Русь (народ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Руси)
Перейти до: навігація, пошук
Заморські гості , Микола Реріх (1899)

Руси, Русь, Роси — назва етноніму "русь", походження та існування якого, являється в сучасній науці проблематичним. Словом "русь", або часто як синонімом словом «варяги», в середньовічних першоджерелах (Нестор-літописець, Ібн-Фадлан, Костянтин Багрянородний, та ін.) називали верхній прошарок Київської держави, князівську дружину-варягів, купців, мореплавців та вояків з широкого регіону - від Волхова та Новгорода і до верхнього та середнього Подніпров'я. «Рус'ю» також вважалося населення гардарик - варязьких міст і фортець. Це поняття спочатку було етнонімом, а згодом стало топонімом. Під ним розумілася середньовічна територія володінь київських князів в трикутнику Київ-Чернигів-Переяслав.

Згодом значення поняття «русь» стало транформуватися. Особливо з посиленням експансії Московської держави та претензією московських рюриковичів на «новгородську спадщину», а потім експансії Російської імперії Петра І та його претензії на київську (українську) спадщину, московіти та «росіяни» безпідставно його поширювати на свої володіння, стали вважати цей етнонім «своїм». Однак, як відомо з наукових джерел, населення московського князівства було етнічно переважно західно-фінського (В.Ключевський) або тюрксько-татарського походження.

Тому в наш час[1], з політичних та ідеологічних причин це слово в усіх його можливих трансформаціях та метаморфозах —«руси», «русаки», «русичі» та ін.[2] — особливо часто вживається в текстах, що мають ненауковий характер — у псевдонауці, фольк-хісторі, всіляких спекуляціях та псевдо-історичних фальсифікаціях.

Вживання в Україні[ред.ред. код]

Так в руській (староукраїнській) мові вживалась однина - русин, пізніше утворилась назва русини. Етнічна природа і рання історія русів, зважаючи на поліетніченість очолюваного ними спільноти, надалі залишається дискусійною. Якнайдавніші звістки про народ Русь як відрізняють його від слов'ян, так і зараховують його їх частиною (див. нижче звістка Ібн Хордадбеха). У 10-му сторіччі Ібрагим Ібн-Якуб написав, що Руси «говорять по-слов'янськи, тому що змішалися з ними» [2]. Дослідження О. В. Назаренко привели його до висновку, «що вже в першій половині IX ст. носії етноніму „русь“, ким би вони не були етнічно, користували...

Історичні джерела[ред.ред. код]

Похорони знатного руса. Картина-фантазія Г. Семирадського (1943-1902)
Мапа, що показує центри варягів (червоним) і розташування слов'янських племен (сірий колір), в середині 9 століття хазарський вплив позначений синім контуром.

Про русь збереглися немало свідоцтв вітчизняних, східних і західних авторів. Ось деякі:

Арабський мандрівник Ібн Фадлан[3] :

«я бачив русів[Немає у джерелі]... я не бачив (людей) з більш довершеними тілами, ніж вони. Вони подібні до пальм, рум'яні, червоні. Вони не носять ні курток, ні хафтанов, але носить який-небудь чоловік з їх числа кицю, якою він покриває свій один бік, причому одна з його рук виходить з ззовні. У кожного з них (є) сокира, і меч, і ніж, і він (ніколи) не розлучається з тим, про що ми (зараз) згадали. Мечі їхні плоскі, з борозенками, франкські. І від краю нігтя (нігтів) кого-небудь з них (русів) до його шиї (є) збори дерев і зображень (речей, людей?) і тому подібного.»

Арабський географ Ібн Хордадбех[4] :

"Якщо говорити про купців Ар-рус, то вони одні з різновидів слов'ян. Вони доставляють заячі шкірки, шкірки чорних лисиць і мечі з найвіддаленіших [околиць країни] слов'ян до Румійського моря. Володар ар-рума (Візантія) стягує з них десятину. Якщо вони відправляються Танаїсом — річкою слов'ян, то проїжджають повз Хамлідж, місто хазар. Їхній володар також стягує з них десятину. Потім вони відправляються морем Джурджан (Каспійське море) і висаджуються на будь-якому березі. Коло цього моря 500 фарсахів. Іноді вони везуть свої товари від Джурджана до Багдада на верблюдах. Перекладачами [для] них є слов'янські слуги-євнухи. Вони стверджують, що вони християни і платять подушну подать. "
«Збирають данину». Микола Реріх. 1908

Гіпотези походження[ред.ред. код]

Князь Святослав в одязі рибалки
(по Ф. Г. Солнцеву, 1869)

Існує декілька гіпотез про походження русів: слов'янська, норманська та інші.

