Борис Тен
| Борис Тен | |
 Фото Миколи Ужвіна |
|
| Народився | *9 грудня 1897 (114 років) Дермань |
|---|---|
| Помер | †12 березня 1983 (28 років) Житомир |
| Національність | українець |
| Ім'я при народженні | Хомичевський Микола Васильович |
| Відомий | поет і перекладач |
| Родичі | Василь Хомичевський Віра Іваницька |
| Дружина | Аполлінарія Ковальчук (*1902—†1974) |
| Діти | Василько |
| Нагороди |
лауреата премії імені М. Рильського (1979) |
Бори́с Тен (справжнє ім'я і прізвище Мико́ла Васи́льович Хомиче́вський, *9 грудня 1897, с. Дермань — †12 березня 1983, Житомир) — поет і перекладач; православний священик. Член Спілки письменників України (1957). Лауреат премії імені Максима Рильського за досягнення в галузі художнього перекладу (1979), заслужений діяч польської культури (1977). За переклади з Ю. Словацького, А. Міцкевича, Є. Жулавського дістав нагороду Міністерства Культури і Мистецтва Польщі. Літературний псевдонім походить від стародавньої грецької назви річки Дніпро — Борисфен (Бористен, дав.-гр. Βορυσθένης).
Зміст |
[ред.] Біографія
Народився 9 грудня 1897 року в селі Дермань (Здолбунівський район, Рівненської області), в родині священика о. Василя Хомичевського та вчительки парафіяльної школи Віри Іваницької. Він був їх шостою дитиною.
Навчався у Дерманській школі, Клеванському духовному училищі, Волинській духовній семінарії, закінчив Волинський інститут народної освіти (нині Житомирський державний університет).
1921 року був рукоположений в сан священика митрополитом Василем (Липківським). Завдяки його освітній і культурно-релігійній праці на Житомирщині постав цілий ряд парафій Української автокефальної православної церкви.
1922 року архієпископом Степаном Орликом висвячений у сан ієрея (згодом стане протоієреєм) УАПЦ. Мав великі музичні здібності та чудовий голос, він був добрим проповідником та мав глибокі теологічні знання.
Друкувати поезії почав з 1923 у журналі «Червоний шлях», але працює переважно в галузі перекладу з античних і нових мов.
Упродовж 1924-1926 років — настоятель Київського Софійського собору, у 1928 році — настоятель храму Петра і Павла на Подолі.
Був другим заступником голови президії Всеукраїнської православної церковної ради, співробітником редакції друкованого органу церкви — щомісячного журналу УАПЦ «Церква і життя» (дозвіл на друк виданий 15 січня 1927 року Народним комісаріатом освіти УСРР; голова редколегії — митрополит Василь (Липківський); надруковано сім чисел журналу), автором багатьох композицій церковного співу.
Разом з іншими священниками та митрополитом Василем (Липківським) підписав відозву, вислану ВПЦР 14 листопада 1924 року до єпископів, священиків та вірних, в якій засуджувався розбрат в церкві. Його несла діяльність інспірованої московською владою Діяльна Церква Христова Михайла Мороза — агента Державного політичного управління, який довгий час очолював найвищий церковний орган, був головою ВПЦР, а після відходу з УАПЦ видавав свою церкву за спадкоємницю УАПЦ.
7 серпня 1929 року заарештований. 4 лютого 1930 року засуджений на десять років ув’язнення у виправно-трудових таборах. Покарання відбував на Далекому Сході (передовсім у Владивостоці). Врятували Миколу Хомичевського у засланні спів, музика та знання чужоземних мов. В концтаборі йому дозволили створити хор із в’язнів. 8 червня 1931 року одружується з Аполлінарією (Норою) Ковальчук. 2 квітня 1933 року народився син Василько (саме таке ім'я йому дали, а не Василь). Звільнений 1 вересня 1936 року — управлінням таборів у Владивостоці видана довідка про дострокове звільнення за заліком робочих днів.
З 3 грудня 1936 року — завідувач літературної частини Третього київського пересувного театру,
у 1937-1941 роках — методист Будинку народної творчості у Калініні в Росії, бо в Україні був «небажаним». З 1938 року заочно навчається у Московському музично-педагогічному інституті.
З початком радянсько-німецької війни 1941-1945 років був мобілізований до лав Червоної армії. На фронті потрапив в оточення та опинився в полоні. Намагався втекти, був перевезений у табір в Німеччині. Звільнений у 1945 році.
У 1945 році повернувся до міста своєї юності та постійно проживав у Житомирі. З 21 грудня 1945 року — завліт Житомирського облмуздрамтеатру.
Впродовж 1951-1955 років викладає латинську мову в інституті іноземних мов, а відтак — у Житомирському педінституті імені Івана Франка.
Заснував хор «Льонок», очолював обласне літературне об’єднання.
Перекладав твори Есхіла, Гете, Міцкевича, Шекспіра, Шіллера, Пушкіна... Упродовж 31 року працював над перекладом «Одіссеї» та «Іліади» Гомера.
1970 року видав книгу сонетів «Зоряні сонети», де зібрана його оригінальна творчість.
Цього ж року, 3 червня, раптово піде з життя син, а 1 січня 1974-го не стане дружини.
