Руси

Руси, Русь, Роси — народ^{[Джерело?]}, що склав ядро Київської Русі^{[Джерело?]}. В руській (староукраїнській) мові вживалась однина - русин, пізніше утворилась назва русини. Етнічна природа і рання історія русів, зважаючи на поліетніченість очолюваного ними спільноти, надалі залишається дискусійною. Якнайдавніші звістки про народ Русь як відрізняють його від слов'ян, так і зараховують його їх частиною (див. нижче звістка Ібн Хордадбеха). У 10-му сторіччі Ібрагим Ібн-Якуб написав, що Руси «говорять по-слов'янськи, тому що змішалися з ними» [1]. Дослідження О. В. Назаренко привели його до висновку, «що вже в першій половині IX ст. носії етноніму „русь“, ким би вони не були етнічно, користувалися слов'янською самоназвою», тобто називалися староруським словом русь. В результаті інтеграції русів зі слов'янським населенням Київської землі, назва русь розповсюдилася спочатку на слов'ян-полян, про що повідомляє Повість временних літ: «поляни, які тепер звуться русь» [2], пізніше на все населення Київська Русь. Народи іншого етнічного походження , підлеглі Русі називались "руські люди" або "рускіє люди", тобто "які належать Русі".

Історичні джерела

Похорони знатного руса. Картина Г. Семирадського

Про русів збереглися немало свідоцтв вітчизняних, східних і західних авторів. Ось деякі:

Арабський мандрівник Ібн Фадлан :

«я бачив русів, коли вони прибули у своїх торгових справах і розташувалися (висадилися) на річці Атіль. І я не бачив (людей) з більш довершеними тілами, ніж вони. Вони подібні до пальм, рум'яні, червоні. Вони не носять ні курток, ні хафтанов, але носить який-небудь чоловік з їх числа кицю, якою він покриває свій один бік, причому одна з його рук виходить з ззовні. У кожного з них (є) сокира, і меч, і ніж, і він (ніколи) не розлучається з тим, про що ми (зараз) згадали. Мечі їхні плоскі, з борозенками, франкські. І від краю нігтя (нігтів) кого-небудь з них (русів) до його шиї (є) збори дерев і зображень (речей, людей?) і тому подібного.»

Арабський географ Ібн Хордадбех :

" § 73 у. Якщо говорити про купців Ар-рус, то вони одні з різновидів слов'ян. Вони доставляють заячі шкірки, шкірки чорних лисиць і мечі з найвіддаленіших [околиць країни] слов'ян до Румійського моря. Володар ар-рума (Візантія) стягує з них десятину. Якщо вони відправляються Танісом — річкою слов'ян, то проїжджають повз Хамлідж, місто хазар. Їхній володар також стягує з них десятину. Потім вони відправляються морем Джурджан (Каспійське море) і висаджуються на будь-якому березі. Коло цього моря 500 фарсахів. Іноді вони везуть свої товари від Джурджана до Багдада на верблюдах. Перекладачами [для] них є слов'янські слуги-євнухи. Вони стверджують, що вони християни і платять подушну подать. "

Персидський географ Гардізі:

«Оці люди (руси) постійно нападають на кораблях на слов'ян, захоплюють слов'ян, обертають в рабів, відводять в Хазарію і в Булгар і там продають. І немає у них посівів і ріллі. І вони користуються зазвичай слов'янськими посівами. Завжди 100–200 з них ходять до слов'ян і насильно беруть з них на своє утримання, поки там знаходяться. І там знаходиться багато людей із слов'ян, які служать їм, щоб за допомогою служби зберегти себе.»

Візантійський імператор Констянтин VII Багрянородний:

«Моноксили (кораблі росів), що приходять із зовнішньої Росі до Константинополя, є одні з Немогарда, в якому сидить Святослав, син Інгора, князя Росі, а інші з фортеці Мілініскі, з Теліуци, Чернігова і з Вусеграда. Отже, всі вони спускаються річкою Дніпро і сходяться у фортеці Києва, званого Самватас. Слов'яни ж, їхні данники, а саме: кривичі, лендзяни та інші слов'яни — рубають в своїх горах моноксили під час зими. Їх витягують і продають росам. Роси ж, купивши одні ці довбанки і розібравши свої старі моноксили, переносять із тих на ці весла, кочети та інше убрання.»

(Далі описується плавання росів Дніпром з рабинями і іншим товаром до моря, перераховуються як руські, так і слов'янські назви порогів і їхні грецькі переклади.)

«Зимовий же і суворий спосіб життя тих самих росів такий. Коли наступить листопад, їх князі виходять зі всіма росами з Києва і відправляються в полюддя, тобто круговий обхід, а саме — в слов'янські землі древлян, дреговичів, кривичів, мешканців півночі і решти слов'ян, що платять дань росам. Годуючись там протягом зими, вони в квітні, коли розтане крига на Дніпрі, повертаються до Києва, збирають і оснащують свої кораблі і відправляються до Візантії.»

Арабський письменник Ал-марвазі:

"Що ж стосується Ар-руси, то вони живуть на острові в морі. Той острів займає простір в три дні шляху в той і інший напрям. На острові лісу і болота, і оточений він озером. Вони, руси, численні і вважають меч як засіб існування. Якщо вмирає у них людина і залишає дочок і синів, то все майно дістається дочкам, синам же дають тільки меч і говорять: «Батько здобував собі добро мечем, наслідуй його приклад.»