Слов'янська гіпотеза[ред.ред. код]

Докладніше: Антінорманізм

Слов'янська гіпотеза була офіційною в радянській історіографії. На її користь говорить повідомлення арабського географа Ібн Хордадбеха, який вважав, що руси — різновид слов'ян (хоча більшість арабських географів розділяли русів і слов'ян). Існує декілька версій слов'янської гіпотези. За однією з них, руси — одне з племен полян. За іншою — панівний клас слов'ян, який настільки протиставив себе їм, що іноземці стали вважати слов'ян і русів різними народами. За третьою версією, руси — слов'янське плем'я, що прийшло до Східної Європи із заходу набагато раніше (або пізніше) за основну масу слов'ян, чим і пояснюються їхні відмінності.

Вагомим аргументом слов'янської гіпотези можна також вважати існування згадок про «народ рос» у ранніх візантійських джерелах середини IX ст., що існували до приходу варягів і вокняжіння династії Рюриковичів, зокрема «Життя Георгія Амастридського», «Окружне послання Патріарха Фотія східним патріаршим престолам, присвячене скликанню Собору в Константинополі» 867 року.

Норманська гіпотеза[ред.ред. код]

Норманська гіпотеза припускає, що руси пришли зі Скандинавії. В її основі лежать свідчення давньоруського літопису «Повісті врем'яних літ», особливо наступні уривки:

«Вигнали варяг за море, і не дали їм дані, і почали самі собою володіти, і не було серед них правди, і встав рід на рід, і була у них усобиця, і стали воювати один з одним. І сказали собі: „Пошукаємо собі князя, який би володів нами і судив по праву“. І пішли за море до варягів, до руси. Ті варяги називалися руссю, як інші називаються шведи, а інші нормани і англи, а ще інші готландці, от так і ці».

Георгій Вернадський у своїй багатотомній праці «Історія Росії» наводить декілька прикладів на користь норманістів і з інших документів IX-Х століть[5]:

  1. Згідно з «Бертинськими анналами» Пруденція, якась делегація разом з візантійськими посланцями прибула до імператора Людовика Благочестивого в 839 році, і за їхніми власними твердженнями, вони були послами хакана росів. З'ясування імператором того, що посланці роського хакана були "свеонами", тривалий час вважалося аргументом на користь "норманської теорії", однак, цим словом західні античні автори називали взагалі усіх мешканців південного узбережжя Балтики (зовсім не германців чи скандинавів).
  2. У договір між князем Олегом і Візантийською імперією 912 року внесені імена посланців «русів».
    «Ми від роду роського — Карлі, Інегелд, Фарлаф, Веремуд, Рулав, Гуді, Руалд, Карн, Фрелав, Руар, Актеву, Труан, Лідул, Фост, Стемід — послані від Олега, великого князя роського». Цікаво, що "роуський" іменослов іще простіше пояснюється за іранською (алано-осетинською) лексикою й семантикою, починаючи від іраномовного "Халег" - Олег.
  3. Констянтин VII Багрянородний вносить до своєї книги «Управління імперією» (De Administrando Imperii), написаної 945 року, назви дніпровських порогів як слов'янською мовою, так і мовою «русів». Більшість цих «руських» назв, на думку прихильників норманської гіпотези, виявляють скандінавське походження. Проте, саме скандинавські етимології руських назв є менш переконливими у порівнянні з етимологіями іраномовними (алано-осетинськими).

Вернадський зробив висновок про формування в гирлі Кубані «Руського каганату» — державного утворення, що було попередником Київської Русі:

Дельта Кубані, де були розташовані Ас-Град і Малороса, називалася арабськими авторами Руським Островом. Попри те, що азовські скандинави освоїлися з назвою асів, з часом вони прийняли назву русів, тому держава, яку вони заснували в Азовському регіоні, згодом стала відома як Руський каганат. Спроба Г.В. Вернадського примирити досить надуману, але розповсюджену норманську "теорію" із свідченнями арабських і візантійських авторів про південних "росів" першої половини IX ст. дістала цікаву версію про те, що руський центр у приільменській Старій Руссі був частиною каганату - попередника Київської держави.

