Мала Русь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мала Русь

Ukraine-Little Rus 1347.png

   Мала Русь. 1347.

Ukraine-Little Rus 1600.png

   Мала Русь. 17 ст.

Ukraine-Little Rus 1654.png

   Мала Русь. 16491667.

Ukraine-Little Rus 1667.png

   Мала Русь. Після 1667.

Ukraine-Little Rus 1799.png

   Малоросія. 19 ст.

Мала́ Ру́сь або Мала́ Росі́я (грец. Μικρὰ Ῥωσσία[1]) — грецька церковно-адміністративна назва, що з'явилася на початку 14 століття для окреслення Руського королівства. Архаїчна назва України. Похідна назва нового часу — Малоросія.

Назви Мала і Велика Русь виникли задовго до того, як на землях сучасної Росії сформувалась єдина держава. Їх започаткували галицько-волинські князі, ініціювавши створення власної митрополії в межах колишньої загальноруської (близько 1303 р.). Цей феномен був осмислений візантійськими ієрархами як виділення зі складу «Великої Русі» (у грецькій огласовці — Росії), що охоплювала 19 єпархій, «Малої Русі», в складі галицької, холмської, перемишльської, володимиро-волинської, луцької та туровської єпископій (тобто Галичини, Волині й Турово-Пінщини). Попри всю ефемерність цього новотвору, запроваджена греками термінологія прижилась на місцевому ґрунті, потрапивши й до світської титулатури: останній галицько-волинський володар Юрій-Болеслав II у 30-х рр. XIV ст. іменував себе «князем усієї Малої Русі»; «королем Ляхії та Малої Русі» називали польського короля Казимира, котрий поширив свій політичний контроль на значну частку володінь Юрія-Болеслава.

У церковному вжитку межі «Малої Русі» як поняття не залишалися сталими, оскільки ця назва поширилась і на створену близько 1317 р. литовську митрополію з центром у Новогрудку. Тож, як бачимо, здійснений у XIV ст. термінологічний поділ Русі мав не етнічне, а церковно-політичне підґрунтя. Якщо ж зважати на те, що константинопольські патріархи то ототожнювали «Малу Русь» із Волинню, то відносили до неї Київ і Смоленськ, стає зрозумілим, що, запроваджуючи цей термін до широкого обігу, вони далеко не завжди орієнтувались у тогочасних географічних реаліях.

Цікаво те, що назву Малоросса (Malorossa) знаходять у «Космографії» Аноніма з Равенни, який жив у VII ст. Коли, як вважається, ще не існувало ні етноніма малороси, ні назви Мала Русь чи Малоросія, виникнення яких відносять щонайменше до XVII ст.[2]

Мала Русь

Фрагмент (вся мапа) лінгвістичної мапи Європи з російського атласу 1907 р. Українці в своїх етнічних межах позначені як Малоруси або русини («Малорусы или Русины»).

Галицька митрополія, створена 1303 року, охоплювала шість єпархій: галицьку, перемиську, володимирську, холмську, луцьку і турівську, які у візантійських джерелах отримали назву Мала Русь (грец. Μικρά Ρωσία — Мікра Росіа) на противагу Великій Русі (грец. Μεγάλη Ρωσία — Мегала Росіа), під якою з 1354 р. розумілася територія 19-ти єпархій під владою київського митрополита, в той період седалище (резиденція) митрополита знаходилась в місті Володимирі на Волині з 1299 року, а кафедра руської церкви, в Києві, на Русі. Під впливом візантійської церковної термінології та під тиском золотоординських царів (ханів) князь Юрій II Болеслав був вимушений змінити свій титул на dux totius Rusiae Minoris, хоча він і його попередники іменували себе Rex Russiae, Dux totius terrae Russiae, Dux et Dominus Russiae.

У XV–XVI ст. назва Мала Русь не зустрічається.

Наприкінці XVI ст. на теренах Речі Посполитої після 200-річного забуття раптово відродилась назва «Мала Русь (Росія)». У XIV ст. цей термін, за слушним спостереженням М.Грушевського, «не встиг відповідно ствердніти і викристалізуватись, а в XV віці й зовсім зник з видовні». Його нову появу вчений пов'язав із наявністю в титулатурі московських митрополитів (з 1589 р. — патріархів) визначення «всієї Русі»: «коли київським митрополитам прийшлось зав'язати зносини з московським правительством, головно задля грошових і всяких інших підмог з московського скарбу», їм "незручно було писатись в листах до московського правительства тим титулом, який вони уживали у себе вдома — «митрополита київського, галицького і всієї Русі». Уживаючи далі в усіх інших випадках сього титулу й титуловані так своїм правительством, вони в листах до московського правительства починають себе наново титулувати митрополитами «Малої Росії».

