) і репресіях проти них з боку властей.

Радіостанція надавала трибуну опальним і нонконформіськи налаштованим політичним діячам, перебіжчикам, «відмовникам», дисидентам, відомим творчим працівникам Радянського Союзу і країн Східної Європи. Постійними співробітниками РС/РВЄ були Олександр Галич і Сергій Довлатов; частими гостями і позаштатними співробітниками — Андрій Синявський, Віктор Нєкрасов, Василь Аксьонов, Володимир Войнович. На хвилях радіостанції читали їх літературні твори, філософські есе, мемуари; часто влаштовувалися «круглі столи» і диспути на культурні і політичні теми. Завдяки Радіо Свобода аудиторія в СРСР і Східній Європі змогла ознайомитися з багатьма творами, відомими тільки в «самвидаві». Це дало підставу колишньому заступникові директора радіостанції Стефану Міллеру сказати, що «В багатьох відносинах РС/РВЄ була високоінтелектуальною станцією».

На початку 1980-х років, з приходом до влади в США адміністрації Рейгана і призначенням директором РС/РВЄ колишнього сенатора-республіканця Джеймса Баклі, стали лунати звинувачення в адресу керівництва радіостанції (особливо від співробітників — євреїв) в тому, що воно попало під вплив украй правих сил і тон основних передач стали задавати виразники ідей російського націоналізму і антисемітизму, до яких відносили передусім Олександра Солженіцина. Комісія Конгресу не знайшла в роботі радіостанції істотних порушень, хоч і рекомендувала посилити контроль за ефіром. Дещо пізніше, в 1986 році, звинувачення Російської служби РС у випуску програм, «ворожих духу плюралізму і демократії», були знов висунуті в спеціальній доповіді про віщання США на СРСР, підготовленому за замовленням Гельсинського американського комітету позаштатним кореспондентом станції Людмилою Алексєєвой; ця доповідь сильно нашуміла і стала основою для нових претензій з боку конгресмена Лоуренса Сміта.

Зі свого боку, радянське керівництво і власті країн Східної Європи розглядали РС/РВЄ як інформаційну зброю Заходу в «Холодній війні», знаряддя західної пропаганди, спрямоване на збудження суспільної незадоволеності діями влади, формування масової опозиції правлячому режиму, розпалювання міжнаціональної ворожнечі в СРСР, заохочення ідей національної винятковості, підривання єдності соціалістичного табору. Радянська влада характеризувала діяльність радіостанції як «наклепницьку» і як «ідеологічну диверсію», направлену на підрив «єдності радянського суспільства» і соціалістичної системи.

Як заходи протидії на всій території Радянського Союзу (особливо в густонаселених районах і навколо промислових центрів) була розгорнута мережа глушіння. Глушіння РС/РВЄ здійснювалося також протягом 1973–1980 років, у той час як глушіння більшості зарубіжних радіостанцій, що мовили на СРСР, було припинене (це пояснювалося тим, що решта радіостанцій — «Голос Америки», «Німецька хвиля», «Бі-Бі-Сі» — мали, на відміну від РС/РВЄ, державний статус). Остаточно воно було припинене лише у 1988 році, і РС/РВЄ було останньою радіостанцією, з якої глушіння було зняте.

У зв'язку з крахом соціалістичної системи і розпадом СРСР і, з іншого боку, у зв'язку зі встановленням свободи слова у Східній Європі, потреба в широкомасштабній пропагандистській діяльності зійшла нанівець, і фінансування радіостанції скоротилося. Національні редакції, що працювали на країни Східної Європи і союзні республіки СРСР, були (переважно) закриті.

Про діяльність РС/РВЄ в роки «Холодної війни» високо відгукувалися такі її слухачі, як Вацлав Гавел, Лех Валенса, Адам Міхник. Вони вважають, що значення радіостанції для слухачів було «важко переоцінити», перш за все як надійного джерела новин.

Мовні редакції[ред.ред. код]

В Радіо Свобода діє 9 національних відділів: азербайджанський, білоруський, вірменський, грузинський, північно-кавказький, російський, татарський, туркестанський, український. Українська щоденна програма (від 16.08.1954) подає: політичні новини, хроніку українського життя, огляди преси, коментарі про актуальні події в країні та за кордоном, бесіди з історії України, літературні огляди, релігійні пересилання.

Голова Комітету Радіо Свобода Гавленд Сарджент; керівники українського відділу: М. Ковальський (1955), М. Добрянський (1956–1971), від 1972 А. Ромашко.

Відомі особистості[ред.ред. код]

У різні роки авторами і кореспондентами Радіо Свобода були Емма Андієвська, Валерій Брайнін-Пассек, Аркадій Галинський, Олександр Галич, Ганна Герман, Віктор Єрофєєв, Ігор Качуровський, Володимир Малинкович, Володимир Охримович, Олег Туманов, Ірина Халупа, Петро Вайль, Савік Шустер, Владислав Проненко, Тарас Марусик та інші.

Дослідницька діяльність[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]