Сармато-іранська гіпотеза [ред.ред. код]

Існує думка, що етнонім «рос» має інше ніж «рус» походження, будучи значно більш древнім. Прихильники цієї точки зору, також бере початок від М. В. Ломоносова, відзначають, що народ «рос» вперше згаданий ще в VI столітті в «Церковній Історії» Захарієм Ритором , де він поміщається по сусідству з народами «людей-псів» і амазонок , що багато авторів трактують як Північне Причорномор'я. З цієї точки зору його зводять до іраномовних ( сарматським ) племенам Роксолани або росомонів , що згадуються античними авторами.

Найбільш повно іранська етимологія імені Русь обгрунтована академіком О. М. Трубачовим[6](* ruksi «білий, світлий»> * rutsi > * russi > русь , порівн. з ос. рухс рухс (іронск.) / рохс (дігорск.) «світлий»).

Георгій Вернадський так само розвивав теорію про походження назви Русі від азовських племен асів і рухс-асів (світлих асів), які, на його думку, були частиною антів[7],проте вважав, що русь є змішанням скандинавських переселенців з місцевими племенами .

У 1960-ті роки радянський археолог Д. Т. Березовець запропонував ототожнити з русами аланське населення Подоння, відоме по пам'ятках Салтівської культури .В даний час ця гіпотеза розробляється Е. С. Галкіною , яка ототожнює Подоння з центральною частиною Руського каганату, згадуваного в мусульманських, візантійських і західних джерелах в IX столітті. Вона вважає, що після розгрому цього об'єднання кочовими племенами угрів в кінці IX століття ім'я «Русь» від іраномовних русів-аланів (роксоланів) перейшло до слов'янського населенню Середнього Подніпров'я (поляни, сіверяни)[8].В якості одного з аргументів Галкіна приводить етимологію М. Ю. Брайчевського , який запропонував для всіх «руських» назв Дніпровських порогів з твору Костянтина Багрянородного аланську інтерпретацію (на основі осетинської мови) [9].

Інші гіпотези [ред.ред. код]

Існують інші гіпотези, наприклад, про те, що руси походять від народу, що відвіку мешкав у Східній Європі. Можливо, він належав до германської мовної групи, чим і пояснюється схожість імен зі скандінавськими. Готи — один з кандидатів на роль цього народу. Готи (Вельбарська культура) прийшли на Україну і Надніпряншину у 190-их роках після РХ і утворили державне утворення разом з місцевими слов'янами (Зарубинецька культура), що археологічно виділене в Черняхівську культуру. Інший кандидат — ругії.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Цьому сприяв розпад СРСР («Найбільша геополітична катастрофа XX ст.» - В. Путін») та початок процесу російської національної самоідентифікації
  2. Останнього часу з'явилися такі політично та психологічно навантажені новоутворення як «Московская Русь»[1], «Русское Царство» та «Русское государство»
  3. http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/fadlan.htm
  4. http://www.vostlit.info/Texts/rus2/Hordabeh/frametext8.htm
  5. Вернадський Г. В. Історія Росії. Стародавня Русь. Т., М., 2004, ст. 284
  6. Трубачов О. М. К витокам Русі: Народ і мова. — М.: Видавництво Алгоритм, 2013. — 303 с.
  7. Георгій Вернадський Глава VII. Скандінави и руський каганат (737—839 рр.) // Історія Росії. — Т. 1: «Давня Русь».
  8. Галкина О. С. Таємниці Руського каганата. — «Вече», 2002.
  9. Брайчевський М. Ю. «Руські» назви порогів у Констянтина Багрянородного // Землі Південної Руси IX-XIV вв.: сбірник статей. — Київ, 1985. — С. 19-29.

Література[ред.ред. код]

  • А. В. Назаренко, Стародавня Русь на міжнародних шляхах: Міждисциплінарні нариси, культурних, торгових, політичних відносин IX–XII століть. М., 2001. стор. 49

Посилання[ред.ред. код]