Документом, що започаткував цю практику, вважається лист Львівського братства до царя Федора Іоанновича з проханням про надання коштів на відбудову Успенської церкви й шпиталю (1592 р.). Через чотири роки афонський чернець Іван Вишенський звернувся з посланням «ко всем православним христианам Малоє Руссии, народу русскому, литовскому и лядскому». В наступному столітті цей термін здобув визнання не тільки в церковних, а й у політичних колах.

У хроніках і на географічних мапах майже до кінця XVII ст. західноукраїнські землі іменуються Русь (Rus), Руська земля (пол. Ziemia Ruska) і Червона Русь (лат. Russia Rubra).

Після Переяславської угоди 1654 року цар московський змінив титул на Всея Великія і Малия Русі. Відтоді назва Мала Росія (Мала Русь) почала поширюватися в українському урядовому листуванні, хроніках і літературі. На географічних мапах України XVIII ст., виданих Російською Академією наук 1736-38, і в Російському атласі 1754 р. назва Мала Росія не зустрічається.

Утворена з Малої Русі назва Малоросія почала вживатися з XVIII ст., але стосувалася тільки Лівобережної України (Гетьманщини). Створені після ліквідації козацько-гетьманської держави 1781 р. три намісництва (губернії) — Чернігівське, Новгород-Сіверське і Київське, 1796 р. були об'єднані під назвою Малоросійська губернія (без Києва), що її 1802 р. поділено знову на дві губернії: Полтавську і Чернігівську. Назви Малоросія, малоросійський, малоросіяни вживалися стосовно всієї підросійської України тільки протягом XIX і поч. XX ст., хоча у наукових публікаціях була також поширена назва Україна. Назву Малоросія застосовували подекуди лише для Лівобережної України в межах Полтавської, Харківської і Чернігівської губерній. Після революції 1917 р. назви Малоросія і малоросійський вийшли із загального й офіційного вжитку.

Втім, було б помилкою ототожнювати «Малу Русь» зламу XVI–XVII ст. з «Малоросією» XIX ст., оскільки перше поняття охоплювало не лише українські, а й білоруські та, частково, литовські землі[3] — власне, територію київської митрополії. Це й не дивно — з огляду на церковне походження даного терміна; однак, на відміну від «Малої Русі» XIV ст., у XVII ст. цей термін набув певного етноісторичного змісту, що й забезпечило йому тривале життя. «Малій Русі» як макротопоніму відповідав перехідний тип етносу — білорусько-українська спільнота. Щоправда, її представники, як і раніше, вважали себе «руссю», «русинами», а не «малоросіянами» чи «малоросами».

Приклади

Згадки в літературі

«

Сама назва «Русь» узурпована москалями. Росіяни не тільки не є слов'янами, але навіть не належать до індо-європейської раси. Вони є «intrus» (незаконно вторглися), яких треба вигнати назад за Дніпро... Я хотів би, щоб цей погляд став переважним серед слов'ян.

Оригінальний текст (рос.)

Само название Русь узурпирована москалитами. Русские не только не являются славянами, но даже не принадлежат к индо-европейской расе. Они «intrus» (незаконно вторгшиеся), которых надо выгнать обратно за Днепр.... Я хотел бы, чтобы этот взгляд стал преобладающим среди славян.

— (Карл Маркс, Фридрих Энгельс, Сочинения, том 31, г. Москва, 1963 г.[5])

 »

Малороси

Мовна ситуація станом на 1915 рік у Східній Європі

Термін «малороси» не є самоназвою українців (русинів або руських), зовнішній термін для України в методичній політичній тактиці Москви формування характеру й ментальності підросійського «хохла», видуманий та підтримуваний в Московії (Росії) та нав'язуваний нею в довгому поневоленні України Росією з метою зросійщення українського народу[6][7]. Використовувалося в першу чергу до Лівобережної частини України (Гетьманщини) загарбаної Росією, з утворенням Малоросійської губернії (без м. Києва); застосовувалося в межах Полтавської, Харківської і Чернігівської губерній[6]. Протягом підкорення всієї України у XVIII–XX ст. — використовувалося стосовно всіх українців й всієї України[6]. Сприяло комплексові провінціалізму українського громадянства, формуванню відданості російській великодержавності з колабораціонізмом (москвофільство), байдужості й негативному ставленню до українських національно-державницьких прагнень[6]. Це явище хвороби бездержавності українського народу, відсутності національно-духовної суверенності, капітулянство перед Москвою, холуйське вислужництво перед володарями Московії (кар'єризм), брак найелементарнішого національного інстинкту і параліч політичної волі українського народу; «національне пораженство» з «самовідданістю малоросійською»[6]. Аналог цього був на підпольських українських землях для полонізації українців: «хрунівство», «націоне польонус», «ґенте рутенус»[6]. Аналог цього був на підугорських українських землях для денаціоналізації українців: «мадярони»[6]. У наслідку чого були засвоєні гірші якості чужої національності з втратою кращих своїх (національна деградація з асиміляцією в інородному просторі)[6]. Цей «кабінетний термін» з'явився на офіційному рівні Російської імперії з-за великої території Росії (великороси) через загарбані нові землі на противагу Україні (малороси), хоча уживання «Великої Русі» не було притаманним Росії (використовував гетьман гербовий шляхтич Богдан Хмельницький щодо митрополії України у відношенні до провінції Київської Русі Москви). Після «Переяславської угоди» 1654 р. російський цар Олексій Михайлович амбіційно замінив титулування з «московських і великих князів всієї Росії» на «всієї Великої і Малої Росії», а згодом ще й «Білої Росії»[6]. На опублікованих у 1736–1738 рр. і 1745 р. Російською Академією Наук офіційних атласах назва «Мала Росія» чи «Мала Русь» (Малоросія) не зустрічається[6].