«Й вони народ сильний і могутній і ходять в дальні місця з метою набігів, а також плавають вони на кораблях в Хазарське море, нападають на кораблі і захоплюють товари. Хоробрість їх і мужність добре відомі, так що один з них рівноцінний багатьом з інших народів. Якби у них були коні і вони були б наїзниками, то вони були б страшним бичем для людства.»

Гіпотези походження

Князь Святослав
(по Ф. Г. Солнцеву, 1869)

Існує декілька гіпотез про походження русів: слов'янська, норманська та інші.

Слов'янська гіпотеза була офіційною в радянській історіографії. На її користь говорить повідомлення арабського географа Ібн Хордадбеха, який вважав, що руси — різновид слов'ян (хоча більшість арабських географів розділяли русів і слов'ян). Існує декілька версій слов'янської гіпотези. За однією з них, руси — одне з племен полян. За іншою — панівний клас слов'ян, який настільки протиставив себе їм, що іноземці стали вважати слов'ян і русів різними народами. За третьою версією, руси — слов'янське плем'я, що прийшло до Східної Європи із заходу набагато раніше (або пізніше) за основну масу слов'ян, чим і пояснюються їхні відмінності.

Вагомим аргументом слов'янської гіпотези можна також вважати існування згадок про «народ рос» у ранніх візантійських джерелах середини IX ст., що існували до приходу варягів і вокняжіння династії Рюриковичів, зокрема «Життя Георгія Амастридського», «Окружне послання Патріарха Фотія східним патріаршим престолам, присвячене скликанню Собору в Константинополі» 867 року.

Норманська гіпотеза припускає, що руси пришли зі Скандинавії. В її основі лежать свідчення давньоруського літопису «Повісті врем'яних літ», особливо наступні уривки:

«Вигнали варяг за море, і не дали їм дані, і почали самі собою володіти, і не було серед них правди, і встав рід на рід, і була у них усобиця, і стали воювати один з одним. І сказали собі: „Пошукаємо собі князя, який би володів нами і судив по праву“. І пішли за море до варягів, до руси. Ті варяги називалися руссю, як інші називаються шведи, а інші нормани і англи, а ще інші готландці, от так і ці».

Георгій Вернадський у своїй багатотомній праці «Історія Росії» наводить декілька прикладів на користь норманістів і з інших документів IX-Х століть:

1. Згідно з «Бертинськими анналами» Пруденція, якась делегація разом з візантійськими посланцями прибула до імператора Людовика Благочестивого в 839 році, і за їхніми власними твердженнями, вони були послами хакана росів. З'ясування імператором того, що посланці роського хакана були "свеонами", тривалий час вважалося аргументом на користь "норманської теорії", однак, цим словом західні античні автори називали взагалі усіх мешканців південного узбережжя Балтики (зовсім не германців чи скандинавів).
2. У договір між князем Олегом і Візантийською імперією 912 року внесені імена посланців «русів».

   «Ми від роду роського — Карлі, Інегелд, Фарлаф, Веремуд, Рулав, Гуді, Руалд, Карн, Фрелав, Руар, Актеву, Труан, Лідул, Фост, Стемід — послані від Олега, великого князя роського». Цікаво, що "роуський" іменослов іще простіше пояснюється за іранською (алано-осетинською) лексикою й семантикою, починаючи від іраномовного "Халег" - Олег.

3. Констянтин VII Багрянородний вносить до своєї книги «Управління імперією» (De Administrando Imperii), написаної 945 року, назви дніпровських порогів як слов'янською мовою, так і мовою «русів». Більшість цих «руських» назв, на думку прихильників норманської гіпотези, виявляють скандінавське походження. Проте, саме скандинавські етимології руських назв є менш переконливими у порівнянні з етимологіями іраномовними (алано-осетинськими).

Вернадський зробив висновок про формування в гирлі Кубані «Руського каганату» — державного утворення, що було попередником Київської Русі:

Дельта Кубані, де були розташовані Ас-Град і Малороса, називалася арабськими авторами Руським Островом. Попри те, що азовські скандинави освоїлися з назвою асів, з часом вони прийняли назву русів, тому держава, яку вони заснували в Азовському регіоні, згодом стала відома як Руський каганат. Спроба Г.В. Вернадського примирити досить надуману, але розповсюджену норманську "теорію" із свідченнями арабських і візантійських авторів про південних "росів" першої половини IX ст. дістала цікаву версію про те, що руський центр у приільменській Старій Руссі був частиною каганату - попередника Київської держави.

Існують інші гіпотези, наприклад, про те, що руси походять від народу, що відвіку мешкав у Східній Європі. Можливо, він належав до германської мовної групи, чим і пояснюється схожість імен зі скандінавськими. Готи — один з кандидатів на роль цього народу. Готи (Вельбарська культура) прийшли на Україну і Надніпряншину у 190-их роках після РХ і утворили державне утворення разом з місцевими слов'янами (Зарубинецька культура), що археологічно виділене в Черняхівську культуру. Інший кандидат — ругії.

Література

• А. В. Назаренко, Стародавня Русь на міжнародних шляхах: Міждисциплінарні нариси, культурних, торгових, політичних відносин IX–XII століть. М., 2001. стор. 49

Посилання

• Кузьмин А. Г. «Два види русів в південно-східній Прибалтиці»^{[неавторитетне джерело]}
• Кузьмин А. Г. «Варяги і Русь»^{[неавторитетне джерело]}
• Седов В. В. «Староруська народність. Руси»