Архітектура Норвегії
Архітектура Норвегії пройшла довгий шлях розвитку й трансформації впродовж віків, розвиваючись відповідно до змін економічних умов, технологічних досягнень, демографічних змін та культурних зрушень у цій північноєвропейській скандинавській країні. Незважаючи на те, що зовнішні впливи на архітектуру Норвегії можна віднайти у більшості її зразків, часто вони адаптувались задля задоволення місцевих кліматичних умов (сувора зима, сильний вітер, соляні бризки у прибережних районах).
Народна архітектура[ред. | ред. код]
-
Селянська клуня, 1800 рік
Середньовіччя[ред. | ред. код]
У середні віки в епоху вікінгів значного розвитку набула дерев'яна архітектура, склався своєрідний тип церкви з подвійним каркасом — «ставкірка». Найвідоміші образчики такого стилю збереглися в Урнесі (споруджено між 1060—1130 роками); Боргунні (близько 1150 року)[1]. У будівництві з каменю впродовж XII—XVI століть відчутні запозичення з англійського романського і готичного стилів. Чудовим образчиком першого слугує собор у Ставангері, споруджений впродовж 1130—1300 років, пізніше перебудований у готичному стилі; собор у Тронгеймі, споруджений впродовж 1140—1320 років — другого[1].
-
Дерев’яна церква в Боргунні -
Собор у Ставангері -
Нідароський кафедральний собор
Нові часи[ред. | ред. код]
У часи Відродження, перша половина XVI—XVII століття, місцеві мотиви були втілені в стилістиці башти Розенкранц у Бергені, що була зведена впродовж 1562—1668 років[1]. Прикладами місцевого бароко і рококо слугують церква в Сер-Фруне (1787) архітектора С. Аспоса; будинок садиби Дармсгорд (норв. Damsgård hovedgård) у Бергені, 1770—1795). Прикладами місцевого класицизму слугує королівська резиденція Стіфтсгорден (норв. Stiftsgården) у Тронгеймі, будівництво якої велось протягом 1774—1778 років[1]. У другій половині XIX століття в місцевій архітектурі панував еклектизм. Архітектор Ю. Г. Небелонг впродовж 1847—1852 років на острові Бюгде, в межах сучасного Осло, зводить замок Оскарсголль[1].
-
Башта Розенкрац
XX століття[ред. | ред. код]
Наприкінці 1920-х — початку 1930-х років еклектизм поступився функціоналізму. Типовий образчик цього стилю — ресторан «Скансен» в Осло, зведений Ларсом Беккером у 1926—1927 роках[1]. У післявоєнні роки велись пошуки самобутніх форм національної архітектури. Так в Осло архітекторами Арнштейном Арнебергом і Магнусом Поульсоном була добудована ратуша (1933—1950); Кнутом Кнутсеном зведено готель «Вікінг» (1948—1952); Ерлінгом Вікше — Будинок уряду (1958). Архітектори Йон Ейквар і Ерік Енгебретсен спорудили центр мистецтв Гені-Онстада в Ховікаддені (1964—1969)[1].
-
Ресторан «Скансен» -
Центр мистецтв Гені-Онстада -
Міська ратуша Осло
Сучасність[ред. | ред. код]
Чудовим прикладом сучасної архітектури слугує готель «Ріка Сейлет» на березі затоки у Молде, зведений 2012 року за проектом архітектора Кйєля Косберга.
-
Готель «Ріка Сейлет»
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж Сільверсван Є. М. Норвегія. Архітектура // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Література[ред. | ред. код]
- (норв.) Gunnarsjaa, Arne. Norges arkitekturhistorie. — Oslo : Abstrakt, 2006. — ISBN 978-82-7935-127-6.
Посилання[ред. | ред. код]
| ||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||
