Транспорт Норвегії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Транспорт Норвегії M:
Транспортна система Норвегії (англ.)
Транспортна система Норвегії (англ.)
Територія
Площа 323,8 тис. км² (68-ме)
Рельєф гірський
Найвища точка гора Гальгепігген (2469 м)
Повітряний
Аеропортів 95 (61-ше)
Наземний
Автошляхів 93,9 тис. км (53-тє)
Залізниць 4,3 тис. км (41-ше)
Водний
Узбережжя 2650 км
Водних шляхів 1,6 тис. км (51-ше)
Трубопровідний
Трубопроводів 13,19 тис. км
Адміністрування
Орган Міністерство транспорту і зв'язку
Голова міністр Кетіл Солвік-Ольсен

Транспорт Норвегії представлений автомобільним , залізничним , повітряним , водним (морським, річковим) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 323 802 км² (68-ме місце у світі)[1]. Форма території країни — сильно витягнута в субмеридіональному напрямку, звужується в північному напрямку; максимальна дистанція з півночі на південь — 1750 км, зі сходу на захід — 430 км[2][3]. Географічне положення Норвегії дозволяє контролювати морські транспортні шляхи вздовж Скандинавського півострова між акваторіями Атлантичного (Північне море) і Північного Льодовитого океанів (Норвезьке і Баренцове моря); між акваторіями Північного і Балтійського морів (протока Скагеррак); сухопутні виходи до морських портів північних морів для Швеції (Тронгейм, Нарвік) та Фінляндії (Кіркенес)[4]. Транспортні системи архіпелагу Шпіцберген (Свальбард) і острова Ян-Маєн розглядаються в окремих статтях.

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

Загальна довжина автошляхів у Норвегії, станом на 2011 рік, дорівнює 93 870 км із твердим покриттям (393 км швидкісних автомагістралей), з яких 75 754 км із твердим покриттям і 18 116 км без нього (51-ше місце у світі)[1].

Залізничний[ред. | ред. код]

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 4 250 км (41-ше місце у світі), з яких 4 250 км стандартної 1435-мм колії (2 518 км електрифіковано)[1].

Повітряний[ред. | ред. код]

У країні, станом на 2013 рік, діє 95 аеропортів (61-ше місце у світі), з них 67 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 28 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 14 (0);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 10 (0);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 22 (6);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 21 (22)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 3 авіапідприємства, які оперують 106 повітряними суднами[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 12,27 млн осіб[1]. 2015 року повітряним транспортом перевезення вантажів, окрім багажу пасажирів, не здійснювалось[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 1 гелікоптерний майданчик[1].

Норвегія є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — LN, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[1][5]. Аеропорти Норвегії мають літерний код ІКАО, що починається з — EN[1].

Водний[ред. | ред. код]

Морський[ред. | ред. код]

Головні морські порти країни: Берген, Хеугесунн, Молей, Монгстад, Нарвік, Стуре. СПГ-термінали для експорту скрапленого природного газу діють у портах: Камой, Коллснес, Мелкоя; для імпорту — в портах: Фредрікстад, Мосйон.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 585 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (19-те місце у світі), з яких: балкерів — 55, суховантажів — 105, інших вантажних суден — 5, танкерів для хімічної продукції — 121, нафторудовозів — 12, газовозів — 47, пасажирських суден — 3, вантажно-пасажирських суден — 121, нафтових танкерів — 54, рефрижераторів — 9, ролкерів — 4, автовозів — 49[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 81 (Бермудських Островів — 24, Канади — 1, Кіпру — 1, Данії — 7, Франції — 5, Ісландії — 2, Литви — 1, Саудівської Аравії — 3, Швеції — 27, Сполучених Штатів Америки — 10); зареєстровані під прапорами інших країн — 974 (Антигуа і Барбуди — 9, Багамських Островів — 186, Барбадосу — 38, Белізу — 2, Бермудських Островів — 5, Бразилії — 3, Канади — 4, Чилі — 1, Коморських Островів — 1, Островів Кука — 8, Хорватії — 2, Кюрасао — 2, Кіпру — 14, Данії — 2, Домініки — 1, Екваторіальної Гвінеї — 1, Естонії — 2, Фарерських Островів — 13, Гібралтару — 46, Гонконгу — 48, Індонезії — 3, Острову Мен — 30, Італії — 6, Ліберії — 38, Лівії — 1, Мальти — 96, Маршаллових Островів — 75, Нідерландів — 19, Панами — 81, Португалії — 2, Сент-Кіттсу і Невісу — 3, Сент-Вінсенту і Гренадин — 13, Сінгапуру — 153, Іспанії — 10, Швеції — 3, Великої Британії — 32, Сполучених Штатів Америки — 17, Вануату — 1, невстановленої приналежності — 3)[1].

Річковий[ред. | ред. код]

Загальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден з дедвейтом понад 500 тонн, 2010 року становила 1 577 км (51-ше місце у світі)[1].

Трубопровідний[ред. | ред. код]

Загальна довжина газогонів у Норвегії, станом на 2013 рік, становила 8 839 км; нафтогонів — 3 794 км; інших трубопроводів — 457 км; водогонів — 96 км[1].

Міський громадський[ред. | ред. код]

Державне управління[ред. | ред. код]

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через Міністр транспорту і зв'язку. Станом на 29 грудня 2016 року міністерство в уряді Ерни Сольберг очолював Кетіл Солвік-Ольсен[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с Norway : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 2 December. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005
  3. Дубович І. А., 2008
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. Norway : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 2 December. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання[ред. | ред. код]