Всесвітнє сховище насіння

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Всесвітнє сховище насіння
Зображення
Дата створення / заснування 19 червня 2006[1]
Офіційна назва бук. Svalbard globale frøhvelv[2]
Менеджер/директор Åsmund Asdald[3][4][5]
Держава Flag of Norway.svg Норвегія
Адміністративна одиниця Лонг'їр[6]
У межах геооб'єкта Західний Шпіцберген
Власник Міністерство сільського господарства і продовольства Норвегії[7]
Батьківська компанія (організація, установа) Міністерство сільського господарства і продовольства Норвегії[6], Nordic Genetic Resource Centerd[6] і Global Crop Diversity Trustd[6]
Спонсор Government of Norwayd[6]
Отримані нагороди
Оператор Norwegian Directorate of Public Construction and Propertyd[8]
Архітектор Peter W. Sødermand[9]
Дата офіційного відкриття 26 лютого 2008[10][6]
Головний будівельний підрядник Leonhard Nilsen & Sonsd[11]
Площа 1000 квадратний метр[11]
Офіційний сайт(англ.)
CMNS: Всесвітнє сховище насіння у Вікісховищі

Координати: 78°14′09″ пн. ш. 15°29′28″ сх. д. / 78.235866666694775517° пн. ш. 15.49137222224977606° сх. д. / 78.235866666694775517; 15.49137222224977606

Усесві́тнє зерносхо́вище (англ. Svalbard Global Seed Vault) — споруда в горах острова Шпіцберген, неподалік від норвезького міста Лонг'їр (норв. Longyearbyen), призначена для збереження генофонду сучасних зернових на випадок локальних або навіть глобальних катастроф.

Історія[ред. | ред. код]

Офіційне відкриття сховища відбулося 26 лютого 2008 р.

Призначення[ред. | ред. код]

Основна мета проєкту — збереження генофонду сучасних зернових на випадок локальних або навіть глобальних катастроф, що дасть можливість завжди відновити ті види зернових рослин, які повністю зникнуть із біосфери Землі. За останні роки деякі національні генофонди зернових у країнах Африки й Південно-Східної Азії були частково, чи повністю, зруйновані через військові конфлікти, чи в результаті громадянської війни. Подібне сховище не єдине у світі. У більшості країн є подібні локальні чи регіональні сховища, загалом на 2018 рік існувало близько 1400 подібних колекцій. Зокрема, в Україні діє Національний центр генетичних ресурсів рослин, який містить близько 75 тис. генотипів. Однак, багато колекцій перебуває в країнах із нестабільною/загрозливою політичною чи екологічною ситуацією. Норвезьке сховище вважають найбільшим і найбільш безпечним серед усіх[12].

У завершеному вигляді Банк буде містити до 3 000 000 видів різного насіння з усього світу[джерело?]. Отримати зразки зі сховища може лише та країна, яка розмістила їх[12].

Конструкція[ред. | ред. код]

Контейнери з насінням у сховищі

При проєктуванні сховища були використані відпрацьовані вугільні гірничі виробки. Сховище заглиблено на схилі гори в товщу пісковиків на 120 м, тунелі підсилені залізобетоном. Ємність сховища розрахована на зберігання приблизно 1,5 млн різних видів насіння зернових (загалом 4,5 млн одиниць насіння).

Сховище обладнане подвійними дверима з противибуховим захистом, сенсорами руху, двома герметичними тамбурами й стінами з залізобетону завтовшки в 1 метр.

Фінансування[ред. | ред. код]

Зберігання зразків у сховищі фінансується ООН. На першому етапі заповнення сховища ООН фінансувала також доставку до нього, надалі авіарейси мають оплачувати країни-відправники[12].

Спонсори проєкту: Білл/Мелінда Гейтс, гігант американського агробізнесу Dupont/Pioneer Hi-Bred, один із найбільших світових власників патентованого генетично модифікованого насіння й пов'язаних із його вирощуванням добрив/хімікатів; Сингента, швейцарська компанія з основних виробників генетичнозміненого насіння й хімікатів; фонд Рокфеллера; CGIAR — глобальна мережа, створена фондом Рокфеллера для пропаганди ідеалу генетичної чистоти за допомогою змін у сільському господарстві.

Українські колекції сховища[ред. | ред. код]

Перші зразки до зернового сховища Україна надіслала 2010 року[12]. У червні 2017 року до сховища на зберігання передані сорти миронівської селекційної пшениці, виведені науковцями України.[13]. На початку 2018 року сховище містило 4231 зразок українських культур[12].

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]