Борис Тен помер 12 березня 1983 року в Житомирі. Був похований на Корбутівському цвинтарі, а не на Смолянці, де лежать мати, син, дружина та брат Михайло. Згодом прах перенесли, куди він заповідав.
Володів українською, грецькою, латинською, польською, німецькою, французькою, російською і чеською мовами.
- Із тьми прадавньої, з імли віків,
- Немов проросла з каменю стеблина,
- До сонця завжди прагнула людина,
- Над землю свій підносячи порив.
- Вогонь, що викрав Прометей в богів,
- Це світла того ж самого іскрина,
- Що висікла в півзвіра мисль первинна,
- Культур людських то полум’яний спів.
- Дух людськості ніколи не погасне
- І з кожним днем горітиме ясніш,
- Все до нових виводячи узвиш.
- І з нашої Землі це світло ясне
- Людина в інші понесе світи,
- Щоб темряву і там перемогти.
[ред.] Вшанування пам'яті
В Дерманській гімназії є кімната-музей Бориса Тена. Також на будинку, в якому народився о. М. Хомичевський (Борис Тен), ще за радянських часів встановлено меморіальну дошку (звичайно, що немає жодної згадки про священство або роки заслання):
| « | В цьому будинку в 1897 році народився відомий український радянський поет і перекладач Борис Тен (Микола Васильович Хомичевський) | » |
У Житомирі, Здолбунові, Рівному та Львові ім'ям Бориса Тена названо вулиці.
З 1987 року у Рівному присуджується літературно-мистецька премія імені Бориса Тена. Також у Рівненському державному інституті культури присуджується персональна стипендія імені Бориса Тена.
[ред.] Творчість
Книги віршів:
Окрім літературної творчості, займався науковою діяльністю. Автор праць із теорії перекладу, культури української мови:
- «Нотатки про ритміку гекзаметра» (1967),
- «Біля кастальських джерел» (1968),
- «Називаймо, як зве народ» (1974) та ін.
[ред.] Твори
- Тен Б. Скороминущих років буревій. — Рівне: Азалія, 1998. — 125 с.
- Тен Б. «Видзвонюй лунами, сонете пломінкий!» // Дніпро. — 1985. — № 8. — С. 56-58.
- Тен Б. «Промінням Арктура й Альдебарана …» // Оріон золотий: Любовна лірика укр. рад. поетів. — К., 1986. — С. 60-61.
- Тен Б. Дубно: [Вірш] // Вісник Дубенщини. — 2002. — 20 груд.
- Тен Б. Дубно, Остріг: [Вірші] // Червона зірка. — 1988. — 26 січ.
- Тен Б. Із книги «Зоряні сади»: Взаємини людські: [Вірші]// Нова Волинь. — 2002. — 5 груд.
- Тен Б. Із циклу сонетів «Біля рідного порога» // Зміна. — 1987. — 8 груд.
- Тен Б. Поезії // Вільне слово. — 1997. — 6 груд. — С. 3.
- Тен Б. Сонети; Остріг; Над Случем: [Вірші] // Шлях Ілліча. — 1987. — 8 груд.
[ред.] Переклади
Зi старогрецької:
- «Прометей закутий» Есхіла (1949)
- «Одіссея» (1963) й «Іліада» (1977) Гомера
- «Хмари», «Лісістрата», «Жаби» (1956) Арістофана. ( Переклад "Жаб" та "Хмар" насправді зробив український поет Володимир Свідзинський, який був персоною non-grata в радянській літературі - через те, що "не вписувався" в канон радянського письменника. А Борис Тен видав переклади "Жаб" та "Хмар" під своїм іменем - з відома справжнього автора - аби блискучі переклади дійшли до читача.)
- «Поетика (Арістотель)» Арістотеля (1967)
з німецької:
- «Розбійники» і «Вільгельм Телль» Ф. Шіллера (1952, 1964);
з англійської:
- «Річард III» В. Шекспіра (1952)
[ред.] Література
- Зленко Г. Малознаний Борис Тен // Київська старовина. — 1993. — № 4. — С. 120—122.
- Маключенко В. І. Борис Тен — співець Волинського краю // Велика Волинь: Минуле і сучасне: Тези регіон. Наук. конф. 14-16 листоп. — 1991. — Рівне, 1991. — С. 89-91.
- Савенко І. Український Гомер: [Про укр. письменника, уродженця с. Дермань Здолбунів. р-ну Б. Тена (Хомичевського)] Київ. — 2000. — № 5-6. — С. 142—146.
- Борис Тен // Літературна Рівненщина: Довідник / Упоряд.: Є. Шморгун. — Рівне, 2003. — С. 50.
- Жадань і задумів неспокій: З творчої спадщини Бориса Тена (вірші, переклади, статті, листи, спогади) / Упоряд.: А. Ф. Журавський, К. В. Ленець. — К.: Рад. письменник, 1988. — 550 с.
- Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
- В. Ленець. Тен Борис // Українська мова: Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія, 2000. ISBN 966-7492-07-9
[ред.] Джерела
- Біографія Бориса Тена
- Рожко В. «Білі плями» в життєписі Бориса Тена // Свобода — 2010, ч. 1, с. 20
- Переклади творів Шекспіра