Один з перших випадків використання вузько-кабінетного слова «малороси» міститься у листі одного православного київського митрополита (Йова Борецького) до московського царя Михайла Федоровича від 3 вересня 1624 року про допомогу в боротьбі з унією та Католицькою церквою. Митрополит висунув ідею релігійної та кровної єдності Русі і вперше назвав українців малоросіянами як буцімто «молодших братів», а московитів великоросами — «старшими братами», котрі у фантазії автора утворювали немов одну соціальну групу «сім'ю»[18]. Цей лист був написаний в умовах, коли українське духовенство з підвладних польському королеві земель, так само як і східні православні ієрархи, що мешкали на підвладних османському султанові землях, зверталися до московських царів за допомогою в справі поліпшення свого матеріального і фінансового становища[18].

Примітки

  1. Малороссия — Этимологический словарь русского языка Макса Фасмера
  2. Malorossa і малороси
  3. Одне зі своїх послань Іван Вишенськнй адресував «христианам Малой России — братству Львовскому й Вилєнскому». Захарія Копистенськнй у «Палінодії» писав: «Россия Малая…, то єсть Киев й Литва».
  4. Іван Вишенський. Книжка // Українська література XIV-XVI ст. — Київ: Наукова думка, 1988.
  5. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. Издание 2. Том 31. (Pdf-ZIP), г. Москва: изд. «Политиздат», 1963 г. - Институт Марксизма-Ленинизма при ЦК КПСС (рос.)
  6. а б в г д е ж и к л м стор. 1446–1447, 1454, том 4, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1994 р. ISBN 5-7707-5493-1
  7. Івшина Лариса, «Україна Incognita ТОП-25», вид. ПрАТ «Українська прес-група», м. Київ, 2014 р.; «Про малоросійський міф 21-го століття», С. 159–169; «Зловісне перетворення (як історія України-Русі стала частиною історії загальноросійської)», С. 142–149; «Як Московія привласнила історію Київської Русі», С. 77-83; ISBN 978-966-8152-61-0
  8. БИТВА ЗА МАЛОРОССИЮ! (летопись борьбы), сайт «вКонтакте» (рос.)
  9. Союз Россия-Донбасс-Новороссия-Малороссия (СРДНМ, сайт «вКонтакте» (рос.)
  10. Малороссия, среда, 30 июля 2014 г. (рос.)
  11. РУССКАЯ ВЕСНА: Новороссия — Малороссия, сайт «Одноклассники-Ру» (рос.)
  12. Дугин: «рождение Новороссии — главное событие минувшей недели», 19.05.2014 г., РИА Новости — Украина (рос.)
  13. Депутат Госдумы предложил называть Украину Малороссией, 2014-07-04, сайт ИнА «Українські Новини» (рос.)
  14. Азаров назвал украинский язык «малороссийским», 2012-07-26, ИнА «Українські Новини» (рос.)
  15. Александр Дугин - Украинцы это не "малороссы", это "мелкие россы". Тривалість: 00:10:06 на YouTube logo 2013.svg (рос.)
  16. Александр Дугин: К героям Донецка и Луганска, Портал Малороссии и Новороссии, Малоросинформ (рос.)
  17. Валерий Кауров: геноцид русского народа Малороссии 3.05.2014, відео з «RuTube» (рос.)
  18. а б Горобець В. М. Українсько-російські контакти початку раннього Нового часу // Україна і Росія в історичній ретроспективі: нариси в 3-х томах / Інститут історії України НАН України. — Київ: Наукова думка, 2004. — Т.1.

Джерела